WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Економіка і побут українського козацтва - Реферат

Економіка і побут українського козацтва - Реферат

Реферат на тему:

Економіка і побут українського козацтва

Козаки жили на багатих землях: глибокі чорноземи, просторі пасовища, луки, численні заводнені балки, дрібнолісся. Ці землі приваблювали до себе українців-землеробів. І хоч переважна більшість козаків займалася військовою справою, брала участь у сухопутних і морських походах, на Запорожжі була ціла група козаків, які звалися "гіздюками","сиднями", або гречкосіями. Вони жили по зимівниках, селах і бурдюгах, займалися хліборобством. Землю вибирали біля річки, по схилах балок і в долинах. Запорожці сіяли гречку, ячмінь, овес і горох, рідше — жито й пшеницю. Зерно зберігали у спеціально викопаних ямах-погребах. Стінки і дно погребів обмазували рідкою глиною, просушували і добре випалювали. З городини запорожці вирощували капусту, огірки, кавуни, дині, редьку, буряки, кукурудзу, цибулю, часник, гарбузи, тютюн і т. ін.Найважливішою галуззю запорізького господарства було скотарство. Запорожці розводили коней, велику рогату худобу, свиней, знали й вівчарство. Для рибного промислу на Дніпрі, Південному Бузі з їхніми лиманами, косами, озерами та на Азовському морі були влаштовані спеціальні заводи з куренями для проживання взимку. Найвідомішим з них був Гард на Південному Бузі. Просолену і в'ялену рибу запорозькі промисловці продавали приїжджим українським, польським чумакам, грецьким, вірменським і турецьким купцям.Значною промисловою галуззю було мисливство. Полювали переважно На лисицю, хутро якої цінувалося надзвичайно високо. Займалися також птахоловством і бджолярством. З меду запорожці готували напої, а з воску робили свічки для січової церкви, а також для монастирських і парафіяльних Церков. З історією козацьких часів пов'язують і чумацький соляний шлях, який вів з району Хаджибейських озер (поблизу сучасної Одеси) і з Криму в центральні райони України. Цей Солоний торговельний шлях використовувався ще за часів Київської Русі. У XV-XVII ст. Й пізніше торгівлю сіллю вели чумаки. Історичні джерела пов'язують чумацтво з козаками, які мешкали поблизу соляних озер, були добре озброєні і могли розвивати чумацький промисел в умовах безперервної боротьби з турецько-татарською агресією. На промисел чумаки їздили волами, запряженими у вози. У валці було від 10 до 150 возів. Чумаки самі добували й вантажили сіль. Нерідко їм доводилося зі зброєю в руках відбиватися від татар. З історичних джерел відомо, що чумакували не тільки рядові козаки, а й сотники, значкові та військові товариші.У Запорізькій Січі жили різні майстри: котлярі, пушкарі, ковалі, слюсарі, шевці, кравці, теслярі. Проживаючи у передмісті Січі, вони були приписані до куренів, як і інші козаки. За межами Січі мешкали кушніри і ковалі.Знали козаки й торгівлю з іншими державами. Цьому сприяло вигідне географічне положення Січі. Козаки володіли землями вздовж Дніпра з його широким і глибоким лиманом. Користуючись дніпровським водним шляхом, що вів до Чорного моря, Царгорода і далі на схід, козаки тримали у своїх руках важливі напрями торгівлі Польщі, Литви, України і Південної Московії XVI-XVIII ст. Запорізькі козаки укладали торговельні угоди з іноземцями. Засобами просування торговців водою служили човни (чайки або галери), сухопутними шляхами — "мажі" або "паровиці". Це були, по суті, великі чумацькі вози, а також "палубці" — такі ж вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені парою волів.Користуючись водними шляхами, запорожці торгували з турками й татарами, а також з народами Кавказу і Закавказзя. Головними центрами цієї торгівлі були Січ, Очаків, Царгород. Козаки вивозили до Туреччини хутра, шкіри, вовну, залізо, полотно, коноплі, канат, живих овець, коров'яче масло й конопляну олію, рибу, ікру, пшеницю тощо. Частина з названих товарів йшла через Січ з Центральної України, Польщі й Московії. З Туреччини на Запорожжя ввозили зброю, кінську збрую, свинець, сукно, сап'ян, коси, ножі, бритви, скло, шовкові тканини, вино, лимонний сік, ізюм, лимони, каву, горіхи.

Сухопутна торгівля велася з Кримом, Польщею, Литвою, Центральною Україною та Московією. Головними місцями торгівлі запорожців з татарами були Січ, Перекоп, Кафа й Козлів. Із Запорожжя вивозили хутра, полотно, шкіри, залізо, зброю, коров'яче масло, тютюн і хліб. З Криму в Запорожжя ввозили сап'ян, сап'янове взуття, сірі смушки, шовкові тканини, волоські горіхи, червоне вино, сіль.Поляки вели торгівлю безпосередньо з запорожцями або за посередництвом запорожців з турками і кримчаками. Головними центрами польсько-запорізької торгівлі були Умань, Лисянка, Торговиця та ін. Запорожці торгували з Польщею кіньми, худобою, воском, салом, хутрами та іншими товарами. Торгові хури з Московії та Центральної України йшли в Запорожжя суходолом, а частину товарів доставляли човнами по Дніпру до Січі. Поблизу дніпровських порогів купців проводили козацькі лоцмани з Кодацької паланки. Предметами торгівлі з Московією та Україною були різні харчові продукти, рибальські сіті, канати, полотно, сукно, тютюн, горілка. Запорізький Кіш вів також торгівлю і всередині Січі, але це була, головним чином, дрібна торгівля.У зв'язку з торгівлею важливе значення мають нумізматичні знахідки. Вони засвідчують, що, крім монет місцевого київського і львівського виробництва, на українському грошовому ринку XIV—XV ст. були в обігу чеські, татарські, литовські, польські, угорські, італійські, молдовські, генуезько-кримські монети. Знахідки польських монет кінця XIV-XV ст. численні. Монети князівств Північно-Східної Русі XIV-XV ст. відомі лише як поодинокі знахідки головним чином на території Чернігівщини і Слобідської України. У скарбах з монетами XIV-XV ст. трапляються й гривні як своєрідний релікт "безмонетного періоду".

Ареал українського грошового обігу XVI ст. став компактнішим. Його епіцентр щодо грошового ринку змістився з Київської та Переяславської земель на захід — на Волинь і Поділля. Наприкінці XVI ст. на українському грошовому ринку з'являються великі срібні монети західноєвропейського виробництва — таляри, своєрідні світові гроші пізнього середньовіччя. Наприкінці XVI— у XVII ст. на землях України у грошовому обігу зустрічалися монети Пруссії, Бранденбурга, Брауншвейга, Ельбінга, Угорщини, Сілезії, Свидниці, германських держав і міст. Рішучі зміни щодо значного поширення монет Речі Посполитої настали після Люблінської унії 1569 р. Для грошового обігу України XVII ст. характерний величезний обсяг монет виробництва країн Західної та Центральної Європи. Монети Речі Посполитої зустрічаються майже в кожному монетному скарбі XVII ст. Значне місце посідають і таляри. Приблизно одночасно з ними на українському ринку з'явилася значна кількість золотих монет — дукатів. Щодо московських монет, то їх поширення пов'язують з періодом царювання Олексія Михайловича, коли на Україну потрапляють московські копійки і дєньгі. Знахідки грошових знаків Московії на території України були і в першій половині XVII ст., але їхня маса значно менша порівняно з московськими монетами середини і другої половини XVII ст.Цілком зрозуміло, що українські козаки, ведучи інтенсивну торгівлю, мали справу з монетами різних держав. У XVII ст. в них переважали монети Речі Посполитої і Московії. Джерелами прибутків низового Війська Запорізького були військова здобич, а також торгівля — продаж вина, платня від перевозів, подимний податок і, нарешті, польське королівське чи московське Царське хлібне та грошове жалування. Важливим джерелом прибутків козаків було також "мостове" — платня з проїжджих за перевезення через ріки, річки й рукави запорізьких вольностей.Усі прибутки запорізькі козаки використовували переважно на громадські цілі (купівлю боєприпасів, продовольства, влаштування перевозів, утримання духовенства і військової старшини, спорудження човнів). Але частина військових прибутків надходила до окремих осіб. Отже, не виключалась і приватна власність. Кінь, зброя, різні будівлі, зароблені гроші, частина здобичі і грошове жалування, безперечно, становили особисту власність кожного запорізького козака.Цікавим є й питання про поширення грамотності серед козаків. З історичних документів відомо, що освічені люди високо цінувалися в Запорожжі. Там були і свої осередки освіти: січові, монастирські і церковнопарафіяльні школи. Відома, зокрема, і роль писаря та його помічника — підписаря, які вели листування від імені Січі з урядовцями Московії, Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства тощо.У запорізьких козаків існували й поштові установи. Архівні документи фіксують наявність поштових гонів у Запорожжі з середини XVIII ст. Зрозуміло, що історичні витоки цієї справи слід пов'язувати і з попередніми століттями. Як свідчать джерела XVIII ст., запорожці мали чотири спеціальні поштові гони, що базувалися на території Січі на поштових станціях. Пошту та кур'єрів козацькі поштарі доставляли з місця на місце негайно, поштових коней утримували у повній готовності. За кожний проїзд було встановлено брати певну погонну платню. Безплатний проїзд дозволяли тільки у виняткових випадках.

Loading...

 
 

Цікаве