WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Декоративно-прикладне мистецтво українських земель у добу козаччини. ( художня обробка дерева та рогу; художній метал; кераміка) - Реферат

Декоративно-прикладне мистецтво українських земель у добу козаччини. ( художня обробка дерева та рогу; художній метал; кераміка) - Реферат

Реферат на тему:

Декоративно-прикладне мистецтво українських земель у добу козаччини. ( художня обробка дерева та рогу; художній метал; кераміка)

Тривала боротьба українського народу переросла у визвольну війну 1648—1657 років під проводом Богдана Хмельницького. В 1654 році між Україною та Московією був укладений так-званий Переяславський договір, однак вже в 1667 році за Андрусівською угодою Московське царство фактично денонсувало військово-політичний союз між Україною та Московією. В порушення Переяславського договору 1654 року Московія по-азійські підступно в односторонньому порядку розділила територію козацької України з Польщею. До Московії відійшла частина правобережної території навколо Києва, а також правобережне пониззя Дніпра та все Лівобережжя. Решта Правобережжя знову відійшла до Польщі, а Галичину, Буковину та Закарпаття загарбала Австрія. Це негативно вплинуло на політичний, економічний та культурний розвиток наших земель. Уповільнилося зростання продуктивних сил. Народні маси зазнавали національно-релігійного гноблення. Не припинилися селянські повстання, рух гайдамаків та опришків. Виступи народних мас придушувалися з неймовірною жорстокістю. На загарбаних землях занепадали міста, старі культурні центри Поділля і Волині поступово втрачали своє значення, майже припинилося міське будівництво. Ремісниче та мануфактурне виробництва розвивалися повільно, звузився внутрішній ринок. Прогресивні тенденції міського мистецтва минулого періоду завмирають, зберігаються і своєрідно відбиваються лише в народному мистецтві.

Після фактичної окупації Московією Лівобережної України, Слобожанщини та Запорожжя на цих землях відбувається поступове відновлення сільського господарства, мануфактурного та ремісничого виробництва, численних промислів. Зміцнюючись, стають економічними та культурними центрами міста. Відбувається освоєння південних земель, де виникають нові козацькі поселення та міста. Внаслідок жорстоких репресивних дій польського уряду продовжується переселення козаків з Правобережжя на Лівобережну Україну та Слобожанщину, де вони оселяються поблизу московських кордонів. Тривала визвольна боротьба українського народу, в якій дуже велику роль відіграло козацтво й Запорозька Січ, викликала розвиток національної свідомості народу, обумовила цілий ряд своєрідних явищ в його культурі й житті, моральних принципах та ідеалах. Це, зокрема, дістало вираз у тому, що з часів Богдана Хмельницького і до скасування Московським царством залишків української автономії, тобто гетьманщини та ліквідації у 1775 році Запорізької Січі й уведення у 1781 р. загальноімперсьго адміністративного поділу Україна ділилася на полки й сотні, відповідно до військового статуту Запорозької Січі. Незважаючи на жорстокий політичний та економічний тиск з боку Московії та Речі Посполитої на українських землях відбувалося піднесення культури, освіти, науки, літератури, мистецтва. Україна, маючи давні культурні та економічні зв'язки з Європейськими країнами стала, фактично інтелектуальним донором для Московії , яка в часи Петра І назвала себе Росією. З нашої території в Московське царство спрямувався жвавий потік досягнень в галузі освіти, науки, літератури, мистецтва.До Московії з України виїздило багато висококваліфікованих майстрів декоративно-прикладного мистецтва, які виготовляли високохудожні вироби. У Москві , зокрема, працювали українські гутники, а в Сольвичегодську — українські майстри розпису по емалі, перші кораблі для російського флоту будувались не голландцями, а таки українськими майстрами і т.д.Однак уже в першій половині XVIII ст.на Україну мали великий вплив реформи які здійснювались у Російській державі Петром І та його урядом. Вони справили колосальний негативний вплив на соціально-економічний та культурний розвиток Лівобережжя, Слобожанщини та Запорожжя. Ці прогресивні для московського царства реформи будувалися на безоплатній кріпацькій (рабській) праці на заводах та мануфактурах, що у значних кількостях почали виникати на території Росії. Внаслідок відсутності митних кордонів між Українськими землями та Росією, дешева дармова продукція їх мануфактур і заводів призводила до занепаду та гальмування розвитку цілих галузей в економіці нашого краю, що в поєднанні із зміцненням дворянського феодального класу російського походження та примусовим покріпаченням козаків та селян, призвело в подальшому до нівеляції національних особливостей в декоративно-прикладному мистецтві з подальшою заміною їх на загальноімперські.Попри все у другій половині XVIII ст. продовжувався розвиток буржуазних відносин. Українці, не втрачаючи вродженого оптимізму, продовжують освоєння плодючих земель "Дикого поля" й усього Лівобережжя, де виникають численні міста, долаючи жорстоку конкуренцію з боку засилля дешевих виробів Московських мануфактур ремісниче, мануфактурне виробництво продовжує боротися за своє існування.Територіальна роз'єднаність Правобережжя та західноукраїнських земель негативно позначилася на стані та розвитку їхніх політичних, економічних та культурних зв'язків, на національній консолідації українського народу. У другій половині XVIII ст. розвиток декоративно-прикладного мистецтва відбувався досить своєрідно. На Правобережжі та західноукраїнських землях у міському мистецтві та серед магнатських кіл бароко швидко заглушує ренесансні віяння та прогресивні здобутки. Своєю пишністю, урочистістю, величністю воно більше імпонувало смакам і настроям пануючих класів, як і грайливо-манірний стиль рококо в середині XVIII ст.У Києві та на Лівобережжі складалася інша ситуація. У визвольній боротьбі брали участь різні верстви населення, котрі негативно сприймали будь-який показний прояв розкоші. Однак, козацька військова аристократія, в ті часи, одягалась дуже демократично в звичайні козацькі жупани. Це пояснювалось не тим, що козацька старшина побоювалась широких народних мас, а тим, що це було дуже зручно під час постійних військових дій, з тим, аби під час військової сутички супротивник не зміг відрізнити козацького старшину від рядового козака (так звана польова форма офіцерів в сучасних арміях була введена лише після другої світової війни 1939-1945 рр, тобто козацька військова наука, а саме, по захисту командного складу випереджувала європейську, як мінімум на 350 років.) Аскетичність їхнього військового побуту в той час була правдиво відтворена в записках Павла Алепського, який супроводжував антіохійського патріарха Макарія. П.Алепський розповідає, що на прийомі у Богдана Хмельницького рибу подавали у звичайних глиняних мисках (П.Алепський не знав, що глиняні вироби, з так званого гончарного центру с.Головківка, що поблизу Чигирина, за своїми мистецькими якостями та ціною прирівнювались в той час до вартості порцеляни з далекого Китаю. Один із таких глиняних Головківських столових сервізів був презентований поляками французькому королю Людовіку ХIV). Але вимушена військова простота похідного життя тривала недовго. Поступово старшина прибирає до своїх рук владу, земельні володіння, накопичує багатства у вигляді мистецьких виробів. Про останні свідчать описи майна. Якщо під час постійних військових баталій і сутичок представники старшини ще стримувалися від показної розкоші, то пізніше, у XVIII ст., вони свою міцніючу владу облаштовують і з зовнішньої сторони: згадують про свої давні боярсько-шляхетські родові герби, які були у їх прадідів ще за доби Литовського князівства і появи поляків на території України, різні клейноди (булави, перначі та інші знаки влади), дорогий одяг та коштовну зброю, яка виконує лише представницьку функцію (тодішній гетьман, полковник чи інший козацький старшина в час, коли не виконував свої представницькі функції, зазвичай сідав обідати або вечеряти за один стіл із своїми слугами або ж косарями, що тільки-но прийшли із сінокосу). Попри це, вони замовляють художникам свої портрети, а часом дарують церквам, так звані, ктиторські ікони, де їх зображено разом із святими, щоб люди, поклоняючись святим, шанували одночасно і свого пана-оборонця, котрий попереду лави козаків, перший кидався в бій на супостата. На дзвонах та численних дорогоцінних речах церковного вжитку на замовлення виконувалися їхні герби та відповідні дарчі написи.З початку другої половини XVII ст. декоративно-прикладне мистецтво розвивається під знаком посиленої декоративності. Ця нова тенденція дістає двобічну підтримку. З боку широких народних мас вона була зумовлена бажанням яскравіше виразити оптимістичні сподівання на краще майбутнє . З боку світських і духовних феодалів — намаганням оточити себе ореолом могутності, пишноти, багатства та посилення авторитету серед широкого загалу народних мас.Оптимізм, співзвучний прогресивним ідеям визвольної боротьби, разом з мистецькими досягненнями ренесансної культури відповідав світоглядним засадам та устремлінням основної маси населення. Саме тому органічно засвоєні та творчо використані досягнення ренесансного мистецтва досить довго, навіть у першій половині XVIII ст., продовжували живити українське декоративно-прикладне мистецтво.З іншого боку, стилістичні форми й досягнення бароко більш імпонували смакам та ідеологічним підвалинам козацької старшини. Але вони впроваджувалися і засвоювалися на місцевому грунті. Через те українське бароко не набуло тої містики та екзальтації, перенасиченості та надмірності, які спостерігаються в західноєвропейському бароко.Обидва напрями співіснували, взаємодіяли, породжуючи найрізноманітніші мистецькі форми.Стилістичні форми рококо на теренах України не набули значного поширення в декоративно-прикладному мистецтві. З'явившись у 60-х роках XVII ст., вони досить швидко, вже в 80-х роках, були витіснені чіткими і ясними формами нового стилістичного напряму — класицизму.У другій половині XVIII ст. Російська імперія застосовує нову тактику: проковтування нашої території, через "підкуп" козацької старшини, котра за своє лояльне ставлення до імперії дістає офіцерські та генеральські чини та дворянські привілеї, а від так зливається з російським дворянством. Її представники на кшталт петербурзьких вельмож будують палаци за проектами архітекторів. Відповідно змінюється їхній побут, потреби та уподобання.З цих часів особливо поглиблюється вододіл між мистецтвом народних мас і мистецтвом панівних класів. Давні міста — Київ, Переяслав, Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Ніжин, невеликі селища — Глухів, Батурин, Чигирин та інші стають визначними адміністративними центрами гетьманської України. В них розгортається дерев'яне та муроване будівництво.Будуються різні типи споруд: церкви, оборонні замки, резиденції магнатів і козацької старшини, навчальні заклади, адміністративні, торговельно-ремісничі та житлові будинки. Але їхнє планування та просторова композиція змінюються відповідно до нових потреб. Разом із цим змінюється й їхній вигляд та інтер'єри.Магнатські муровані резиденції на Правобережжі та західних землях України вже не мають вигляду грізних замків, їхні інтер'єри розкішно облаштовуються на західноєвропейський зразок, житлові приміщення стають затишними.Будувалися також дерев'яні замки-палаци світських і духовних магнатів у Старокостянтинові, Богуславі, Трипіллі, Маньківці, Білій Церкві, Прилуках, Мені, Борзні, Конотопі, Батурині. Два з них були в Києві — на горі Киселівці та в Києво-Печерській лаврі. Вони або зафіксовані на малюнках, або згадуються в давніх актах, спогадах мандрівників. Ці останні особливо відзначали розміри залів і велику кількість вікон у них, а також пишність прикрас.Починаючи вже з другої половини XVII ст., в монастирях, а також у містах і селах, що були резиденціями козацької старшини, почалося будівництво великих мурованих храмів. їхні інтер'єри багато й пишно оздоблювалися на кошти старшини. Головною прикрасою церковного інтер'єру був іконостас, де широко використовувалися живопис і декоративне різьблення, збагачене розфарбовуванням, срібненням та позолотою. Іконостас органічно вписувався в архітектуру інтер'єру. Стінні декоративні розписи, які набули великого розвитку в дерев'яних храмах (св.Духа в с.Потеличі, св.Юра в м.Дрогобичі та ін.), знаходять собі місце в мурованих церквах XVII та XVIII ст. Наростання пишності і багатства оздоблень храмів стимулювалося змаганням православного духівництва з католицьким та уніатським щодо залучення віруючих. З іншого боку, пани-старшини вбачали в церкві свою ідеологічну підвалину. Саме тому вони не шкодували коштів на опорядження храмів та облаштування церковного церемоніалу. Варто зауважити, що церква мала не лише культове призначення. Вона була також місцем громадських зборів і світських свят, діяльності братств. Її стіни обабіч дверей були своєрідним літописом, де фіксувалися важливі події в житті міста чи села (посуха, повінь, холодна зима, епідемії, напади татар, прихід козаків та ін.). Взагалі церква тоді відігравала роль культурного центру громади, цеху, села або міста. Зокрема, такою була церква св.Духа в с.Потеличі, побудована коштом місцевого гончарського цеху.У цей період переважало дерев'яне будівництво. Селянське житло складалося з одного житлового приміщення із сіньми та коморою. Чималу його частину займала вариста піч, оздоблена геометричним орнаментом поверх побілки та підмазана кольоровими глинами. Проти печі, по діагоналі, розташовували "божницю" з одної або кількох ікон. В цьому ж кутку стояв стіл або ж скриня, що використовувалась в якості стола. Між піччю та стіною влаштовувався дерев'яний "піл" для спання. По другу сторону дверей — мисник. Напроти печі — стіна з кількома вікнами. Вище вікон, від кутка до "божниці", простягалася на всю стіну полиця. Вона підтримувалася нескладними кронштейнами з заокругленим вирізом, який призначався для вішання рушника або одягу. Під вікнами вздовж стіни стояла лава.Таке однокамерне житло служило для приготування та споживання їжі, відпочинку й виконання всілякої домашньої роботи. Його просте облаштування, часто прикрашене різьбою, ткані різнокольорові рядна та вишивані рушники разом із розписами печі утворювали своєрідний колорит інтер'єру біднішого селянства та міських "низів".Заможніша частина населення мала хату розділену на дві половини коморою та сіньми. Якщо одна половина була схожа на описану вище, то друга служила парадним приміщенням і звалася світлицею. В залежності від достатку власника ця половина більш або менш багато прикрашалася. Стіни зліва від дверей та напроти них мали численні вікна, що виходили на веранду або відкриту галерею, різні за профілем арки якої підтримувалися різьбленими стовпчиками. В кутку між цими стінами містилася "божниця". Справа від дверей була піч для обігрівання, обличкована теракотовими або полив'яними кахлями. Довкола столу для святкових обідів стояли лави та стільці. Стеля світлиці складалася з товстого різьбленого сволока, на який з обох боків спиралися товсті дошки накату з невеликою відстанню між ними. Вони утворювали виразну ритмічність. Дерев'яні мебльовані (тесані) стіни, часто нічим не прикрашені, зберігали текстуру дерева. На стінах кімнат у козацьких будинках розвішувалася зброя. На полицях уздовж стін стояв різноманітний посуд (металевий, скляний, керамічний, дерев'яний, часто розмальований), що одночасно служив прикрасою. Простенькі килими або рядна, вишиті рушники та скатертини разом із кахлевою піччю та іншими речами утворювали певні акценти в суворій простоті обстави. Звичайно, були в цей час інтер'єри такого типу, облаштовані та оздоблені багатше й різноманітніше. В них можна було побачити ліжка, мальовані шафи, дорогий посуд, печі, облицьовані полив'яними кольоровими кахлями, килими, численні вишивання. Про це можна дізнатися з детальних описів дворів київських цехів на Подолі (гончарського та рибальського) другої половини XVIII ст.У документах XVIII ст. найчастіше трапляються описи будинків козацької старшини та духівництва. Вони вже не мали системи оборонних споруд, а були комплексом житлових та господарських будівель. Кухня, пекарня, комора вже виділялися в окремі споруди, що входили до складу господарського комплексу (броварня, винокурня, солодовня тощо). Всі вони, в тому числі житлові будівлі, обрамлювали просторий спільний двір. За внутрішнім плануванням найпростіші житлові будівлі складалися з двох світлиць обабіч сіней. Дальший розвиток їх відбувався шляхом обростання світлиць кімнатами різного призначення, переважно опочивальнями та хижами, а також створенням другого поверху з літніми світлицями. Тоді дрібні підсобні приміщення зосереджувалися на першому поверсі. Такого характеру споруда була у дворі генерального осавула Мануйловича в с.Ромашкове біля Новгород-Сіверського. Гетьман Скоропадський мав три житлових будинки. В кожному були дві великі кімнати, розділені сіньми. У дворі гетьмана Д. Апостола було теж кілька окремих одноповерхових і двоповерхових будинків, оточених критими галереями на стовпчиках. На різьбленому дерев'яному Хресті XVI ст. в мініатюрному рельєфі зображено одну з таких світлиць із галереєю довкола. Дерев'яні бруси, з яких складалися стіни житлових будинків, гладенько обтесувалися або геблювалися. Стеля вкривалася дошками, що спиралися на різьблений сволок і утворювали своєрідну ритмічність. Інколи конструкція стелі була складнішою. Двері робилися переважно одностулкові, широкі, з вибагливими залізними петлями та замками, часто мали залізне окуття. У вікна вставлялися круглі оболонки гутного виробу в олов'яній оправі. Кожна кахля печі була оздоблена квітковими орнаментами або сюжетними зображеннями. Гладенькі стіни вкривалися розписами, стилістично близькими до тих, які знаходимо на внутрішніх стінах дерев'яних храмів XVII—XVIII ст.Крім орнаментальних, у світських будинках були розписи й сюжетні, зокрема деякі з античної міфології. Про це з осудом писав проповідник кінця XVII ст.: "...в домах своих и коморах, вмісто образа Христова, малюють образ Бахуса, вмісто пречистої діви Марії - образ нечистої Венери, вмісто святих... малюють образи мисливців з псами і яструбами, малюють танечників з іграми". Столи й лави застелялися килимами, ліжниками, налавниками. Простіші килими, встилали підлогу. На тлі розкішних килимів, що прикрашали стіни, висіла дорога художня зброя. На дверях і шафах були виконані малюнки, здебільшого на різні моральні теми з написами. Стіни також оббивалися сукном, шпалерами з шовкових і напівшовкових тканин, парчею, оксамитом. Із цією ж метою користувалися полотняними кольтринами, мальованими клейовими або олійними фарбами. Часом на стінах вішали гравюри з релігійною тематикою, що також засуджувалося духівництвом під тим приводом, що це робиться "... не для почитания образів святих, но для пригожества". В інтер'єрах, які в даному випадку розглядаються, умеблювання було вже різноманітнішим і багато оздобленим різьбою та розписом. Крім столів, лав, стільців, тут були ліжка, крісла, дзеркала в різьблених рамах, шафи та деякі інші речі.Якщо виходити з описів майна, в будинках знаті накопичувалося багато дорогого посуду, одягу, дорогоцінної зброї, ювелірних виробів. Такі дерев'яні житла панівної верхівки звалися "палацами", Хоч більшість із них були криті гонтом, соломою або очеретом. Прості за побудовою та облаштуванням, вони позначалися самобутністю й декоративністю архітектурних деталей, різьблених прикрас. Монах Лук'янов, котрий на рубежі XVII й XVIII ст. прибув із Московії, в своїх записах особливо відзначає візерункові будівлі Києва. Побачивши дерев'яні палаци в Стародубі (Стародубський український козацький полк розташовувався на території сучасної Брянської обл.. РФ – дана територія була відібрана в України у 1918 році, населення асимільоване) та Глухові, він у захваті писав: "...зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению".Дерев'яна архітектура та характерні для неї інтер'єри з другої половини XVIII ст. починають замінюватися мурованими палацами, побудованими за проектами видатних столичних архітекторів на зразок аналогічних споруд петербурзьких і московських вельмож (палац у Батурині, палац Завадовського в Ляличах, Розумовського в Глухові та ін.).Старі прийоми будівництва з дерева, глини, особливості архітектури та інтер'єрів продовжують існувати в народному житлі. Особливо стійко традиції архітектури дерев'яного житла зберігалися на Волині, в гірських районах Карпат та на північній Чернігівщині.З другої половини XVII ст. на Лівобережжі та в Придніпров'ї розгортається муроване будівництво. Крім культових будується багато споруд цивільного призначення — виробничі, господарчі, адміністративні, учбові, лікувальні та житлові, особливо в гетьманських столицях (Чигирині, Суботові, Глухові, Батурині) та в багатьох населених пунктах, що були адміністративними центрами або резиденціями старшини. В той час усі муровані будівлі цього регіону звалися кам'яницями. Як і дерев'яні, житлові муровані будинки зберігають тип сільської хати — "на дві половини" (так званий будинок Полуботка в Чернігові, кам'яниці Лизогуба в Сердневі, Чернігові та ін.).З літературних джерел і пам'яток, які збереглися, відомо, що будинки, як правило, оздоблювалися декоративною скульптурою, профілюванням. Так, малоросійську колегію (Малоросією в ті часи називали виключно Лівобережну Україну – теперішня Чернігівська, Полтавська, Сумська, Харківська області України, а також Брянська та південні частини Курської, Воронезької та Білгородської обл. РФ) в Глухові поряд із зображеннями різних вусатих гетьманів у жупанах прикрашали статуї богів, ораторів, філософів, а також різною військовою ліпною геральдикою, купідонами, лірами Аполона, рослинним орнаментом із місцевими мотивами. Таке поєднання античності з сучасністю знайшло відгук у "Енеїді" Котляревського і взагалі було характерним для тих часів. Ліпне декорування собору Мгарського монастиря, дзвіниці Софії Київської, брами Заборовського, що дійшло до нас, свідчить про високу майстерність виконання, життєрадісну декоративність.Ліпнина та скульптура заповнили й внутрішні приміщення. Водночас інтер'єри оздоблювалися монументально-декоративним живописом, орнаментальними розписами. Незалежно від сюжету, живопис мав світський характер і місцевий національний колорит — соковиту тональність малюнка та орнаменту.

Loading...

 
 

Цікаве