WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Мишин-моє рідне село - Реферат

Мишин-моє рідне село - Реферат

побудована після деякого спаду набігів татар, десь наприкінці XVII ст. вона діяла, що підтверджують архівні документи, які засвідчують і те, що вже тоді серед мишинських жителів були освічені люди. Так, в актах, які зберігаються в архівах Львова, перераховано землі, що належали мишинській церкві у 1754, 1775, 1777 pp., і в акті від 28 січня 1799р. вони були на Луцітці, Морічці й на кіпцях Ключівських, тут є такі підписи польською мовою:
"Ксьондз - Ян Нікорович - парох Мишинський,
Іван Марчук - війт,
Василь Попадюк - присяжний".
За переказами старожилів, Іван Никорович, який на той час був парохом села, походить з родини Петруневих, ці документи підтверджують і те, що багато родин і назви дільниць села мають давнєпоходження. Згідно з листами поміщиці Теофілі Яблонської від 10 червня 1754 p., якій належало село, церква мала назву Святої Параскеви. З невідомих причин вона згоріла 1824 або 1825р. Жителька села П.Тимофіїв, пригадуючи розповіді свого батька, розповідала, що для будови їхньої хати 1825 р. її дід використовував уціліле дерево із згорілої церкви. Тепер у цвинтарі, де була ця церква, стоїть капличка, побудована перед Першою світовою війною Федором Кушляком з Іспаса, освячена аж 1927 р.
Поки що не маємо відомостей, скільки років о. Никорович працював парохом у Мишині, як не маємо й відомостей про священиків, які працювали в Мишині на початку XIX ст. Маємо лише обширні відомості про о. Кобринського, який залишив про себе добру згадку по всій Галичині, бо зробив для знедоленого українського народу дуже багато. Це й матеріальна допомога безземельним селянам, випуск книжок на сільськогосподарську тематику, які були першими порадниками селян, випуск першого в Галичині українського букваря, методичних посібників, і публікація багатьох статей культурно-освітньої тематики, що значно сприяли розвиткові освіти за чужоземної окупації нашого краю. А виявлені недавно Миколою Савчуком архівні документи з середини XIX ст. не лише розширюють відомості про Й.Кобринського, але й дають певну інформацію про священиків, що працювали в Мишині до нього. Так, у львівській газеті "Зоря Галичини", ч. 7 за 1850р., довідуємось, що цього року Й.Кобринський жертвував частину своїх грошей, один золотий ринський, на будівництво Народного дому у Львові. Загальновідомо, що Й.Кобринський був висвячений на священика в 1843р. і був священиком у Москалівці від 1845 до 1853рр. Проте, як повідомляє газета, Й.Кобринський був і приватним сотрудником у мишинській церкві від 1848 до 1850рр., очевидно за сумісництвом, бо відомо, що довго просився в Пістинському деканаті, щоб його перевели на парохію ближче до Коломиї, де проживали його батьки.
Є незначні відомості про священиків, що були парохами в Мишині в 30-40 рр. XIX ст., тобто до приходу в Мишин Й.Кобринського. Ними були: Михайло Могильницький, 1776р.н., висвячений у 1804р., був парохом у Мишині від 1831 до 1842рр. (помер 11 травня 1842р.), та Іван Зарицький, 1781 р.н., висвячений у 1814р., працював у Мишині від 1842 до 1848рр.
В о. Кобринського на старості літ були приватні сотрудники, які працювали в мишинській церкві. Такими сотрудниками були: Антін Дмитраш, 1871р.н., висв. 1896р., працював від 1 квітня 18v96p. до 16 травня 1897р., та Августин Арсенич, 1874р.н., висв. у 1897р., працював від 22 вересня 1897р. до 7 жовтня 1899р. (в одному з класних журналів школи є його підпис за 1898-1899н.р.). Очевидно, це була теологічна практика молодих священиків.
Після смерті о. Кобринського, від 1901 до 16 жовтня 1902р., мишинським парохом був о. Антін Дмитраш. Після нього від 1902 до 1914рр. був Юліан Ставничий, 1859р.н. Згідно з документами Станіславської єпархії від 1907р., в о. Ставничого було 20 моргів орної землі, 21 морґ сіножатей, 9 моргів пасовиськ.
Після о. Ставничого парохом був 20 років, від 1914-го до 1934-го, о. Олександр Вергановський, який читав також релігію в школі, брав активну участь у житті школи й села. У 1920-1930рр. він керував шкільною радою, яка вирішувала багато питань економічного характеру, надання матеріальної допомоги дітям з бідних родин, звільнення дітей від школи, затверджувала кошторис школи на наступні навчальні роки.
Від 1934 до 1988рр. священиками в Мишині були: Валер'ян Луговий, 1874р.н., висв. 1902р., замінював о. Вергановського, коли той був на засланні у Талергофі, від 8 квітня до 7 травня 1910р., доїжджаючи з Малого Ключева. Потім таку ж заміну виконував о. Іван Букшований від 8 травня 1916 до 31 жовтня 1917рр., коли повернувся із заслання о. Вергановський.
Від 8 лютого 1988 р. до сьогодні парохом Мишина є о. Яків Стефанюк, 1962р.н., родом з Тлумацького району, який разом з сім'єю живе на квартирі в селі й користується великою повагою серед жителів. У 1991-1992 pp. о.Стефанюк читав у Мишинській школі основи християнства, 1992 р. на районному семінарі заступників директорів шкіл давав відкритий урок з релігії. Протоієрей Я.Стефанюк завжди бажаний гість у школі, він учасник усіх найважливіших шкільних подій і урочистих свят. З його благословіння починається і закінчується кожний навчальний рік. Священик бере активну участь у житті села. За час його перебування в Мишині зроблено багато корисного для церкви: під його керівництвом і церковної ради (В.Кавацюк) 1982 р. посаджено смереки навколо церковного подвір'я, побудовано паркан з південної, східної і північної частини, очищено цвинтар від дерев і кущів, розширено й огороджено.
Жителям села на чолі з парохом Яковом Стефанюком випала велика честь хлібом-сіллю зустрічати Патріарха всієї України-Русі Мстислава, який у жовтні 1990 p., подорожуючи з Івано-Франківська до Косова, зупинявся в Мишині біля могили січовим стрільцям і виступив з палкою промовою перед громадою, благословив її на добрі діла для незалежної Української держави.
Гордяться мишинські люди і церковними дзвонами. Хоч і не знають, хто їх виготовив, зате знають, що великий дзвін було придбано, освячено і названо Дмитрієм у 1936 р. Люди з гордістю кажуть: "Таких мелодійних дзвонів, як у нашій церкві, нема в навколишніх селах". Особливо мелодійний звук дзвонів на Великодні свята. Тепер навіть важко подумати, що їх могло не стати за німецької окупації, коли німці збиралися переплавити дзвони з усіх церков на гармати. І тільки завдяки українській контррозвідці вдалося відвернути це лихо. Жителі села, довідавшись від Гриця Томича, члена мишинського осередку ОУН, який був розвідником, про наміри німців, зняли дзвони й закопали. Найактивнішу участь у захованні дзвонів узяли члени ОУН Лесь Миронюк, Іван Павлюк та ін. Усе робили вночі й під великим секретом, бо це загрожувало розстрілом. Церковні дзвони були заховані й у інших селах, у тому числі в сусідньому Icпacі.
Loading...

 
 

Цікаве