WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Івана Купала. За народним календарем 7 липня. Як святкували і що їли - Реферат

Івана Купала. За народним календарем 7 липня. Як святкували і що їли - Реферат

Реферат на тему:

Івана Купала. За народним календарем 7 липня. Як святкували і що їли

У православному календарі це одне з найбільших свят в ім'я Різдва святого Івана Предтечі і Хрестителя Господня (7 липня). В українській побутовій традиції його часто називають Івана Купала (Купайла). Купальська обрядовість, пов'язана з днями літнього сонцевороту, сягає своїм корінням у дохристиянську давнину. Свята на честь Купайла і Марени довго були предметом незадоволення отців християнської церкви, оскільки цих слов'янських богів продовжували вшановувати на київських землях ще тривалий час після прийняття християнства.

Докладний опис купальського обряду наводиться у Густинському літописі: "Съ вечера собираются простая чадь обоего полу и сплетаютъ себе венцы изъ ядомого зелья или коренья и, перепоясавшись быльем, возгнетают огнь, инде же поставляютъ зеленую ветвь и емшеся. За руце около обращаются окрестъ оного огня, поюще свои песни, преплетающе Купалом; потомъ презъ оный огнь прескакують, оному бесу в жертву себе приносяще".

Слід відзначити, що нинішнє святкування мало чим відрізняється від середньовічного. Так само палять багаття, стрибають через нього або через кропиву (засіб магічного очищення), вшановують зілля і хліб. Якщо у середні віки приготування кваші, випечення хліба й урочисте поїдання їх на краю житнього поля сприймалося як пережитки жертв поганським богам, то наприкінці XIX і у XX столітті цей зв'язок уже не був таким очевидним. Застілля на межі присвячувалося Івану Хрестителю (у народі — Іванові Купайлу), якого вважали покровителем хліборобів. При цьому, наваривши вареників із сиром, символічно починали жнива. Навіть якщо озимина ще не достигала, брали серп і зжинали хоч один сніп, співаючи: "Господи, благослови!". Таке взаємопроникнення дохристиянського і християнського взагалі притаманне українській народній обрядовості, а в Троїцько-Купальському циклі воно набуває цілісності й органічності.

Обряди водіння дівчатами корогодів-хороводів навколо купальського дерева (Купайла, Марени, Марини, Морени) поступово втратили свій магічний зміст і залишилися грою, розвагою. Після пускання дерева і вінків на воду гуляли, бенкетували: їли вареники, пампушки, хлопці пили пиво, іноді горілку.

У різних етнографічних регіонах України святкування мало свої характерні риси, властиві всій зоні взагалі чи навіть кожному осередку або населеному пункту зокрема. На Волині, Поділлі, Правобережному Поліссі за Купала брали гілку груші, сосни, верби чи берези з трьома галузками. Середня була "головою", а дві бокові — "руками". На "голову" чіпляли вінок, обвивали її намистом, на "руки" вішали стрічки, прив'язували квіти, а подекуди й бублички, пряники, "горішки". Перед тим, як Купалу топити, гілку розбирали.

У гуляннях брали участь лише неодружені парубки та дівчата, але збиралися до річки всім селом. Молодиці й чоловіки приносили вареники, варяниці, пиво, горілку, частувалися самі й пригощали молодь. Заборона дорослим (одруженим) брати участь у купальських розвагах може пояснюватися тим, що ці гуляння мали виразний шлюбний характер. Дівчата й хлопці приглядали собі пару і починали зустрічатися до осінніх весіль. Шлюбні мотиви помітні і в обрядах, і в купальському фольклорі:

Купайла на Йвана,

Нз долині корч калини,

Нз калині три соловейки,

Три соловейки —

Всі три веселенькі.

"Перший соловейко

Молодий Василейко.

Купайла на Йвана,

На Волині три зозуленьки,

Три зозуленьки –

Всі три веселенькі.

Перша зозуленька –

Молода Гануня...

На Полтавщині віддавали перевагу Марені з вишневої гілки, на Слобожанщині — з клена, на Житомирщині — з груші або сосни. Дівчата плели вінки з м'яти, меліси, рути, любистку, божого деревця, чебрецю, васильків, резеди та інших запашних трав. Іноді робили солом'яного Купайла, вбирали його у квіти й стрічки, саджали під Марену і топили разом із нею. Там же, на Полтавщині, замість дерев'яної Марени майстрували Мару з соломи, а замість багаття використовували величезну купу кропиви. Збирали її, обгорнувши руки мішковиною або цупким полотном, щоб не пожалитися. Через цю кропив'яну імітацію вогнища перестрибували босоніж.

Так само використовували кропиву і на півночі Чернігівщини. На Слобожанщині рвали колючі будяки, складали їх у три купи поспіль і з розбігу плигали через першу, тоді без розбігу через другу, а потім (уже зовсім знесилившись) через третю. Часто дівчатам уже бракувало снаги перескочити останню купу, і вони босими ногами вгрузали у бур'ян. Усі навколо веселилися, окрім постраждалих, звичайно. По закінченні розваг той бур'ян кидали на городі на межі (щоб городина удавалася) або пускали на воду.

На пагорбах розкладали багаття і стрибали через вогонь, приказуючи:

Івана Купала!

За цілий год плигала,

Усе лихо під ноги стоптала!

Ця примовка виразно передає зміст перестрибувань через вогонь, кропиву, будяки — очищення від лиха і запобігання його на наступний сонячний рік. З цією ж метою брали старі колеса від воза, обмотували їх ганчірками, обв'язували гнучкими гілками верби, берези, промащували смолою чи дьогтем (щоб довше горіло), підпалювали і пускали з гори. Колеса летіли вогненним колом, розсипали довкола іскри, гуркотіли і згідно з народними уявленнями знищували на своєму шляху всяку нечисть, лихо і хвороби. Найпоширенішими ці пускання вогненних кіл були у горах і передгір'ях Карпат.

Дівочі вінки, вінки й зелені прикраси з Марени, Купайла і Мари після свята одягали на головки капусти — щоб добре росла, на шию коням і коровам — для здоров'я, чіпляли у хліві — щоб свині плодилися, у курниках — щоб птиця добре неслася. На Поліссі хлопці ламали гілки з купальського дерева і співали:

Хто не йде дивитися,

Хай не діждав женитися,

Хто не вийде из Купайло,

Щоб йому ноги поламало.

Присутні на святі молодиці підбирали ті уламки і несли в огірки, щоб огірки в'язалися. Говорили, що так само, як протягом цілого дня прикрашають Купайлу, в'яжучи на нього всілякі оздоби, так рясно і довго буде в'язатися зав'язь на огірках.

У більшості районів України дівчата пускали вінки на воду, прикріпивши до них запалену свічку. Примічали, куди чий вінок попливе. Якщо він швидко приставав до берега, а свічка горіла ясно до кінця, дівчина мала шанс вдало вийти заміж у своєму селі. Якщо свічка згасала, це віщувало якусь напасть. Боялися, щоб вінок не попав у вир і не потонув, бо це, за повір'ям, прирікало дівчину на швидку смерть. Якщо вінок плив далеко, дівчину мав засватати жених із далекого краю.

Напередодні Івана Купала спостерігали за погодою та робили припущення щодо майбутнього врожаю: "Коли на Йвана буде просо з ложку, то буде і в ложці" (тобто добре вродить); "Якщо на Івана гроза, то горіхи будуть порожні і буде їх мало". Особливого догляду потребували бджоли, їх підгодовували до Івана, а далі вони самі давали собі раду: "Годуй мене до Йвана — зроблю з тебе пана".

Свято Івана Купала припадало на Петрівку — піст, що починався через тиждень після Трійці і тривав до дня святого Петра — 12 липня. Однак усі дні Петрівки вимагали великих зусиль, тяжкої фізичної праці, бо починалася косовиця. Тому практично посту дотримувалися тільки літні люди і справжні ревнителі віри.

Чоловіки їли не лише молочні продукти, а й навіть сало. Жартували: "Великий піст — це піст, а Петрівку баби видумали, щоб сир і масло зібрать".

На свято відпочивали, а напередодні й на другий день після Івана працювали в повну силу. На косовицю звозили на возах харчі, розкладали багаття і варили гарячі обіди: куліш, кашу, різноманітні юшки. У середу й п'ятницю все ж таки готували пісне, а в інші дні страви засмачували салом. Їли сало варене, сиру солонину з часником, цибулею, вареною картоплею, огірками, редискою і на підвечірок.

Український етнограф М. Маркевич писав у першій половині XIX століття: "На косовицю у нас збираються цілим селом; білі шаровари, білі сорочки, точило, гаман, люлька і коса нагадують одяг Святослава, а ряди косарів — стародавні лави запорожців. Табір на могилі (так називали кургани. — Л. А.), кругом вози, яма вирита, в ній вогонь, над вогнем казани, варяться юшка, каша; тут же стоять фури з запасами — сало, сіль, риба на випадок середи і п'ятниці, і бочка з горілкою".

Побутувало повір'я, що на Івана Купала квітує папороть. (Насправді ця реліктова спорова рослина, як відомо, не цвіте.) Є чимало легенд про дивовижний рожевий вогненний цвіт папороті. За однією версією, тому, хто його добуде, він приносить багатство, за іншою — дарує розуміння мови звірів, тварин і рослин. Скарби, знайдені за допомогою цвіту папороті, не зроблять володаря квітки щасливим, а знання мов тварин і рослин лише тоді піде йому на користь, якщо він натрапить на квітку зненацька, не шукаючи її навмисне і не сподіваючись мати зиск. Саме такі люди, за стародавніми уявленнями, ставали знахарями, успішно лікували людей і тварин.

Ця народна міфологія мала і практичне втілення. До схід сонця не тільки знахарі та знахарки, шептухи та костоправи, а й пересічні люди для власних потреб збирали лікарські рослини, бо вони начебто набували цілющої сили саме на Івана Купала. Звіробій, чебрець, м'яту, мелісу, деревій, золототисячник та інше зілля сушили на горищах, зберігали у полотняних торбах у сухому місці.

Заварювали трав'яні чаї, вживали їх як звичайний напій і як ліки. З духмяними травами, перцем і медом також готували варенуху.

На Поліссі на Івана жінки вдосвіта збирали звіробій, м'яту, чебрець тощо не лише для людей, а й для корів. Потім, коли пекли хліб, робили маленьку "першеньку" паляничку. Вийнявши її з печі, розламували на дві частини, вкладали між половинок цілющі трави, з'єднували і залишали на застеленому травою столі охолоджуватися. Потім цим хлібом із травою "заправляли" худобу, щоб корови давали багато молока.

До середини XIX століття жінки ще дотримувалися заборони куштувати ягоди до Івана (як і до Спаса їсти яблука). За повір'ям, дітям жінок, які нехтували цією забороною, Божа Матір відмовить на тім світі у ягодах, бо начебто їхню страву матері з'їли. Тому до Купала жінки ягід не вживали, а вже на свято готували багато різноманітних страв з вишнями, суницями, полуницями, малиною. І чоловіки, і жінки, і діти із задоволенням ласували варениками, пирогами, налисниками, узварами, варенухами, соковиками, запіканками з ягодами.

Loading...

 
 

Цікаве