WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Ворохта – історія та сучасність - Реферат

Ворохта – історія та сучасність - Реферат

Будівництво почалося в 1928 році і тривало два роки.
Церква вибудувалась велика, покрита бляхою шаховим порядком, з чотирма куполами /банями/ по краях і великою банею посередині. Поставили дзвіницю з трьома дзвонами. Коли всі роботи було закінчено, а це 193 0 рік. церковні браття звернулись до Єпископа Одинарія Станіславської греко-католицької Єпархії Григорія Хомишина. щоб приїхав подивитися церкву і призначив посвяту Під час оглядин владика Хомишин не погодився з громадою, бо церква має п'ять куполів, атака архітектура властива православній Церкві і поставив умову зняти два куполи. Інакше він відмовлявся висвячувати. Громада Ворохти запротестувала проти вимог владики Хомишина і звернулася до Львівської Митрополії з поясненнями. Львів прислав Правата, котрий посвятив церкву літньої пори 1930 року.
ЗАРОДЖЕННЯ ОСВІТИ
З прокладенням залізниці горяни Ворохти та навколишніх сіл потягнулися до освіти. У Ворохті в 1906 році Львівський народний інститут побудував учительську оселю, директором якої став пан Івантишин. При оселі діяли кімнати відпочинку на 50 ліжок, одна кімната "Просвіти" і однокласна школа.
Потім, за часів другої окупації Польщею Західної України у 20-30-х роках, вже існувала школа повшехна. Це була польська школа, де вчилися польські і жидівські діти, 6-класова школа, а в руській, як тоді називали - чотири класи. Ще була платна рідна школа, також чотирикласна. Якщо хтось хотів одержати середню освіту, то треба було закінчити чотири класи руської школи, перейти до польської закінчувати п'ятий і шостий класи, а вже тоді можна було переходити до рідної платної і закінчувати ще чотири класи. Це вдавалося не багатьом.
ХЛІБОРОБСЬКИЙ ВИШКІЛ МОЛОДІ
З 1937 по 1939 роки у Ворохті існував хліборобський вишкіл молоді. Навчання відбувалося у вівторок та суботу ввечері. Навчання вели так шані "передовики".
Програма навчання була така: перша година - агротехніка вирощування буряків, капусти та різної ярини; друга година - садоводство га пасічництво; третя година - політзаняття. Були і зміни в годинах навчання: співи, танці. Гуртків було багато в читальні "Просвіти": співу, танцю, драматичний, гурток відродження і спорту, так що Ворохта пішла на великий розвиток, про що будемо продовжувати далі.
Ще хочу повернутися до освіти 1900 року. Як вже згадував, у 1906 році була побудована Учительська оселя, де був директором пан Івантишин, але директор мав свої заняття, котрі стосувалися оселі. Він не був педагогом, а директором будинку відпочинку для наших українських учителів, одним словом це можна назвати згромадженням, що знаходилося в одному будинку. В кінці 1908 року директор Львівського педінституту направив до Ворохти до помочі директору молодого народного учителя. Він став першим учителем нашої Ворохти. Лев Швак, гак називали його, народний учитель.
Лев Швак народився 3 березня 1883 року в Долині. Цей юнак був дуже прихильний не лише до дітвори, але взагалі і до народу. На превеликий жаль, не довелось йому довго вчителювати.
СПОРТ
За австрійських часів спорт не дуже розвивався, бо великі кошти вкладали в курорти. Почав розвиватися з 1925 року, за часів Польщі. Цього року у Ворохті побудували будинок Товариства "Приятелі Гуцульщини" (він згорів під час війни, тепер на цьому місці
інша будівля). У це Товариство входили наші гуцули і польські гуралі з польських Татрів, "нарцяжи" (по-українському лищетарі. або лижники) з польської столиці лижного спорту Закопане. У Ворохті вони побудували таку ж скочню (трамплін), як і в Закопаному. У 1930 році були готові вже дві. велика і дитяча. Вони набули міжнародного значення. Проводились лижні гонки, так звані бригадні, по 5 чоловік у бригаді. Дистанція - 150 км, з 10-кілограмовим заплечником і карабіном. Наша бригада виступала під номером 29. Найкращими гонщиками були Хомин Федір, Семанюк Лукин, Никорак Іван, Дуцько Хомин.
Але найвидовищнішими були змагання на скочні. Сюди приїжджали знані польські спортсмени Лянкуш і Марусаж, з наших ворохтян відзначалися Дедерчук Макар /Цьвиків/, Бойчук Микола /Подирейської/, Лупаца Мілько.
Товариство "Приятелі Гуцульщини" організувало змагання щорічно, запрошувало спортсменів з Норвегії, Німеччини, Чехословаччини, Фінляндії та інших країн, так що Ворохта була наповнена гостями цілу зиму.
За радянських часів побудували спортбазу з лижного спорту "Україна", а на трампліні "Авангард" - будинок відпочинку для спортсменів.
ТУРИЗМ у Карпатах - заняття унікальне. Особливо, коли за відправну точку обрати Ворохту. Вийдеш на гірку Ясень, що на дільниці Шимшорів (вул. Шевченка), поглянеш довкола - і вибирай маршрут. Звідси видно гори Кичеру, Кукул, Костричу. Ріжу, Ребровач. Лисину; на півночі - Магуру, Кітилівку, Сліпо-куру, Говерлу, Форесок; на північному заході - Хом'як, Синяк. Горган та чимало інших живописних вершин.
Біля підніжжя Говерли на полонині Заросляк діє однойменна туристична база.
ПЕРШІ ПРОМИСЛОВІ ОБ'ЄКТИ ВОРОХТИ
Австрія доклала багато зусиль і коштів для побудови у складних гірських умовах залізниці, дбаючи першочергово про облаштування курортної зони у Ворохті. Але мала на меті і лісорозробку, враховуючи потужні неторкані лісові запаси Ворохти і околиць. Адже Прикарпаття було багате на різні деревні породи: граб, дуб, явір, ясен, береза, не кажучи про смерекові, ялицеві та букові праліси. Досить сказати, що окремі дерева давали до ЗО кубометрів ділової деревини.
У 1910 році австрійський уряд побудував у Ворохті невеликий розпиловочний цех на дві пилорами. Спочатку ліс підвозили кіньми взимі, бо рубка тривала чотири місяці: листопад, грудень, січень, лютий. Згодом побудували вузькоколійку на сім кілометрів. Два маленькі паровози, котрі працювали на букових дровах, тягали спеціальні візочки /льори/ для перевезення лісу. На одну льору вміщалося до десяти кубів. Завантажували деревину на сьомому кілометрі, на Аргелуші, так що з Аргелуші сім кілометрів до пилорами візки котилися згори самокотом, лише на гальмах стояв бринзарь. Вантажили ліс вручну, спершу на миглу /естакаду/, до котрої возили його кіньми, а вже з мигли перевантажували на льори, теж вручну. Ця колійка мала і пасажирські вагончики, які називали сальонками. Ними їздили робітники та туристи.
Тепер повернемося до пилорам. Ці дві пилорами були під накриттям, під рамою була яма для збору пилиння (тирси), котрузвідти вибирали у великі ящики і носили, як тоді говорили, до гайцу (котельні), котра гнала парову машину у вигляді паровоза без коліс з електричним генератором. Генератор давав струм на цілий фірес (тартак). Цей тартак був державний. Ще один тартак на одну пилораму розміщувався недалеко від державного, за дорогою над річкою Прут. Власником цього тартака був жид Ара. Світло на нього він брав з державного.
Отже, з'явилася робота. Але місцевим гуцулам гордість за свій край не дозволяла іти на роботу під чужоземний примус. Тих, хто ішов на роботу на тартак, зневажливо називали бараба фірисовий. Тому на робот}' в Ворохту наїхало багато чужих людей.
Місцевий люд займався традиційним промислом: ткацтвом, кушнірством, вишиванням кептарів, кожухів, петек, виготовляв драниці Для покриття хат (одно- і двометрові), ґонту. На цім промислі славились майстри з Яблуниці Петро та Микола Капітанчуки. З'явилися власні будівничі майстри, столяри, різьбярі, токарі. А в розпилюванні лісу дотримувалися давніх трацьких традицій.
Хочу зупинитися на самому процесі ручного розпилювання лісу. У землю закопували два стовпи висотою два метри з інтервалом чотири. На верху стовпів кріпили сволок і дві пільги, по яких викочували кругляк до
Loading...

 
 

Цікаве