WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Життя і творчість І.Миколайчука - Реферат

Життя і творчість І.Миколайчука - Реферат

візуальний відповідник для такого непростого тексту.
Побоювання виявились марними - фільм "Вавилон ХХ" (1979) було визнано успішним режисерським дебютом, більше того - це визнали авторитетні поціновувачі всесоюзного кінофестивалю, де змагалися досвідчені майстри - фільм виборов приз за кращу режисуру. Фільм мав індивідуальне обличчя, вирізнявся фантазією, ліричною атмосферою, м'яким гумором, майстерністю акторів, серед яких був і сам режисер. Миколайчук творив не прозу життя, а видобував з життя його піднесений дух. Конкретне історичне буття подільського села другої половини 20-х років сприймалося як цілком достовірне і водночас було щось в ньому від химерної вигадливості художника. І не випадково, адже бачили ми це село та його мешканців мудрими і добрими очима Миколайчука, який вдивлявся і вслухався у свій народ і сам був його невіддільною частиною, його виразником.
Але повторилася історія десятирічної давності. Успіх картини не став доказом його лояльності - знову і знову недремне око офіційної влади вбачало в творчому успіху Миколайчука крамолу і докладало всіх зусиль, щоб успіху більше не було. Миколайчук повертається до свого попереднього задуму і йому врешті дозволяють знімати "По той бік ночі". Назву він змінює - двозначність цього вислову, очевидно, не влаштовувала режисера. Він знову, як і "Тіні", "Камінний хрест", "Білий птах", знімає в Карпатах, цього разу у своєму рідному селі Чортория на Буковині. Але "недремне око" знову і знову втручається в роботу, змушує перезнімати, переробляти. І в такому понівеченому вигляді фільм зрештою з'являється, але його визнано невдачею. Проте сьогодні він є промовистим свідченням того часу: насамперед прояснюються непрочитані тоді нюанси (наприклад, той факт, що іноземних громадян українського походження, які приїздили в СРСР і хотіли відвідати рідне село чи місто, туди не пускали). Крім того, історія творення фільму ще потребує детальнішого дослідження, аби очевиднішими стали причини драми Миколайчука. Він, визнаний кіномитець, не був дисидентом. Однак він не влаштовував владу, бо, як справедливо вказують дослідники тоталітарної системи, ця система не терпіла чиєїсь популярності, заздрила їй. І тому часто улюбленці глядачів потрапляли в немилість. І ще одна причина гонінь - це національна гідність актора, усвідомлення власної ідентичності. Від цього Миколайчук не відступав. І не тільки в силу органічності свого таланту - він усвідомлював себе українським митцем і жив святою любов'ю до України. А в ті часи така позиція просто заборонялася.
Багато задуманого він не встиг втілити (добре було б видати його сценарії, заявки, начерки). Але його кіноролі, фільми, сценарії, дібрана до чотирьох фільмів музика - це скарбниця українського кіно. Сьогодні, коли з екранів витіснені українські фільми, фактично немає ретроспектив, молодь фактично позбавлена можливості спілкування з актором. І в цьому є спільна вина - ми, українці, не вміємо гідно поціновувати своїх талантів, любити їх за життя. Навіть незважаючи на те, що кіно їх зробило популярними.
3. Відомі люди про Івана Миколайчука
Фрозина Миколайчук:
- Я вдячна Іванові за те, що він ніколи і ніде не скривдив душею перед своїм українським народом. Іван був не тільки артист, він, перш за все, був патріот своєї землі, нації, Української держави, свого рідного і волелюбного народу. (Чортория, червень 1996 року).
Марія Миколайчук:
- Сюди, до Чорториї прилітаю завжди, як лелека у рідне гніздо. Для мене тут усе рідне - і мій Іван, і моя Буковина, і юність, і недоспівана пісня, і вічна пам'ять та любов (Чортория, червень, 1996 року).
Сергій Параджанов:
- Hемає слів і немає сліз, щоб виплакати цей великий сум та втрату видатного актора і людини, яка вийшла з народу і виплекана цією неповторною землею, цими деревами, цим вітром, що повіває так осиротіло тепер над Чорториєю і Черемошем. В англійському у Оксфорді, кіноакадемії, серед шедеврів світового кіно на 100 років зберігатиметься фільм "Тіні забутих предків", де він грав ролю Івана Палійчука. І образ незабутнього митця Івана Миколайчука через віки знов виникне на всесвітніх кіноекранах, як явище дивовижне і хвилююче. Він, знаний і великий, стоїть сьогодні з нами, біля нас ось тут, біля стрімкого Черемоша, на цій батьківській прекрасній землі. Він належить вам і світові, добрий, щиросердний, мужній. Шануйте, пам'ятайте і любіть це ім'я! (Чортория, на 40-ий день по смерті І.Миколайчука, серпень, 1987 р.).
Висновки
Ім'ям І.Миколайчука сьогодні названо вулиці, кінотеатри, видаються книги, монографії... Якби ж всі ті слова подяки, що, безперечно, заслужив за працю многотрудну, почув він трошечки раніше. І з боку держави, і з боку, не лукавмо, друзів.
Миколайчука частіше зображують як людину серйозно-драматичного штибу. Проти цього протестує хіба що режисер Роман Балаян, інші малюють такий собі образ романтичного гуцула, таку собі тінь "забутого предка". Звичайно, деякі підстави для такого потрактування дають екранні образи, зіграні актором. А все ж були й інші - досить згадати козака Василя з "Пропалої грамоти". Та й у житті Миколайчук був людиною справді народної культури, а в ній, як відомо, немає чогось однозначно трагічного чи комічного, тут радість обіймається iз журбою, драматична емоція миттєво переходить в коміку. Все це було властивим для побутового Миколайчука, його Фабіан у "Вавілоні ХХ" - чи не най адекватніше відбиття характеру митця.
Іван Миколайчук почувався громадянином культурного всесвіту. Творив своє, одначе добре чув музику інших світових ансамблів. І тому знав, що коли хочеш бути почутим, слід творити своє, непозичене. Тільки творити з матеріалу справжнього, не опереткового. А Україна на початку 1960-х звичніше уявлялася саме такою: панував суржик, імітація українськості, здебільшого анекдотичного хохлацького плану (маю на увазі популярну культуру). То ж і не дивно, що шістдесятники пішли до джерел, до дитинства свого, у пошуках своєї України.
І де ж сьогодні Україна Миколайчука? Чи пізнав би він сьогодні свою Батьківщину? Пізнав би. Ту, з якою боровся, ту, від якої одержав стільки синців і гуль. Хіба ж не одержував, до прикладу, редакційний висновок (підписаний сакральним іменем В. Сосюри, поетового сина й головного студійного редактора) про націоналістичність свого сценарію "Небилиця про Івана"? Хіба ж не посилали йому новорічні вітання з погрозами про смерть, бо у "Вавілоні ХХ" спаплюжив СРСР? І ось вони, знову. Декорації інші, актори ймізансценування те ж саме. Патріотизм став розмінною монетою політичних спекулянтів, мову знову принижено, а кіно… Де воно, наше кіно? Тримається на ентузіазмі одинаків.
Дивімося Миколайчука. Він знову на коні. Він знову сміється і знову говорить про гармонії світу, які під силу охопити тільки людині. Ось він їде, прямісінько на сонце. Яке нас так часто навіщось обертало на попіл. Але ж скільки разів ми воскресали. Бо були провідники. І є. Дивлячись в очі Іванові Миколайчукові, так хочеться в це вірити.
Список використаної літератури
1. Актеры советского кино. Выпуск 53. - М., 1988.
2. Енциклопедія радянського кіно. - К., 1985.
3. Історія радянського кіно. - К., 1989.
4. Ковальський М.І. Українська культура 60-80-х років. - Львів, 2000.
5. Сліпченко К. Тіні незабутих предків // Дзеркало тижня. - 1999. - №15.
6. Тримбач С. Молитва за Україну Івана Миколайчука // День. - 2000. - №7.
7. Українська і зарубіжна культура. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве