WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Маруся Чурай - Реферат

Маруся Чурай - Реферат

Засвіт встали козаченькиВ похід з полуночі,Заплакала МарусенькаСвої ясні очі...

Ці слова правдиво передавали тогочасну дійсність. Адже, готуючись до походу, козаки дійсно вставали засвіт, тобто вдосвіта, і скликали їх зовсім не свистом, який не був притаманний козацькому побуту.

Сигналом для збору у козаків були гучні удари литавр.

Коли пісня співалася у повільному темпі, вимовляти слова "засвіт встали", в яких стоять підряд чотири приголосних, було не важко. Та коли згодом темп пісні почастішав і вона з ліричної стала бойовою козацькою піснею, важкі для вимови слова, через незручність артикуляції, перетворилися на "засвистали" .Проте нас у цій пісні цікавить не тільки її початок, але й зміст, бо тут знову є прямий натяк на взаємини між Марусею і матір'ю Гриця. Рушаючи в похід, козак, очевидно, Гриць, звертається до своєї матері:

— Ой бог знає, коли вернусь,У яку годину.Прийми ж мою Марусеньку,Як рідну дитину.Прийми ж її, матусенько,Бо все в божій волі,Бо хто знає, чи жив вернусь,Чи ляжу у полі!

В наші дні відповідь матері козакові звучить так:

Ой рада б я Марусеньку за рідну прийняти,Та чи буде ж вона, мене, сину, поважати?

Та хіба така відповідь була природною в устах старої Бобренчихи, яка рішуче повстала проти кохання Гриця і Марусі, яка весь час прагнула одружити сина з Галею Вишняк? Безперечно, ні. Отже, з цього слід зробити висновок, що наведені два рядки є нашаруванням пізніших часів і не відбивають фактичного стану речей. Справжні рядки, складені Марусею, такі:

— Яка ж би то, мій синочку,Година настала,Щоб чужая дитиночкаЗа рідную стала?

Саме ці рядки відповідають вдачі і настрою Грицевої матері.

Поетичне обдарування Марусі Чурай розцвітає пишним квітом. її особисті переживання, туга за коханим, перетворюються у нові й нові поетичні рядки, в нові й нові пісні й думи.

Очевидно, саме на цей час припадає створення Марусею таких пісень: "В огороді хмелинонька грядки устилає", "Шумить-гуде дібровонька" та інші. Сумуючи за своїм коханим, не маючи від нього жодної звістки, Маруся пішла на прощу до Києво-Печерської лаври, щоб у молитві знайти заспокоєння. Мабуть, тут, почуваючи себе самотньою в чужому й далекому місті, вона створила одну з кращих своїх пісень, в якій із великою силою виявляє себе душевний біль дівчини. Це пісня "Віють вітри, віють буйні", яку І. Котляревський використав згодом у своїй "Наталці Полтавці".

В цій пісні, що збереглася до наших часів у майже недоторканому вигляді, Маруся згадувала свої щасливі дні, коли Гриць був із нею:

Не поможуть сльози щастю,Серцю легше буде,Хто щаслив був хоч з часочок,—Повік не забуде.Єсть же люди, що і моїйЗавидують долі;Чи ж щаслива ж та билинка,Що росте у полі.Що у полі, на пісочку,Без роси, на сонці...Тяжко жити без милогоНа чужій сторонці!

Так, саме "на чужій", а не "і в своїй", як співають у наші дні. Саме з цього рядка ми дізнаємось, що "Віють вітри..." Маруся створила на чужині. І ще одна пісня пов'язана з перебуванням Марусі у Києві. Не знайшовши заспокоєння в молитвах, дівчина пішла до ворожки, і та наговорила їй нісенітниць. Нещасна дівчина одразу ж відчула, що її обдурено, і з обуренням змалювала хитру ворожку в образі зозулі:

"— Скажи мені, зозуленько, довго ль мені страждати?" — запитує вона у ворожки-зозулі.

" — Ні, недовго,— відповідає їй ворожка,— нудьга твоя закінчиться цей день до вечора!"

Та Маруся знав, що це неможливо, адже козаки ще на війні, похід не закінчився. Обман очевидний, і, сповнена гніву, Маруся закінчує свою пісню такими словами:

Бодай же ти, зозуленько, сім літ не кувала,Що ти мені, молоденькій, правди не сказала!

Очевидно, в цей же час було створено і коротенький вірні, у якому також відбито глибокий душевний біль і страждання Марусі Чурай:

Хилилися густі лози, Звідкіль вітер віє,Дивилися карі очі, Звідкіль милий їде. Хилилися густі лози, Та вже перестали, Дивилися карі очі Та й плакати стали...Восени 1648 року становище польських військ стало катастрофічним. Новообраний польський король Ян-Казимир звернувся до Богдана Хмельницького з пропозицією про перемир'я. Хмельницький погодився припинити воєнні дії. Залишивши невеличкі гарнізони на Волині й Поділлі, козацькі війська відійшли на Придніпров'я. У кінці грудня 1648 року Богдан Хмельницький з козацькою старшиною прибув до Киева, де був урочисто зустрінутий народом. Було ясно, що Польща на серйозні поступки не піде, і війна триватиме, та, скориставшись із тимчасового затишшя, козаки почали повертатися додому. Маруся нетерпляче чекала Гриця, але він не з'являвся. Якось вона зустріла Івана Іскру, який щиро любив її, і спитала в нього про свого коханого. Чесний хлопець сказав їй гірку правду: Гриць скорився своїй матері і одружився з Галею Вишняк. Маруся спочатку не повірила цій жахливій новині. Вона вирішила, що Іван навмисно обмовляє Гриця, щоб відвернути її від нього. Але згодом сумнів закрався в її душу і вилився в нові пісні.

Справжній зойк душі вчувається у пісні, створеній у години розпуки:

Ой боже ж мій, боже, милий покидав, Милий покидає, іншої шукає! До іншої ходить, з іншою говорить, Мене, молодую, до славоньки вводить.

У цій, сповненій сумом і журбою думі вперше з'являються думки про смерть, як єдиний вихід із становища, що склалося:

Хіба вже розлучать заступ та лопата, Заступ та лопата, гробовая хата.

А в глибині душі ще жевріє маленький вогник надії на одруження з коханим:

....Коли б мені, боже, неділі діждати, Неділі діждати, на рушничку стати.Тоді не розлучать ні батько, ні мати, Ні батько, ні мати, ні суд, ні громада.

Ця дума — переконливий документ про важкий душевний стан Марусі Чурай після зради коханого. І тому таким природним докором звучить створена, мабуть, у той-таки час дума "Стелися, стелися, зелений гороше", в якій Маруся звертається до Гриця з гіркими, але суворими словами:

Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,Не в правді живеш;Минуєш мою хату і мої ворота,До іншої йдеш.

Тут, крім суворого докору, вже помітний трохи завуальований мотив фатальної приреченості, який згодом, у наступних піснях Марусі, стане досить виразним.

"Гей, ви не тіштесь, воріженьки, моїй пригоді",— звертається Маруся до громади і пояснює:

Бо моя пригода, бо моя пригода, Як літня роса:Як вітер повіє і сонце пригріє, Спаде вона вся.

У цих словах відчувається вже якась покірність долі. Гіркий докір і покірність неминучому зустрічаємо й в іншій думі, створеній, очевидно, у той період:

Чи ти, милий, пилом припав, чи метелицею, Чом не ходиш ти до мене цею вулицею?Дівчина докоряє милому за зраду і водночас робить спробу розжалобити невірного коханого, запевняючи його, що не буде йому щастя з іншою:

Найдеш собі дівчиноньку з карими очима: Буде тобі, моє серце, камінь за плечима. Найдеш собі дівчиноньку з чорними бровами, Та не знайдеш собі правди, що була між нами.Любов дівчини до Гриця була така сильна, що вона йому бажає щастя навіть з іншою:

Буду бога я просити, щоб був ти щасливий,Чи зі мною, чи з другою — повік мені милий...

З психологічного боку такий напрям думок Марусі здається цілком виправданим: вона кохала Гриця глибоко й щиро і заради його особистого щастя приносила себе в жертву. Та життя без коханого не мало для неї ніякого сенсу.З народних оповідань ми дізнаємось, що нещасна дівчина не знайшла в собі сили забути зрадливого коханого. У відчаї вона кинулася із греблі у Ворсклу, щоб покінчити з життям. Та, як розповідав про цю трагічну подію О. Шаховськой, була врятована Іваном Іскрою, який випадково був поблизу. Він витягнув з води непритомну Марусю, приніс її додому і потім довгий час доглядав її разом із старою Горпиною Чурай .

Ми не можемо зараз точно стверджувати, чи дійсний цей факт, чи він є плодом творчої фантазії О. Шаховського. Та, очевидно, спроба самогубства справді була, бо про це згадується в думі тих часів. У ній мова йде про дівчину, яка

...плаче і ридає,долю свою проклинає:— Ой недоле, всім немила,Чом ти мене не втопила?Краще було б утопити,Аніж з милим розлучити.

З цих рядків можна зробити висновок, що думу створено після невдалої спроби покінчити життя самогубством, що думки про смерть не залишали дівчину, вона лише чекала нагоди, коли зможе здійснити свій намір. Про це свідчать останні рядки тієї ж таки думи:

Скарай, боже, мене з неба,Бо життя мені не треба.Ой піду я утоплюся Або в камінь розіб'юся...

Як бачимо, у всіх наведених вище думах і піснях ще немає й натяку на помсту. О. Шаховськой, на підставі народних розповідей, пише, що після спроби втопитися Маруся довгий час хворіла, і можливо, після одужання знову б наклала на себе руки, як про це вона співала у своїй думі. Та незабаром сталися події, що зовсім змінили напрям думок нещасної дівчини.

Якось восени приятелька Марусі, дочка полтавського старшини Мелася Барабаш, влаштувала вечорниці. Важко сказати, що примусило Марусю піти туди: чи вона хотіла трохи розвіятися, чи мала таємну надію побачити там Гриця. Він справді прийшов на вечорниці, та ще й не сам, а з своєю молодою дружиною. Там вони й зустрілися. Саме ця зустріч призвела до рішучого зламу в настрої Марусі. Вона сколихнула її палку натуру. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, згадки про нещасливе кохання, про нездійснені дівочі мрії — все це разом завирувало в її душі і породило страшний план помсти.

Loading...

 
 

Цікаве