WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Маруся Чурай - Реферат

Маруся Чурай - Реферат

Маруся була сильною, вольовою натурою. Жодним натяком вона не розкрила свого внутрішнього стану, свого наміру. Зовні вона була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця. До нас не дійшли подробиці цих вечорниць. Ми не знаємо, коли саме встигла Маруся запросити Гриця до себе, чи, може, він сам напросився.

Про дальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні, в якій вона детально розповіла про те, як здійснювала свою помсту.

Пісня починається зверненням до Гриця, ніби попередженням йому, щоб він не ходив на вечорниці, бо це приведе до фатального кінця:

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки-чарівниці. Не важко догадатися, що під дівками-чарівницями Маруся мала на увазі і свою суперницю Галю Вишняк, і саму себе. Галі Вишняк відведено у пісні всього два рядки:

Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала.Тут уже прямий натяк на те, що Галя Вишняківна відбила у неї коханого.Ніби відчуваючи, що більше пісень їй співати не доведеться, вона поспішала викласти все, що було в неї на душі:

Інша дівчина чорнобривая,Та чарівниченька справедливая...

Тут Маруся протиставляє себе Галі Вишняк. Вона підкреслює свою справедливість, бо вважає, що задумана нею кара є цілком справедливим актом відплати за зганьблену честь. І тому з такою методичністю розкриває вона в пісні свій план дій:

У неділю рано зіллячко копала,А у понеділок переполоскала,Як прийшов вівторок — зілля ізварила,У середу рано Гриця отруїла.У четвер надвечір Гриценько помер,А прийшла п'ятниця — поховали Гриця.

Тут маємо певне відхилення від історичної правди, бо за старими церковними звичаями померлих ховали лише на третій день.

В кінці пісні Маруся намагається виправдати свій вчинок. Звертаючись до матері, вона каже:

— Ой мати, мати, жаль ваги не має, Нехай же Гриценько двоїх не кохає! Нехай він не буде ні тій, ні мені, Нехай дістанеться сирій землині.

І далі:

Оце тобі, Грицю, за теє заплата — З чотирьох дощок темная хата...Вражає, в цій пісні послідовність, з якою Маруся здійснювала свою помсту. В тексті пісні ми не знаходимо й натяку на каяття або на жаль з приводу заподіяного.

Це дає підставу вважати, що пісню було створено до отруєння. Що це саме так, видно з того, що коли померлого Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Маруся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин. Тим часом в пісні немає цього каяття.

Марусю посадили до острогу. Незабаром відбувся суд, який засудив дівчину до смертної кари. Було це, очевидно, влітку 1652 року.

В день страти вдосвіта на центральний майдан Полтави почав збиратися народ. Невдовзі під'їхав віз з засудженою, і два кати втягли на поміст майже непритомну, закуту в кайдани Марусю. Писар почав читати вирок. У цей час через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Як свідчать народні перекази, іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припинив читання цього вироку і вручив писареві гетьманський наказ.

Тут ми одразу ж повинні попередити: у виданих Академією наук УРСР універсалах Богдана Хмельницького цього наказу немає. Можливо, це був не офіційний документ, а приватне розпорядження полковникові Мартину Пушкареві, копії якого в справах канцелярії Богдана Хмельницького не залишилось, а можливо, оскільки справа була термінова, не було й часу для офіційного оформлення цього документа, і тому гетьман обмежився власноручно написаною грамотою-наказом.

Очевидно, цей наказ зберігався разом з іншими документами в цій справі в канцелярії полтавського козацького суду, матеріали якої до Великої Вітчизняної війни були у Полтавському обласному архіві. Але точних даних щодо цього немає. Річ у тім, що до Великої Жовтневої соціалістичної революції державних архівів на території Полтавщини не було. Через відсутність належного догляду і в результаті несприятливих умов зберігання документів у відомчих і приватних архівах багато їх псувалося й гинуло, і немає ніякої гарантії, що серед знищених паперів не було матеріалів козацького полтавського військового суду. А втім, до останнього часу ніхто розшуками архівних матеріалів, що стосуються Марусі Чурай, не займався, і оскільки фонди Полтавського обласного архіву в період Великої Вітчизняної війни і тимчасової окупації Полтави гітлерівськими загарбниками були значною мірою знищені, зараз немає жодної можливості відновити втрачені матеріали. Таким чином, для відтворення тексту гетьманського наказу доводиться користуватися лише народними переказами, фольклорними записами.

Тут слід мати на увазі й те, що О. Шаховськой зазначає, ніби Марусю було помилувано "з зарахуванням голови" її батька, якого стратили у Варшаві , а О. Шкляревський, який користувався для свого нарису іншими джерелами, твердить, що у помилуванні велику роль відіграли пісні Марусі Чурай . З двох варіантів наказу можна відтворити такий текст:

"Полковникові, Судді, Старшинам і всьому Полтавському полку.

Наказ

В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, за голову його дочки Марини Чурай, в пам'ять героїчної загибелі батька і заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марину Чурай з-під варти звільнити". О. Шаховськой та О. Шкляревський, а також Г. Бораковський одностайно твердять, що козак, який майже в останню хвилину врятував Марусю, був Іван Іскра. Дізнавшись про засудження коханої дівчини, він негайно подався до Богдана Хмельницького і, користуючись прихильністю гетьмана, врятував Марусю від смерті.

О. Шкляревський розповідає, що йому відомі дві версії народних переказів про останній період життя Марусі. За однією версією, Маруся після помилування зачахла, змарніла і в тому ж таки році померла від сухот. За другою версією, їй було тяжко залишатись у Полтаві, вона багато мандрувала і померла в якомусь російському монастирі. О. Шаховськой наводить конкретніше повідомлення про смерть Марусі. Він зазначає, що дівчина після помилування недовго жила на світі і померла в каятті 1653 року .

Отже, пісня "Ой не ходи, Грицю" була, очевидно, останнім твором талановитої поетеси, творчість якої має для української літератури велике значення. Адже самий факт існування Марусі Чурай, якщо її вважати навіть напівлегендарною особою, розширює рамки української ліричної поезії, і в цьому незаперечне значення творчості талановитої полтавської дівчини.

То як же в такому разі ми повинні дивитися на Марусю Чурай? Історична вона особа чи образ, створений народною фантазією?

Відповідь на це запитання не може бути категоричною.

Відомо, що фольклорні матеріали певною мірою відбивають історичну правду. Відомо також, що пісні є дзеркалом народної душі і, таким чином, теж відображають певні історичні події, незалежно від того, торкаються вони історії цілого народу чи життя окремої людини. Таким чином, зібрані нашими попередниками народні перекази й пісні начебто свідчать про те, що Маруся Чурай історична особа. Аналізуючи, співставляючи і узагальнюючи розповіді про Марусю Чурай, створені на підставі записаних у свій час фольклорних матеріалів, можна зробити висновок, що все сказане тут загалом відповідає дійсності, хоч до того часу, поки не будуть знайдені архівні матеріали або інші документи про Марусю Чурай, ці припущення межуватимуть з легендарними розповідями. Ось чому ми повинні вважати Марусю Чурай напівлегендарною особою, незалежно від того, що її існування нам здається історичним фактом. Розшуки нових матеріалів ще не закінчені. Вони повинні тривати й далі.

Поки що знайдено близько двадцяти пісень Марусі Чурай, які розповідають про її особисті переживання. Проте творча спадщина цієї дівчини ними не обмежується. Адже відомо, що Маруся Чурай складала пісні з приводу найрізноманітніших життєвих подій. Мабуть, багато цих пісень до нас не дійшло, а деякі, безперечно, й досі живуть у народі як безіменні фольклорні твори.

Чи всі мелодії на тексти Марусі Чурай належать самій дівчині?

Категорично відповісти на це запитання теж важко. Очевидно, мелодії деяких пісень сформувались у пізніші часи, хоча цілком імовірно, що в основі їх лежать мелодії самої Марусі. Цілком можливо, що деякі мотиви дійшли до нас у недоторканому вигляді. Як уже зазначалось, Маруся була прекрасною співачкою. Свої пісні вона створювала співаючи, отже, одночасно творилися і текст, і мелодія, які швидко поширювались у народі і в більшості своїй, очевидно, збереглися до наших днів. Біографія Марусі Чурай побудована в основному на народних переказах, в ній ще багато нез'ясованих питань. Відповідь на них може бути одержана тільки після того, коли будуть знайдені архівні документи, які проллють світло на ті давні події. Проте й зараз, на нашу думку, українська культура має досить підстав для того, щоб записати на своїх скрижалях ім'я легендарної дочки українського народу, видатної поетеси, співачки і складачки пісень Марини Гордіївни Чурай.

Loading...

 
 

Цікаве