WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаНародознавство, Народні промисли → Етнічні території та їхнє значення - Реферат

Етнічні території та їхнє значення - Реферат

Реферат на тему:

Етнічні території та їхнє значення

Об'єктивні суттєві відмінності етнічних спільнот, діалектика загального й унікального у їхньому різноманітті виявляється як в історично-генетичних відмінностях, так і в демогеографічних параметрах, які розкривають найважливіші типологічні та функціональні особливості етносів, відображають їхні соціально-культурні та політичні перспективи. Роль демографічних чинників і географічного середовища виявляється в багатьох сферах життєдіяльності суспільства, проте й сьогодні відкриті питання, якими є ступінь і механізми такого впливу, яка тривалість і сфера їхньої дії.

Як свідчить ретроспективний огляд проблеми, в суспільній географії сформувалося кілька концепцій щодо розуміння ролі географічного середовища у життєдіяльності етнонаціональних спільнот (антропогеографічна парадигма, концепції поссибілізму, енвайронменталізму, біогеографічна концепція Л. Гумільова). Такі підходи вирізняються надто широкими узагальненнями, що ґрунтуються не стільки на аналізі конкретних проблем, скільки на світоглядних установках. Водночас об'єктивний аналіз проблеми потребує не світоглядних узагальнень, а, передусім, вивчення конкретних механізмів взаємодії елементів природно-географічного й етногеографічного середовищ і безпо-середньо дослідження територіальної організації етнонаціональних спільнот загалом та її елементів (етнічних територій, меж, етноконтактних смуг) зокрема. З територіальною організацією доцільно пов'язати й аналіз демографічних параметрів етнонаціональних спільнот, що їх у сучасній етнічній демографії розглядають дещо відокремлено.

З огляду на наявні концептуальні розбіжності одним з актуальних завдань є конкретизація понятійно-термінологічно апарату аналізу демогеографічних параметрів, насамперед таких понять, як територія, етнічна територія, етнічна межа, демогеографічний потенціал. Наступне завдання – визначення відмінностей

етнонаціональних спільнот за головними демогеографічними параметрами та виявлення

їхнього значення у процесах життєдіяльності. Ці завдання вирішують на засадах порівняльного аналізу розміщення народів за культурно-цивілізаційними регіонами, зіставлення головних структурних підрозділів територіальної організації етнонаціональних спільнот з елементами природно-географічного і суспільно-географічного середовищ. У дослідженні етнічних меж, одного з головних елементів територіальної організації етнічнонаціональної сфери, використовують метод типологізації.

У вивченні демотериторіальних засад центральним є поняття території. З позицій суспільної географії М.Д. Пістун зазначає, що територія – це "обмежена ділянка земної поверхні з властивими їй природними і привнесеними людиною (антропогенними) властивостями і ресурсами та параметрами. Територія є важливим фактором (ресурсом) розвитку, ареною діяльності, об'єктом колективного користування й прив'язаних до території предметів і засобів праці. Її параметрами є протяжність, конфігурація, площа, місцеположення тощо" [5. С. 71]. А тому в етногеографічному аспекті територію треба розглядати і як простір, що вміщує етнонаціональні компоненти, і як ареал поширення, і як середовище впливу. Саме ж географічне середовище – це не лише природно-географічне середовище (саме так часто ставлять питання в політологічній літературі), а й суспільно-географічне середовище, такі складові якого, як система розселення, система комунікацій, економічних центрів та інші суттєво впливають на перебіг етнополітичних процесів.

Головним демогеографічим параметром етнічних спільнот є їхня людність, яка завжди впливала і впливає на долю народів, їхню внутрішню організацію, культурний і державоформувальний потенціал. Хоча, безперечно, повної залежності немає, так само, як і немає підстав для недооцінки значення та ролі кількісно невеликих народів. Культура кожного, незалежно від розмірів, етносу є унікальним надбанням усього людства. Проте очевидно, що людність етносу визначає повноту його структури, тобто наявність окремих підрозділів (соціальних, культурних тощо), які у процесах життєдіяльності забезпечують постійне його оновлення, адаптацію до різних викликів та до нових, часом несприятливих умов.

Світова етнополітична історія також підтверджує, що людність етносу завжди була вагомим аргументом у разі державотворення (як безпосередньо в організації етнонаціонально-визвольного руху, так і у випадку визначення долі народів на міжнародних конференціях). У несприятливих соціально-культурних умовах кількісні параметри етносу посилюють його опірність асиміляційним процесам. Про це свідчить і висока концентрація населення світу саме в середовищі великих етносів. Наприклад, якщо загалом у світі етнологи налічують близько 5 тис етносів, то надвеликі етнонації (понад 50 млн осіб), яких налічують лише 19, становлять понад 54,1% усього населення планети, великі (25–50 млн), їх налічують 17,0–10,6%. Ще 15,1% від загальної кількості населення світу припадає на етноси людністю від 10 до 25 млн осіб, причому кількість таких етносів невелика – 43. А на велику кількість (понад 4 тис.) малих і дуже малих етнічних спільнот (людністю до 1 млн) припадає лише 3,8% усього населення світу [4. С. 257]. Причому тенденція до подальшої концентрації населення у середовищі великих народів зберігатиметься. Критично мала людність етнічних спільнот (менше кількох тисяч) за сучасних умов (інформаційний тиск, поширення масових субкультурних стереотипів, нівеляція культурних традицій тощо) посилює загрозу збереженню їхньої

ідентичності та культурної самобутності, зумовлюючи необхідність виділяти в окрему категорію так звані малі корінні народи, для захисту інтересів яких під егідою ООН розроблено широку правову базу.

Кількість населення етнічної спільноти завжди тісно пов'язана з її територіальною організацією, тобто з розміщенням етнічної спільноти та її складових по території, включаючи і їхнє розселення. Поняття територіальної організації етнічної спільноти охоплює і територіальні співвідношення та зв'язки між її структурно-територіальними підрозділами. Основу територіальної організації етнічних спільнот становлять етнічні території. Етнічна територія – це насамперед ареал розселення етносу, у межах якого він переважно становить відносну чи абсолютну більшість. Однак, з огляду на історичну мінливість ареалу розселення, міжетнічні міжареальні взаємопроникнення та значимість ареалу формування як "історичної батьківщини", означення етнічних територій є методологічно складним. Тому, наприклад, А.П. Пономарьов, визначаючи етнічну територію як "ареал основного етнічного масиву та всі споконвічні землі, які є його продовженням" [6. С. 157], зачислює до її складу й історичні ареали, в межах яких цей етнос сьогодні компактно не проживає, але в минулому ці землі були безпосередньо пов'язані з його формуванням і розвитком. З огляду на інерційність конфігурації етнічних територій, зумовлену об'єктивним традиційним поєднанням етносу і території, такий поглядд є виправданим. Та водночас етнічні території мають і властивість мінливості, яка зумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними процесами. Тому до обгрунтування меж етнічних територій треба ставитись дуже обережно, враховуючи і такі моменти, як штучність і об'єктивність процесів переселення і міграцій, час остаточного заселення території тощо. Зокрема, для етносів Центрально-Східної Європи об'єктивні процеси формування етнічних територій завершились наприкінці ХІХ–на початку ХХ ст. Наступні періоди вже характеризувало активне волюнтаристське втручання держав у етнополітичні процеси, яке супроводжувалось депортаціями, переслідуваннями за релігійні переконання, іноді й етноцидом і призвело до радикальних змін етнічних ареалів. Отже, виділяючи сучасні ареали розселення народів цього регіону, необхідно враховувати етногеографічну ситуацію, що склалася на початку ХХ ст. Такий підхід передбачає і можливу наявність деякого взаємоперекриття етнічних територій, тобто утворення широких етноконтактних смуг.

За типом заселення етнічні території можуть бути суцільними, коли етнічна спільнота становить більшість у межах усього ареалу, та розірваними у вигляді відокрекремлених островів, що трапляється доволі зрідка і зумовлене природними передумовами (головно гірським рельєфом), особливостями заселення та міграцій. Поширеним є варіант, за яким корінний етнос (переважно в умовах бездержавності) в межах своєї етнічної території становить більшість переважно в сільській місцевості, водночас міське населення є іноетнічним чи етнічно змішаним, а в умовах інтенсифікації міграційних та урбанізаційних процесів втрачає кількісну перевагу навіть у сільській місцевості (народи російської Півночі, Сибіру і Далекого Сходу).

Етнічні території відрізняються розмірами, конфігурацією географічним положенням, природними умовами і суспільно-географічною освоєністю, а також внутрішньою структурою. Безпосередній зв'язок кількості населення етнічної спільноти з її територіальною організацією виявляється через густоту (щільність) населення. Поєднання людності етнічної спільноти з розмірами етнічної території становить її демогеографічний потенціал. Про особливе значення розмірів української етнічної

території постійно зазначав С. Рудницький, наголошуючи, що українську справу не можна зводити до справ малих народів [7. С. 79].

Оптимальні співвідношення людності етносу та розмірів етнічної території є відносними, залежать від історичного періоду та економічної освоєності. У випадку порушення таких співвідношень помітними є два крайні маргінальні варіанти: у першому випадку, коли людність велика, а площа мала, виникає перенаселення, яке виявляється у прагненні до розширення ареалу або веде до міграцій; у другому випадку, коли людність мала, а етнічна територія велика, – недостатня комунікаційна зв'язаність і соціальна консолідованість етнічної спільноти, яка послаблює її потенціал, спричиняючи проникнення інших етнічних груп чи процеси етнічної сецесії. А комунікаційна зв'язаність етнічної території, яку характеризують і безпосередньо наявність шляхів сполучень, відсутність бар'єрів (матеріальна основа), і наявність системи міжрегіональних та міжпоселенських поєднань і соціокультурних зв'язків, – необхідна передумова етнонаціональної консолідації.

Loading...

 
 

Цікаве