WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття у спогадах мандрівників і мемуарах - Курсова робота

Харків кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття у спогадах мандрівників і мемуарах - Курсова робота

студентів запроваджувалися "Брудні вакації" [30;c.89-94].
Роммель повідомляє нам про те, що під час війни Росії з Туреччиною, що закінчилася 1811 р., незадовго до нападу на Наполеона, у полон потрапило багато турецьких офіцерів, які частково були розміщені в околицях Харкова та відігравали значну роль у культурному житті міста [31;c.138] .
З його книги дізнаємося також і про розкол, який відбувся у керівництві університету. Проросійські професори були схильні до консерватизму та застарілих, середньовічних поглядів, що гальмували розвиток університету. Інший погляд на подальший розвиток університету мали іноземні професори, які виступали за європеїзацію навчання та життя в університеті. Хоча і в їхньому таборі були протиріччя між представниками різних національностей [31;c.140-149].
Свої спогади про Харків та Харків'ян та університет залишив французький вчений М.П. Де-Пуле, який також довгий час був професором нашого університету. Його робота невелика за обсягом і не надто переобтяжена фактами, але передає, так би мовити, дух тогочасного навчання, а також містить роздуми автора щодо якості освіти.
У своїх спогадах М.П. Де-Пуле стверджує, що Харківський університет мав великий вплив і авторитет не тільки в місті, але й по всій Україні, задовольняючи освітні потреби сотень її мешканців [10;c.170-174]. Проте, незважаючи на значну теоретичну підготовку, небагато студентів залишалися працювати на кафедрах, віддаючи перевагу державній службі [10;c.174-176] .Значну увагу автор приділяє також аналізу викладацького складу університету [10;c.179].
Спогади М.П. Де-Пуле в плані інформативності значно поступаються праці Х. Роммеля, але вони заслуговують на те, щоб бути розглянутими через свою нестандартність.
Про життяХарківського університету 30-50-х рр. ми дізнаємося зі спогадів професора математики В.І. Лапшина. Його робота містить згадки про навчальний процес в університеті [21;c.120-123], про побут студентів та їх касу взаємодопомоги [21;c.124-125], про другу недільну школу, де викладали студенти, а також про закладання у Харкові водогону під керівництвом самого автора [21;c.125-128].
Таким чином, ця праця завершує коло спогадів, які ми розглядаємо в цьому розділі.
Серед спогадів колишніх студентів в першу чергу варто відзначити замітки Л. Нічпаєвського. Його робота " Воспоминания о Харьковском университете 1823-29 гг." досить докладна і об'ємна. Вона була надрукована на початку ХІХ століття, тому автор міг дозволити собі висловлювати деякі сміливі думки. Він порівнював навчання часів його молодості з навчанням кінця ХІХстоліття. Спогади Л. Нічпаєвського містить багато різноманітної інформації про побут студентів 20-х років ХІХ століття, яких на той час було 400, а також про викладацький склад університету [27;c.370-374]. Багато уваги приділяється спогадам про улюблених професорів [27;c.376].
Продовжують тему мемуари вчителя гімназії С. Геєвського, який свого часу навчався в університеті. Його робота містить інформацію про вступні іспити, яких тоді налічувалось 7, про лекції в університеті та викладачів [9;c.31-33] .
С. Геєвський зазначає, що його неприємно вразило хабарництво серед чиновників канцелярії [9;c.35-36].
В цій праці ми знаходимо також данні про забудову Харкова в 30-х рр. ХІХ століття та про студентський побут [9;c.35-36]. На жаль, цим і обмежується коло порушених у праці питань.
Більш широко представлені в спогадах колишніх студентів перід 50-х років ХІХ століття. Треба зазначити, що всі ці праці схожі між собою тематично, відрізняючись тільки ступенем докладності. Найбагатшими на фактичний матеріал є спогади П. Вейнберга та Н. Ф. Леваковського.
Перший з них вступив до університету на історико-філологічний факультет у 1850 р. Він згадує цій період, як доcить реакційний час, коли студенти мали носити сувору уніформу, за кожним слідкували інспектори, не допускаючи вільнодумства [6;c.357]. Автор стверджує, що викладачі були досить обмеженими і не намагалися зацікавити предметом, а змушували механічно заучувати матеріал. Багато хто з них полюбляв брати хабарі за складання іспитів [6;c.357].
Загалом, зі спогадів П. Вейнбера можна зрозуміти, що студенти та викладачі жили тільки своїми інтересами, взагалі не цікавилися суспільним життям, і через це університет майже не мав впливу в місті [6]. Однак, наврядче можна повністю цьому довіряти.
Продовжують тему мемуари ще одного колишнього студента - Н.Ф. Леваковського. Він у своїй праці "Университет 50-х годов" підтверджує дані, наведені П. Вейнбургом, про сувору дисципліну в стінах університету та про вимогливе ставлення з боку його керівництва до зовнішнього вигляду студентів [22;c.65-69].
У своїх спогадах Н.Ф. Леваковський також судить викладацький склад університету, викриваючи хабарництво серед професорів [22;c.70-73].
Ця праця цікава також тим, що автор її наводить відомості про те, як вплинула Кримська війна 1853-56 рр. на настрої населення Харкова, та саме студентське середовище, зазначаючи, що всі вони були пригнічені поразками російської армії [22;c.75-78].
Загалом мемуари П.Вейнбера та Н.Ф. Леваковського досить докладні і цікаві, інколи дані, що їх наводить автори, співпадають, що збільшує довіру до них.
Згадки про Харківський університет цього ж періоду містять "Университетские воспоминания" І.В. Любарского Його спогади стосуються переважно студентського життя і лише декілька сторінок присвячено опису лекцій деяких викладачів історико-філологічного факультету [24;c.375-380]. Праця І.В.Любарського носить емоційний характер. Він згадує свою молодість, тому все в тодішньому житті студентів здається йому чудовим [24;c.383-384].
Цікаві спогади про роки навчання в Харківському університеті залишив видатний український історик М. Костомаров, який вступив до нашого університету у 1833р. За словами М. Костомарова, "В той час Харківський університет був у великому занепаді. Професорські кадри займалися частково бездарними, частково ж, хоча й талановитими, але лінивими [19;c.28-35].
М. Костомаров згадує найбільш детально про П.І. Сокальського, П. Гулака-Артемовського, М.М. Луніна та А.О. Валіцького, які справили на нього значне враження. У роботі М. Костомарова є також згадки про тогочасне життя студентів, яких автор розподілив на 4 групи:
1) сини багатих батьків, зазвичай поселені ними у професорів та видрізнявшихся франтовством та хуліганством; уся їхня мета складалася з того, щоб будь-якими засобами, хоча б непристойними, отримати своєчасно диплом кандидата чи дійсного студента; при пануючий здавна у харківському університеті продажності, це було не важко,
Loading...

 
 

Цікаве