WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Маруся Чурай - Реферат

Маруся Чурай - Реферат

Реферат на тему:

Маруся Чурай

Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського охочекомонного (добровільний кінний) і козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.

Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною. Він палко любив свою батьківщину й ненавидів її ворогів. Якось, під час сварки з одним шляхтичем, не витримавши його знущань з українського народу, він вихопив з піхов шаблю і зарубав шляхтича. Після цього Гордію Чураю довелось тікати з Полтави. Він подався на Січ, пристав до гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка (Бута) і разом з ним брав участь у походах проти польської шляхти. Під час бою під Кумейками (1637) козаки зазнали поразки. Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана М. Потоцького. Полонених привезли до Варшави і там стратили в 1638 році.

Відважний урядник користувався у полтавчан великою шаною і любов'ю. Не дивно, що, відзначаючи його трагічну загибель, народ склав про нього пісню, яку наводить відомий український історик та фольклорист М. Максимович у своєму збірнику українських народних пісень:

Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!Ой забили ж тебе ляхи та в своєму краюОй забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом,Із твоїм гетьманом, що паном Степаном.

Орлику, сизий орлику! Орлів-братів маєш,Що старі та молодії, сам їх добре знаєш.Що старі та молодії — всі в тебе вдалися,Відомстити та за тебе усі поклялися...

У пісні тепло, з великою любов'ю говориться про хороброго козака, і це підтверджує те, якою повагою користувався Марусин батько серед полтавчан. Після смерті Гордія Чурая його дружина Горпина залишилася удвох із дочкою. Пам'ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив літню жінку і її дочку теплотою й увагою. Цьому в значній мірі сприяла і обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами. Один із сучасників Марусі, висловлювання якого наводить О. Шаховськой, зазначав, що "чорні очі її горіли як вогонь в кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків" .

О. Шкляревський, який у дитинстві бував у Г. Квітки-Основ'яненка і бачив там портрет Марусі Чурай, так описує легендарну співачку: "Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненькая (тобто невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою, білою, вишитою сорочкою бюстиком, з крихітними ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглим личком, на якому виступав рум'янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі Чурай було круте, трохи випукле, гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбиком ніс" .

Впадає в око деяка суперечність між цими двома описами зовнішності молодої дівчини. За свідченнями сучасника вона була висока на зріст, О. Шкляревський твердить, що вона була "мініатюрно складена". Сучасник зазначає, що обличчя її було біле, О. Шкляревський пише, що воно було смагляве. Але така суперечність цілком припустима. Адже О. Шаховськой наводить твердження людини, яка особисто бачила Марусю, а О. Шкляревський бачив лише її портрет, до того ж невідомо, чи писаний той портрет з натури, чи він був до певної міри творчою фантазією невідомого художника . Крім того, слід мати на увазі, що О. Шкляревський бачив цей портрет у дитинстві, а свій нарис писав майже через тридцять років після того. Тут могла і пам'ять зрадити письменникові. Та й незалежно від цього, за портретом майже неможливо встановити справжній зріст людини, дати точний опис кольору обличчя. Адже на портреті і фарби могли зблякнути від часу, а самий добір фарб значною мірою залежав і від освітлення, і від смаку художника.

Проте зіставлення обох описів дає змогу знайти в них спільні риси і, отже, уявити зовнішній вигляд Марусі Чурай .

Звичайно, з такою чарівною зовнішністю, маючи від природи життєрадісну вдачу та вміючи складати пісні, які вона гарно співала, дівчина подобалась місцевим парубкам. Серед них помітно вирізнявся, як свідчать перекази, реєстровий козак Полтавського полку, згодом значковий товариш Іскра.

О. Шкляревський називає в своему нарисі цього Іскру Петром і зазначає, що він нібито доводився рідним або двоюрідним дідом полковникові Іванові Іскрі, страченому Мазепою.

О. Шаховськой та Г. Бораковський на підставі фольклорних матеріалів називають Іскру Кіндратом. Та насправді, як це довів В. Л. Модзалевський , справжнє ім'я Іскри — Іван Якович Іскра (Іскренко). Він був сином відомого гетьмана Якова Іскри-Острянина (Остряниці) і не дідом, а батьком полковникові Івану Іскрі. Молодий козак був палким прихильником Богдана Хмельницького. Гетьман, у свою чергу, цінив у ньому чесність, безмежну хоробрість і палку любов до вітчизни.

Іван Іскра був людиною трохи мовчазної й похмурої вдачі й відзначався винятковою правдивістю та благородством. Він палко любив Марусю Чурай, хоч ніколи не відкривав їй своїх почуттів, бо знав, що її серце належало іншому. Цим іншим був молодий козак, син хорунжого Полтавського полку Грицько Бобренко, якого О. Шкляревський, спираючись на відомості, одержані ним від Г. Квітки-Основ'яненка, помилково називає в своєму нарисі Грицьком Остапенком.Гриць Бобренко був молочним братом Марусі. Високий на зріст, з русявими кучерями й карими очима, він вигідно відрізнявся від Івана Іскри. Зовнішність Гриця описано в повісті О. Шаховського і цей опис збігається з тим описом, що ми його знаходимо в одній з пісень Марусі Чурай:

Коли б же я знала, маляра б найняла,Його біле личко та й намалювала.Карі оченятка, котрі я любила,його русі кудрі я б позолотила.

Проте, як уже відзначалося, Гриць був людиною слабовольною, безхарактерною. Хлопець був під великим впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про одруження сина з Марусею. Вольова і користолюбна жінка єднала за дружину Грицеві племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка, Ганну (Галю) Вишняк.

Гриць, очевидно, не приховував від Марусі цих намірів, і, звичайно, вони хвилювали молоду дівчину. Особливо болісно перешивала вона, коли Гриць не приходив на обіцяне побачення. Тоді в голові дівчини народжувались сумні думки, які вона виливала в чудові поетичні рядки:

Болить моя головонька від самого чола: Не бачила миленького ні тепер, ні вчора, Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся, А як вийду за ворота, од вітру валюся. Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються: Од милого нема людей, од нелюба шлються.

У цих рядках Маруся недвозначно натякала на те, що покірний матері Гриць не засилав до неї сватів, тоді як Іван Іскра, це добре відчувала дівчина, мріяв бачити її своєю дружиною.

В іншій думі, створеній тоді ж, вона змальовує коханого, який іде Полтавою. Сумніви краять дівоче серце: чи любить її Гриць, чи згадує її:

Ішов милий горонькою, Мила — під горою, Зацвів милий роженькою, Мила — калиною.—Ой ти живеш на гороньці,А я під горою;Чи ти тужиш так за мною, Як я за тобою?

Та кохаючи Гриця, Маруся водночас добре знала вади свого обранця й висміювала їх у жартівливих та гумористичних піснях. Ось одна з них:

Грицю, Грицю, до роботи! —В Гриця порвані чоботи...Грицю, Грицю, до телят! —В Гриця ніженьки болять...

Було б помилкою вважати, що Маруся хотіла показати свого коханого якимсь ледацюгою. Ці рядки лише тонко натякали, що Гриця ніщо не цікавило, крім коханої:

— Грицю, Грицю, до Марусі!— Зараз, зараз уберуся!

Невблаганна Маруся вирішує посміятися з бідолашного хлопця, який не може відстояти своє кохання, і. в пісні з'являються гострі й дотепні рядки:

— Грицю, Грицю, хоч жениться?— Не можу одговориться!

Це вже прямий натяк на те, що Гриць не може відмовити своїй матері в її намаганнях одружити його з Галею Вишняк, і тому, як зле глузування, звучать слова пісні:

— Грицю, Грицю, кого взяти?— Краще Галі не зіськати...

Пізніше Маруся ще раз підкреслить у своїй пісні безвольність Гриця, безвольність, яка згодом приведе до трагічної розв'язки, і тоді створені нею рядки будуть сповнені справжнього драматизму й глибокого суму:

Чом ти мене не послухав, як тобі казала:"Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала".Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш.

Суворим докором звучать заключні слова цієї чудової пісні:

Тяжкий камінь, тяжкий-важкий на серденьку буде. Покидаєш через неньку — сам бог свідком буде!

Матір Гриця в піснях Марусі згадується дуже часто. Це допомагає глибше вбагнути страшну драму, яка випала на долю дівчини.

Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. На чолі народу став талановитий полководець і мудрий державний діяч Богдан Хмельницький. Піднявся на боротьбу з польськими поневолювачами і Полтавський полк, в якому були Іван Іскра і Грицько Бобренко. Для Марусі розлука з коханим була тяжким ударом. Очевидно, саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю й страху перед невідомим. Ця пісня в наші дні співається в маршовому темпі і починається словами "Засвистали козаченьки". Зовсім не так співала цю пісню Маруся. Вона співала її повільно, виповнюючи кожний рядок глибоким сумом і печаллю. Проникливо звучали перші початкові рядки:

Loading...

 
 

Цікаве