WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Етнічні території та їхнє значення - Реферат

Етнічні території та їхнє значення - Реферат

У конфігураційному аспекті етнічні території можна розділити на компактні і малокомпактні, тобто витягнуті в якомусь напрямі чи розірвані в окремих випадках ареалами розселення інших етносів. Причому компактна форма етнічної території також є однією з об'єктивних географічних передумов консолідації чи модернізації етносу. І, навпаки, велика витягнутість, наявність віддалених від етнічного ядра ареалів може стимулювати процеси етнічної дивергенції. Структуроформувальне значення мають її природно-географічні (насамперед, рельєф, гідрологічна мережа, лісистість) та суспільно-географічні характеристики (щільність поселень, густота транспортної мережі, рівень сільськогосподарської освоєності, рівень промислового розвитку, розміщення стосовно політичних та адміністративних меж). У фізико-географічному аспекті в межах етнічних територій важливу роль відіграють природні бар'єри (гірські хребти, русла великих рік), які, обмежуючи територіальні зв'язки, сприяють консервації локальних рис традиційної культури, діалекту тощо. Саме тому для гірських районів і характерне найбільше різноманіття етнографічних типів. Тобто фізико-географічні особливості території впливають на комунікаційну зв'язаність етносу, яка є однією з важливих передумов його життєдіяльності. Найвища комунікаційна провідність властива степовим зонам, морським узбережжям, долинам рік (особливо в гірській місцевості). Важливо наголосити, що вплив природних передумов на комунікаційну зв'язаність має конкретно-історичне вираження, адже перевороти в засобах комунікацій (розвиток мореплавства, поява залізничного транспорту та ін.) вносили значні корективи в провідність чи бар'єрність різних складових етнічних територій. А з суспільно-географічних об'єктів найбільшу бар'єрну роль відігравали і відіграють державні кордони, особливо у випадку їхньої закритості, перешкоджаючи консолідованому і синхронному розвитку різних територіально-політичних частин етносу. Це відобразилося на історичній долі багатьох народів, у тому числі й українського.

Одним з провідних чинників життєдіяльності етносу, який визначає тип і характер його зовнішніх зв'язків і стосунків, є географічне положення його етнічної території, тобто її розміщення щодо природно-географічних (моря, ріки, одиниці рельєфу, ліси) та суспільно-географічних об'єктів (інші етнічні території, держави і державні кордони, шляхи сполучення, економічні центри та ін.). Зокрема, близькість до малозаселених ареалів дає змогу етносу розширювати свою етнічну територію. Наприклад, російському етносу вдалося впродовж ХVI–XVIII ст. збільшити ареал свого розселення у декілька

разів (цьому сприяла також і політична підтримка процесів колонізації). Якщо ж етнічні території розташовані на шляхах міграцій чи колонізацій, то це вже особливо впливає на внутрішньоетнічні процеси і може призвести до звуження його ареалу розселення та суттєвих змін культурного обличчя етносів. Багато дослідників минулого наголошували, що окраїнне розташування української етнічної території щодо європейського світу і відсутність природних бар'єрів на її кордонах значно вплинули на українське державотворення й на цивілізаційні процеси. М.С. Грушевський зазначав, що ",географічні, в наступній послідовності колонізаційні і економічні умови української території, значною мірою зумовили історичну еволюцію українського народу. З другого боку, вони суттєво вплинули на еволюцію його етнічного типу" [1. С. 12]. Межове розташування українських земель щодо кочового азійського світу, поряд з багатьма негативними моментами (суспільно-географічне положення має властивість мінливості внаслідок геополітичних та культурно-господарських змін), дало змогу українському етносу впродовж ХVІІ–ХІХ ст. значно збільшити свою етнічну територію у південному і східному напрямах. Водночас невигідне геополітичне розташування на заході (колонізаційний натиск західних сусідів за підтримки державної політики) призвело до звуження його етнічної території. В цьому ж аспекті треба додати, що багато рис української культури і світогляду також зумовлені розташуванням України на межі кількох цивілізаційних світів.

Єдність етносу з територією особливо помітна в аграрному суспільстві і втілюється у традиційному природокористуванні. З переходом на вищий рівень економічних відносин зв'язок території та етносу послаблюється. Однак, з огляду на значимість впливу природного середовища на світосприймання, характерні особливості природи етнічної території відображаються в духовній сфері, передусім, фольклорі. А в періоди етнічної модернізації ці риси своєрідно закріплюються в національній міфології, стають національними символами.

У складі етнічних територій в історико-географічному аспекті виділяється історичне ядро – епіцентр формування і первинного розселення етносу та пізніше освоєні землі, а в демогеографічному аспекті – демографічне ядро (район з найвищою щільністю розселення). За геометричною центральністю розташування виділяють географічне ядро, прилеглі центральні райони, окраїнні райони та етнічні межі. Зазначені центри (історичний, демогеографічний, геометричний) зрідка збігаються, особливо, коли етнічний ареал пережив складні етногеографічні процеси та зазнав суттєвого втручання з боку різних політичних центрів.

У територіальній організації етносу важливі індикативні функції виконують етнічні межі, які, на думку П.І. Кушнера, "виявляють крайню лінію компактного розселення даної народності або етнографічної групи" [3. С. 31]. Характерні риси етнічних меж (конфігурація, ясність вираження) визначені природними особливостями та характером міжетнічних і, зокрема, етнополітичних стосунків. На підставі розгляду особливостей розселення в різних регіонах світу можна виділити такі типи етнонаціональних меж: а) межа є виражена лінійно; б) етнічна межа є перехідною; в) етнічна межа є дифузною. Етнічні межі першого типу, тобто чітке розмежування етнічних ареалів, трапляються у випадку, коли в основі таких меж – значні природні лінійні бар'єри (гірські хребти, русла великих рік), тривале функціонування державного кордону бар'єрного типу чи вналідок цілеспрямованого переселення (наприклад, після Другої світової війни внаслідок переселення українців та поляків таким став українсько-польський кордон). Етнічна

межа буває перехідною, тобто у вигляді порівняно широкої смуги, в межах якої місцеве населення має деякі етнозмішані риси, характерні для двох етносів, і вирізняється низьким ступенем етнічної самосвідомості чи етнонаціональною невизначеністю. Прикладом такої етнічної межі є українсько-білоруська етнічна межа в районі Полісся. Етнічна межа третього типу формується або в умовах зустрічного розселення (українсько-російська етнічна межа в районі Слобожанщини, Дону і Кубані), або у випадку етнополітичного наступу однієї етнічної спільноти на ареал розселення іншої. У першому випадку це виявляється у взаємопроникненні невеликих ареалів, зокрема, у висуненні одного чи кількох поселень з переважною більшістю мешканців однієї етнічної спільноти вглиб етнічної території іншої спільноти. В другому випадку, тобто в умовах етнополітичного наступу однієї спільноти, у прикордонній смузі залишаються окремі острови (переважно в сільській місцевості) іншої етнонаціональної спільноти, яка зазнає асиміляційного тиску. Саме таку дифузність мали на початку ХХ ст. західні межі української етнічної території [2].

Під впливом історичних процесів типологічні особливості етнічних меж, як і інших елементів територіальної організації етнонаціональних спільнот, суттєво змінюються, однак завжди зберігається їхній вплив на соціально-політичну сферу.

Отже, демогеографічний потенціал етнонаціональних спільнот є однією з головних засад їхньої життєдіяльності; він визначає, зокрема, комунікаційну зв'язаність, цілісність та державно-політичні прагнення і можливості. Територія, у тім числі її фізико-географічні властивості, безперечно є важливим чинником, насамперед, на етапі формування етносу. Зв'язок етнонаціональної спільноти з територією посилює і сукупність ментальних стереотипів, і систему знань про свою землю. Поєднання етносу з територією, яке надає їй культурної самобутності і виокремлює її унікальність, сприяло у минулому усвідомленню цієї території як окремої країни, незалежно від того, чи була ця країна державою. Типологічні особливості етнічних територій і меж, зумовлені етнополітичними процесами, відповідно, також є чинником територіально-політичної структуризації, відіграючи особливу роль в усталенні державних кордонів та у прикордонних міждержавних взаємовідносинах.

Використана література

  1. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – К., 1990.

  2. Кубійович В. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 01.01.1939 року. – Весбаден, 1983.

  3. Кушнер П.И. Этнические территории и этнические границы. – М., 1951.

  4. Народонаселение. Энциклопедический словарь / Гл. ред. Г. Г. Меликян. – М., 1994.

  5. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. – К., 1994.

  6. Пономарьов А.П. Українська етнографія. – К., 1994.

  7. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів: Світ, 1994.

Loading...

 
 

Цікаве