WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Традиції збройної боротьби жителів Перерова (пошукова робота) - Реферат

Традиції збройної боротьби жителів Перерова (пошукова робота) - Реферат

років у них з Анною уже було 3 дітей.
По полудню в село в'їхав загін карателів Мензати і Мельничуки встигли заховатися і карателі спалили їхні обійстя. Підпаливши хату і стодолу Мельничуків, гестапівці зупиняти всіх людей, що проходили дорогою, заставляли сідати під палаючою стодолою за окопі і допитували, де господарі. Сестра повстанців, вісімнадцятирічна Ольга, в той час була в полі і не знала, що відбувається. Побачивши пожежу, вона прибігла і кинулася в хату, щоб врятувати свої речі. Карателі її вбили і кинули в палаючу хату. Обгоріле тіло дівчини односельці поховали на цвинтарі в Тростянці. Пізніше учасниця художньої самодіяльності, народна поетка Григор'єва Ганна склала про цю подію баладу, що стала народною піснею:
Пісня про Олю
Ой сходило в небі ясне сонце,
Та й від страху за хмари зайшлою
Як в'їздили люті гестаповці
На розправу к наше село.
Вони вдерлись двох братів шукати,
Підпалили хату й стодоли.
Всіх питали: "Хто із цеї хати?
Хто розкаже, де ділись вони?"
Тут прибігла з поля сестра Оля,
Заломила рученьки свої:
"Ой, рятуйте, людоньки, рятуйте -
Це згоріли братчики мої" -
"Скажи дівко, де брати сховались!" -
Лютий німець так їй говорив.
Та вона йому не признавалась -
І він їй у голову стрілив.
Впала Оля, де вогонь палає,
Кров червона із рани біжить,
А в сусідів мама умліває -
Вона бачить, як дочка горить.
Вночі Олю в труну положили
Голосили діти і старі:
Обгоріло її тіло біле,
Лиш лишились коси золоті.
У Тростянці, де Олі могила,
Брати склали присягу свою:
"Прощавай же, сестро наша мила,
Помстимо ми страшну смерть твою".
Прощавай же, сестро наша Олю,
Освятили ми свої ножі.
Ми здобудем Україні волю,
Проженем всіх зайдів за межі".
Брати Мельничуки до кінця свого короткого життя мстили за смерть сестри, боролися за волю України. Після вигнання фашистів з краю, вони повели боротьбу проти сталінських окупантів. Мельничук Володимир ("Олег") загинув у квітні 1945 року в селі Фатівці, а Мельничук Михайло (Ярослав) - в 1950 р. в селі Королівка.
Живуть на вулиці Козланюка ще 2 учасники бойових дій Другої світової війни: Дутчках Ілько та Палійчук Іван. Дутчак Ілько народився в1925 р. в селі Корнич. Його брат Михайло був членом ОУН та УНС, і під час мобілізації переховувався, оскільки вже прийняв присягу повстанця, а от молодшого брата заставив піти в Червону Армію, сказавши: "Може, цим ти врятуєш аншу маму". Так і сталося. В травні 1944 р. Михайла по-звірячому вбили емгебисти, мати змушена була переховуватися, в хату поселили переселенців з Польщі. І тільки документи, прислані бійцем Радянської Армії Дутчаком Ільком врятували Дутчак Марія від вислання в Сибір, дозволили повернути хату. А Ілько дійшов у складі Першого Білоруського до Берліна, був нагороджений медалями "За звятие Берлина"; "За победу на Германией", а в мирні часи - орденами "Великой Отечественной войны" та "За мужність". Після закінчення бойових дій служив кадрову службу в складі радянських окупаційних військ в Німеччині в Бранденбурзі і Ратенові. Демобілізувався в 1949 р., в 1950 р. одружився із дочкою померлого Веселовського Степана Марією і став жителем Перерова. 45 років пропрацював на Коломийському консервному заводі, а у вільний час трудився у власному господарстві та у місцевому колгоспі. Та й зараз, у свої 80 років, він не любить сидіти, склавши руки.
Палійчук Іван народився в 1925 році в Перерові на Горішньому Куті. В 1944 році пішов на фронт.
Розказуючи про учасників боїв Другої світової, не можна не згадати і про інших учасників війни - жінок, дітей. Це вони на своїх плечах винесли тягар окупації, контингентів та депортацій до Німеччини. Це вони вирядили чоловіків, синів, батьків на фронт, і щодня з острахом чекали листоношу зі страшною звісткою, працювали на полі, здавали поставки, сплачували Державні позики, а в той же час, плели теплі шкарпетки і рукавиці, збирали продукти для повстанців, преживали майже щоденні облави (як співали в тогочасній пісні:
"...ламають комори,
Розбивають людям скрині -
Шукають Бандьори".)
Не можна не згадати сільського писаря Данищука Івана, який намагався не допустити вивезеня односельчан до Німеччини. Коли через село проходив фронт - прорвалися мадярські частини, люди з цілого кутка села переховувалися в пивниці Писаря, а коли угорці наказали вийти з пивниці, Данищук, знаючи німецьку мову, переконав офіцера, що там переховуються цивільні люди. Пізніше за допомогу повстанцям писар був засуджений на 25 років ув'язнення.
Під час німецької облави у поїзд, що віз невільників на примусові роботи до Німеччини, попав і житель вулиці Козланюк Степан. Та він зумів розібрати долівку вагона і на ходу зістрибнути з поїзда.
Пройшло 60 років після тих страшних подій, і тільки в 2004 році чоловіків і жінок, народжених до 1932 р. теж визнали ветеранами війни. Щоправда, їх залишилось небагато, то й "пільги", які їм надані державою, не можуть компенсувати тих моральних, фізичних, матеріальних втрат, що вони зазнали в роки війни.
Учасники Другої світової війни врятували людство від "коричневої чуми" - фашизму. Вони наближали день Незалежності. Наше завдання - памятати про їх подвиг, скрасити останні роки їхнього життя, поважати і шанувати старість. Ця робота - невеличка дань памяті героїв, спроба зібрати матеріали про їх життя, передати прийдешнім поколінням.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Спогади жителів вулиці П.Козланюка с. Перерів Коломийського району Івано-Франківської області. - Матіївці, 2005.
2. Arta grodskie I ziemskie. - 1887. - Том ХІІБ str. 118.
3. Андріїшин С. Коломия, 1939-1941 рр. - Коломия, 2003 .
4. Історія села Перерів. - Коломия, 2003.
5. Енциклопедія Коломийщини. - Зшиток 3, літера В. - Коломия. 2000.
6. Жолобайло Л. ОУН-УПА в Матіївцях. - Львів, 2004.
7. Жолобайло Я. "Це Макіївці - наше село..." - Коломия, 2000.
8. Козланюк П. Юрко Крук. - К. "Дніпро", 1989.
9. Перерівський А. Село Перерів. - Коломия і Коломийщина. - Філадельфія, 1988.
10. Микитюк В. Дневник // Зерна. - 1994, ч. І.
Loading...

 
 

Цікаве