WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Білий тиждень - останній тиждень посту перед Великоднем. Як відзначали та що їли - Реферат

Білий тиждень - останній тиждень посту перед Великоднем. Як відзначали та що їли - Реферат

В ніч проти Великодня кладуть у миску з водою крашанку і мідний шаг — хто найраніше встане, тому шаг і крашанка. Якщо в хаті є доросла дівчина, то всі стараються робити так, щоб це дісталося їй, — "щоб вона була найкраща в хаті".

Прийшовши з церкви, одне яйце відкладають окремо. Після того, як розговіються, господар бере те свячене яйце, йде з ним у стайню до тварин і, проводячи крашанкою по спині кожної тварини так, щоб був хрест, каже: "Христос воскрес!". Потім обчищають у хаті це яйце від шкаралупи, кришать на дрібні частинки, змішують з висівками і дають їсти худобі. В інших випадках просиляють крізь це яйце нитку і вішають його цілим під повіткою. І одне, і друге робиться на те, "щоб скотина була здорова".

Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу свяченого яйця на вогонь і димом підкурюють хворого на пропасницю; від курячої сліпоти теж підкурюють таким же способом. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку і носять при собі доти, доки хвороба не минеться.

"Дороге яйце як крашене, а біле і в піст бачили, та ще в Петрівку побачимо".

Всі ці вірування свідчать про те, якого великого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам. Для них це були речі, які мали магічну силу. Та це й не дивно, бо вірування в яйце у всіх європейських і неевропейських народів має свою дуже стару і цікаву історію.

Ще в стародавні часи, далеко до народження Христа, азійські і семітські народи мали звичай класти на стіл варені фарбовані яйця в день, коли починався новий рік. Такими ж яйцями в цей день вони обдаровували своїх благодійників. Малювали яйця переважно на червоний колір; можливо тому, що в кельтів цей колір вважався найкращим з усіх інших. А кельти, як відомо, мали культурний вплив і на малоазійські народи. Новий рік за тих часів починався з весняного рівнодення, — саме з того часу, коли християни започаткували Великдень.

У персів день нового соняшного року починався 20-го березня. В цей день вони вітали один одного крашанками. Такий самий звичай був і в європейських народів ще з стародавніх часів — у Франції, Італії, Еспанії. Цей звичай перейшов до Европи, як думають дослідники, від жидів, які під час свого "пасах-у" ставили на стіл варені яйця, що символізували мітичного птаха зиз.

Природознавець Пліній писав, що римляни вживали фарбовані яйця при народніх іграх, богослужбових обрядах та очищенні від гріхів.

Плутарх, пояснюючи причину такого шанобливого ставлення римлян до яйця, писав: яйце є символом творця всієї природи, вседіючого і все в собі вміщаючого.

Єгиптяни уявляли собі всесвіт в образі яйця. З яйцем вони пов'язували і своє уявлення про благодійне божество Кнефу. Храм цього бога був на острові Еліфантіні, де стояла його статуя. На голові її сидів яструб — символ діяльности; а в роті цей бог тримав яйце — знак плодючости і всіх щедрот. З цього яйця народився "фтас" — вогонь.

Єгипетське вчення про яйце переніс до Греції Орфей, що жив за 1200 років до Р. X.

Стародавні перси вірили, що спочатку не було нічого, крім божества. Нарешті народилося яйце. Ніч покрила його своїми чорними крилами, а любов, старший син Творця, заопікувався ним. Коли яйце дозріло, воно появило всесвіт.

Цей міт про створення світу прийшов до персів з сходу; приніс його основоположник релігії старих іранців Заратустра. Перси оспівували яйце у своїх священних піснях. У них також був звичай фарбувати яйця, робити крашанки. Крім того, у своїх храмах вони тримали ще й литі або витесані з каменю яйця, як символ усього, що народжується.

Археологічні розкопи в Україні, як про це вже згадувалося, виявляли не раз глиняні фарбовані яйця (на Полтавщині та Київщині). Отже, можна здогадуватися, що звичай робити крашанки, а, можливо, й писанки, прийшов до нас від персів. Правда, цей звичай міг прийти до нас двома шляхами — з сходу і з заходу.

Ніч під Великдень

Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь.

Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах.

Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — "бо в сухому дереві нечиста сила ховається".

На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза — "щоб було чим розпалити вогнище". На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев'яну річ, але не в жида, а в попа — "бо то святий вогонь".

Щождо самого вогню, то є таке народне пояснення: "Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути".

Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв'язку з весняним очищенням — так само, як і вогнище на Чистий четвер.

Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — "щоб нечиста сила не приснилась". Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч — "бо янголи над селом літають".

На Лівобережжі в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні родителі. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими родителями, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала — "бо гріх проклинати своїх дітей".

Якщо в ніч під Великдень на могилі з'явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю.

В слободі Никольській на Слобожанщині в ніч під Великдень хоч і багато людей іде в церкву слухати діяння, але більшість залишається вдома аж до "благовіста". В кожній хаті всю ніч горить вогонь. Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись.

На Київщині існує повір'я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби "горять".

На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають "Христос Воскрес", бо тоді "земля розкривається, і скарби виходять на поверхню".

На Слобожанщині вірять, що в ніч під Великдень над скарбами горять свічки.

На питання, що таке скарб, нам оповіли таке: "Скарб — це закляті гроші, що їх кладуть усякі люди, хрищені й нехрищені. Ховали їх у землю біля якоїсь прикмети: кущ дерези, бузини, калини. Знаходять скарби і біля могил: то, бач, давніше хтось клав. Шукати їх трудно, але є люди, що на те вроджені; знахарки теж деколи вгадують. Більше радять так, особливо там, де старі скарби, ще від нехристів: треба стати побіч прикмети і дожидатися, поки сонце підніметься в ріст чоловіка. Тоді йди і дивись: куди впаде тінь з твоєї голови, там і рий. Як нема нічого, тоді дивись на ту тінь, що ляже від прикмети. Пізнають чи, пак, примічають і по заходу сонця. При кінці світу всі, де не є скарби, будуть являтися всім людям без розбору, тільки тоді не треба їх буде... Гроші заклинають на сто літ, а то й навіки. Тільки ті, що навіки лежать під камінням, як гори завбільшки. Вони теж являються людям, — але неабияким, а тільки тим, яких позначив Бог. Скарби являються козлом або котом, півнем, горять свічею або виходять сопливим дідом і ждуть, щоб їх хто вдарив, і тоді вони розсипляться грішми. Та то тільки такі гроші, що й не зоглядишся, як заплатиш за них головою".

Цікаве, на наш погляд, ще й таке оповідання про скарби:

"Один знахар розказав моєму братові, де є заховані гроші, і навчив такої молитви, що він може де завгодно гроші знайти, тільки без врем'я не може їх взяти. "Отам, — каже, — де колодязь біля Зайців на Реп'яхівці, цілий чувал заритий з грішми, а в Зрубі, що під Бунчаківкою, так там під липовим кущем, де починається ярок, сім зрізів зарито з золотом; та тільки вони закляті. Брат ходив туди; там дід сивий сидить, що знає всі твої мислі. Ось він і каже моєму братові: "Що з того, що ти візьмеш, їм строк ще не кінчився, і ти ними не поживишся!" А далі каже: "Отам, де великий міст через річку, так там, як на сажень відступиш, а на аршин вириєш, є казанок з грішми; тільки їм строк через п'ять літ; як вийде, тоді візьмеш!" І він правду говорив, бо як ідеш, бувало, на всеношну під Великдень, так на тім місці завжди горить свіча".

Про скарби в Україні існує багато легенд і переказів. Це не дивно, бо скарбів у нашій землі є багато, і час від часу декому щастить їх знаходити.

Ось, наприклад, повідомлення в газеті:

"На Мало-Житомирській вулиці (мова йде про Київ. — О. В.) прокладали водопровідну магістралю. На глибині чотирьох метрів була знайдена кругла мідна чашка, в якій стояла невеличка глиняна посудина. Зачищаючи стіни траншеї, робітник випадково зачепив її, від удару лопатою в ній утворилася тріщина, з якої посипалися старовинні золоті і срібні речі".

Loading...

 
 

Цікаве