WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → З історії села Тисів (рефрат) - Реферат

З історії села Тисів (рефрат) - Реферат

цікавлячись становищем жінок, збирала матеріали для Ф. Ржегоржа та своїх майбутніх творів.
За період 1885-1902 pp. дещо зросло населення села. На 1902 р. в селі проживало 1585 українців, 36 поляків, 6 німців, 20 євреїв. У школі навчалося 206 дітей. Перед початком Першої світової війни в селі функціонувала хата-читальня "Просвіти", осередок антиалкогольного товариства "Відродження", діяв осередок товариства "Сокіл".
Подальший соціально-економічний та культурно-освітній розвиток села перервала Перша світова війна, а село майже на чотири роки перетворилося в прифронтову зону. З перших днів війни багато юнаків-тисівчан відгукнулося на заклик Головної Української Ради стати до боротьби з Росією за визволення українців-східняків з-під російського ярма й об'єднання в єдину Українську Державу. На призивний пункт до Стрия на початку серпня 1914 року прибуло понад 50 добровольців. Але австрійський уряд побоявся дати дозвіл на формування самостійного Українського війська і дозволив сформувати тільки один легіон Українських Січових Стрільців з чисельністю 2500 чоловік. Серед УСС було двоє тисівчан: Сеньгурин Федір, один з двох. Хто не зміг потрапити до легіону УСС, пішли добровольцями в австрійську армію. Серед них Пилипів Михайло і Прокіпчин Микола. Назавжди залишилися лежати молодими на чужих землях австрійські солдати-добровольці із Тисова.
Тисівчани, як і все українське населення Східної Галичини з великим патріотичним піднесенням зустріли звістку про перемогу Листопадової революції 1918 p. y Львові та утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУHP). На захист молодої держави стали тисячі молодих юнаків, які влилися в ряди Української Галицької армії.
В період польської окупації 1919-1939 pp. західноукраїнських земель тисівчани, як і все українське населення Галичини, відчули на собі гніт польського окупаційного режиму. Польські реакційні кола поставили перед собою за мету асимілювати українське населення шляхом заборони української мови, закриття українських шкіл, ліквідацією українських громадських товариств. Але, незважаючи на все, у селі продовжував діяти осередок "Просвіти", який став центром українського культурно-освітнього життя. Діяв осередок "Сокола", а в 30-ті роки "Лугу", функціонувала українська 3-х класова школа. Навчання було важким, оскільки дошкуляли злидні і бідність. Тому більшість дітей, навчившись читати й писати, подавались в найми або підробляли сезонними заробітками на регуляції ріки та лісоповалі. Доросле населення теж перебивалося в більшості сезонними заробітками і тільки незначна частина тисівчан мала постійну роботу на Болехівській солеварні та Долинських нафтопромислах. Матеріальні нестатки змушували декого з тисівчан, як і за Австрії, шукати кращої долі за межами Галичини.
Прихід на галицькі землі радянських військ тисівчани зустріли радо, сподіваючись на визволення, хоча вже дещо і знали з тогочасних українських газет про "комуністичний рай" на Великій Україні. Наприкінці жовтня 1939 року були створені місцеві радянські органи самоврядування. Першим головою сільської ради став Д.Стаськів. Але з листопада 1940 року, коли почалася масова депортація багатих селян в Сибір, репресії проти патріотів, тисівчани зрозуміли: їх обдурили. Тому величезна кількість молоді влилася в ряди підпільної ОУН. А "перші совіти" встановлювали свою владу.
Всі діти шкільного віку були залучені до школи. Налагоджувалась діяльність інших культурно-освітніх та соціально-побутових закладів. Однак процес встановлення радянської влади був перерваний в червні 1941 року початком Великої Вітчизняної війни. В перші дні війни до червоної армії були мобілізовані молоді юнаки, як Макара П.Ф., Пилипів М.М., Стефанів П.М., Пукас В.Ю., Юхней П.В., Юхней Ф.І., Турмис М.В., Юрочко Ю.Я., Курило Г.М., Хромишин Ф.В., Уханський М.І., Бублич B.C., Яцинин М.І., Шубин І.Д.
Наприкінці червня до села прибув невеликий угорський військовий підрозділ, який простояв тут майже всю війну. Вище німецьке начальство тільки зрідка навідувалось в село з метою контролю за здачею продуктового контингенту - сіна, зерна, м'яса, молока, шкіри, сільськогосподарських продуктів. За це тисівчани отримували мізерні гроші у вигляді польських злотих або так звані "пунти"- талони на придбання маргарину, масла, горілки, повидла, мила та інших необхідних товарів. 1941 рік був особливо важким для тисівчан, оскільки раптова повінь та продподаток залишили їх фактично без продуктів. Це змушувало немало тисівчан, ризикуючи власним життя, нелегально пробиратися на Поділля для обміну на продукти харчування. В кінці 1942 року 5 хлопців з села добровільно пішли на Волинь - там створилась УПА. Серед них Федорович Василь, Роздольський Василь, які були у загоні "Сіроманці".
Чимало тисівчан, особливо молодих і здорових хлопців, починаючи з 1943 року були залунені до добровільно-примусової праці на благо третього рейху у так званій добровільній службі (баудінсті) "Службі батьківщині" і в далекій Німеччині. Одним із них був Костів Василь, якому довелося працювати у Святославському кар'єрі біля Сколе. Як згадує д. Василь, "робота була дуже важка і виснажлива, а оплата мізерна". За цілий тиждень, якщо не пропустив жодного дня, давали десять золотих і пачку найгіршого сорту махоркових цигарок. А коли пропустив хоч один день, то не давали нічого.
"Спочатку ми мали працювати вісім місяців, але начальство продовжило цей термін без нашої згоди на цілий рік, - продовжив спогади д. Костів. -
Харчували погано. На день давали триста грам хліба, рано і ввечері чорну каву без цукру, а в обід кохлю якоїсь зупи. Про ту важку працю в цьому баудінсті наші хлопці співали :
А в баудінсті добре жити:
Дають їсти, дають пити.
Хліб та каву зафасуєм
Тай на гохшіф помандруєм.
В баудінсті добра зупа:
Літра води, їдна крупа,
А як робим дефіляду,
То фасуєм мармуляду.
Ми не орем, ані косим,
Лиш на плечах цемент носим.
Двістіміхів на одного
На баудінста молодого.
Форбайтери в нас німаки,
Люблять масло і присмаки,
А хто хоче урльоп мати,
Мусить йому масло дати.
А ми масло не даємо,
То й урльопу не маємо...
Наглядачі (форбайтери) були німці і дуже часто, за найменшу провину били. А хто мав більшу провину то кидали до маленької камери, де можна було тільки присісти. В такій камері я теж сидів три дні.
Знущалися і в інший спосіб. В казармі, де ми жили, було холодно, але наглядачі заставляли нас спати тільки в трусах. Хто не хотів - били. Давали по двадцять п'ять буків. А хто пропустив на цих "добровільних" роботах того брали до штрафного табору у Святославі. Тут, крім важкої денної праці, штрафники зазнавали нелюдських знущань із боку наглядачів, які вночі заставляли скакати по-жаб'ячому: братися руками за вуха і скакати навприсідки, скільки їм заманеться. Хто падав, того били. Через місяць перебування у тому штрафному таборі людина виходила тільки шкіра і кості. Я тоді пробідував у тому баудінсті чимало..."
Війна не тільки розкидала тисівчан між двома ворогуючими таборами (одні змушені були захищати радянську владу в лавах червоної армії, а інші - з осені 1941 року вступили в підпілля ОУН, чи в УПА з жовтня 1942 року), але й випробовувала їх на людяність і стійкість.
Серед воїнів УПА волинського періоду сучасники згадують Федоровича Василя (Дякового), Дуба Миколу (Гнатового) і Андріїва Федора (Порткачика). Вони таємно
Loading...

 
 

Цікаве