WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Мишин-моє рідне село - Реферат

Мишин-моє рідне село - Реферат

починалася й нумерація будинків.
На Долішньому куті була побудована й перша церква в Мишині, яку спалили монголи. Здається, все свідчить про те, що першими поселенцями були жителі, які жили на протилежному березі, тобто жителі Підлипок, що відповідає першій легенді. Якась генетична пам'ять у жителів села існувала донедавна, бо до 1939 р. та й один раз під час німецької окупації жителі села, щороку на Зелені (поминальні) свята з хрестами, фанами і дзвіночками на чолі зі священиком ішлипішки через увесь Мишин, щоб на Підлипках, біля давніх поховань і високого хреста, відправити панахиду за померлих. З приходом радянської влади ці панахиди було заборонено.
Найбільш руйнівними в наших краях були напади татар у 1498, 1589, 1594 та в 1520 pp., коли, спалюючи села й міста Галичини, в ясир з тисячами наших людей потрапила й молода дівчина-красуня з Рогатина - Настя Лісовська (Роксолана), яка пізніше, ставши дружиною турецького султана Сулеймана Пишного, не раз відвертала напади яничарів на Україну. Під час нападів турків і татар на Галичину найбільше терпіли Снятии і Коломия, які були на так званому Волоському шляху, що ним татари й турки завжди йшли з Волощини (Молдавії) в глибину західних областей України.
Як пише В.Грабовецький, "заданими історика М.Гори, у 1605-1633 pp. татари 20 разів нападали на Коломийщину". Трагічними для людей нашого краю були напади татар у 1620, 1624 і 1626 pp., коли спалили сотні сіл навколо Коломиї. Збереглися письмові підтвердження, що на той час (1621, 1624 pp.) були цілком спалені Іспас і Ковалівка. Зрозуміло, що таких руйнувань зазнали Мишин, Ключів, Вербіж, Печеніжин, інші запрутські села.
Напевне, десь до цього часу належить поширена в Мишині легенда про те, що під час нападу татар на село мишинська дівчина з родини Миронюків (Ткачикових), що на Морічці, врятувалася від неволі тільки тому, що втопила свого напасника в ставку, з якого пила з ним воду під берегом Морічки, на місці теперішнього шкільного саду. Забравши татарського коня, вона повернулася додому.
Пізніше почалася затяжна польсько-литовська війна, в якій Литва, не бажаючи потрапити в залежність від Польщі, відстоювала свою незалежність. Від 1387 р. галицькі землі, в тому числі Коломийщина й Мишин, знову потрапили в колоніальну залежність від Польщі, яка тривала аж до 1772 p., тобто до першого поділу Польщі. і
Королі не шкодували загарбаних земель, а тому роздавали їх тим, хто допомагав загарбувати, видаючи їм дарчі грамоти. В архівних документах кінця XIV - початку XV ст. таких королівських дарчих грамот збереглося багато, бо всі, хто ставив собі за мету якнайбільше захопити загарбаної землі, поспішали облікувати всі населені пункти Галичини, щоб одержати на них дарчі грамоти. Це стосувалося й Мишина.
Збереглася грамота, за 1416 p., згідно з якою Ягайло дарував "Мишин разом з Дібровою" бояринові Васку Тептуховичу, який до цього часу, крім Мишина, володів Уторопами (1367р.), Вербіжем (від 9.XII.1375) та значною кількістю земель у Тисмениці.
Це друга письмова згадка про Мишин як новозбудоване село.
Після захоплення повстанцями Снятина і Галича це повстання набуло такого розмаху, що для його придушення польський король Казимир Ягайлович зібрав у похід не лише всю шляхту, а й покликав на допомогу пруських феодалів. Зазнавши поразки під Рогатином від значних сил польсько-пруських військ, Муха з новоствореними загонами, в яких напевне брали участь жителі Мишина та навколишніх сіл, діяв на Коломийщині, в тому числі й у Мишині.
1492р. повстання, яке залишилося без керівництва, було придушено. А панщина набувала чимраз більшого розмаху. Панщина д Галичині, а значить і на території Мишина, досягала 5-6 днів на тиждень надмірної й неоплачуваної праці на поміщика. Робочий день кріпака в панському дворі (фільварку) дорівнював узимку 12 годин, а влітку - 19. У львівських міських актах за 1644 р. (т.395, стор. 357-365) збереглися скарги селян Вербіжа та інших сіл на жорстокі утиски з боку панів і нестерпні побори, які постійно стягувалися шляхтою й орендарями, в суд, а також те, що поміщик Собеський і орендар Риковський "примушують селян працювати на землях фільварків цілий тиждень, змушують виконувати важку підводну повинність..., поля і луки собі привласнюють..., рибу сітями і сачками ловити не дозволяють..., жита по дві скирти (по 120 снопів) молотити змушують".
У Карпатах опришківські загони діяли під керівництвом Пискливого, Жолоба, Пинти, Олекси Довбуша, Баюрака, Орфенюка, Бойчука ( дислокувався в Іспасі). Та найбільшого розмаху опришківський рух набув під керівництвом Олекси Довбуша (1719-1745), що був родом з Печеніжина і карав найжорстокіших поміщиків не лише в Галичині, а й на Буковині та Закарпатті. Про боротьбу опришків проти поміщиків і феодалів, як і проти польських колонізаторів у цілому, детально описано в книжках найвидатнішого дослідника історії нашого краю В.Грабовецького та в творах Гната Хоткевича, який довго жив на Гуцульщині.
Із судових актів судів над опришками відомо прізвища лише тих опришків, які, будучи пораненими, потрапляли до рук карателів і були засуджені до страти, як про це згадується про опришків з Іспаса Горішнього Максима і Яцка, яких 1708 р. було засуджено до страти. У письмових джерелах не згадані прізвища опришків родом з Мишина, однак, згідно з переказами старожилів, опришками з Мишина були Семено, Гнат Чернега, Шірган, Павлюк та ін.
З письмових джерел відомо, що опришки покарали поміщиків таких найближчих до Мишина сіл, як Вербіж, Воскресінці, Ковалівка, Печеніжин, Ланчин, Текуча.
Мишинські люди не залишались осторонь і визвольної боротьби українського народу проти польських загарбників під керівництвом Богдана Хмельницького. Вони разом з загонами гуцулів з Космача, Лючі, Березовів, Текучої та інших сіл Підгір'я, які проходили через Мишин, поповнювали загони Семена Височана, який громив своєю армією польську шляхту на Прикарпатті в 1648 p., що пізніше об'єдналася з козаками під керівництвом Б.Хмельницького.
Хто був першим священиком у Мишині, невідомо, як невідомо, коли це сталося, хоча з письмових джерел знаємо, що християнство було поширене на всій території Русі за князювання Володимира Великого, а це означає, що воно було поширене в селі якщо не в кінці X ст., то в перших роках XI ст. (князь Володимир Великий помер 1015 р.).
Народні перекази свідчать про те, що найдавніша церква в Мишині була побудована на Долішньому куті, поблизу Підлипок, ще за княжих часів, і була знищена татаро-монголами. На її місці стоїть капличка, що біля М'якуша.
У зв'язку з розширенням села на південь другу церкву в селі було побудовано на території нинішнього цвинтаря. Є припущення, що вона була
Loading...

 
 

Цікаве