WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Мишин-моє рідне село - Реферат

Мишин-моє рідне село - Реферат

Печеніжині, Мишині, Слободі Рунгурській та в інших місцях.
Про існування залізної гути свідчить той факт, що на час закладання фундаменту для будівництва Народного дому в Коломиї житель Мишина Федір Гуцуляк розібрав великий камінь ізфундаменту залізної гути, що була на Долішньому куті, й привіз його на будівництво. Серед перших, хто привіз камінь на будівництво Народного дому в Коломиї, були жителі Мишина, Іспаса (тепер Спас), Ковалівки, Лючі... Це зафіксовано в документах. Є й фотографія цих людей, яка зберігається в архівах Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття.
Добування кам'яного вугілля на терені Мишина започатковано 1802 року. Видобували його для місцевих потреб. Вивчались і запаси кам'яного вугілля на території села. Однак промислове добування кам'яного вугілля в Мишині й у Джурові розпочалося лише в 1861 p., воно посилилося після пуску Львівсько-Чернівецької залізниці в 1866р. та пізніше добудованих залізничних віток Коломия-Слобода Рунгурська і Сопів-Мишин. Від бринцберга - спеціальної будови для підняття й опускання вагонеток з вугіллям, вагонетки з вугіллям кіньми везли до Сопова. Неподалік бринцберга, поблизу Миколи Дутчака, був дерев'яний міст через Лючку. Шахта, що мала назву "Барбара" (очевидно, комусь присвячена), належала промисловцеві Шипановському. Біля шахти за багато років було насипано великий терикон породи, що складався в основному з білого піску, який проіснував до початку 1950 р. і використовувався людьми як будівельний матеріал.
Для добування вугілля в Мишин! австрійський уряд залучав шахтарів з різних країн Європи. Тут працювали фахівці шахтного добування вугілля з Німеччини, Чехії, Польщі... Це такі шахтарі, як Адольф Сідлецький, Людвіг Герлічка, Гринь Літинський, Михайло Герлічка та ін., які після закриття шахти залишилися постійно жити в Мишині, одружившись з мишинськими дівчатами.
Для шахтарів, або гірників, як їх називали в Мишині, були побудовані будиночки на "Варшаві" (Циганський кут). Тут були крамниці, постерунок і навіть базар, на який з'їжджалися люди з навколишніх сіл, а також корчма, був тротуар.
Після закриття шахти все це було розібрано, а її власник, згідно з переказами, стратився.
Трохи пізніше кількома шахтами в Мишині володіла комерсантка зі Львова Генріка Гекер, яка мала на території Мишина й ЗО моргів землі. Мала шахту на березі та дві шахти під берегом, одна з них біля теперішньої спілки селян, а друга - горизонтальна - в Скалі. Прибула до Мишина з позашлюбним сином Адасем. Швидко закохалася в одного з найвродливіших мишинських парубків, Івана Ферчука, і вийшла за нього заміж. Мала від нього кількох синів.
Щоб похвалитися перед своєю родиною і знайомими комерсантами, який у неї гарний чоловік, комерсантка чимдуж поїхала до Львова й просила Івана Ферчука, щоб він теж приїхав до Львова, в новому костюмі. Але Іван, не послухавши жінки, приїхав до Львова не паном, а опришком, одягнувшись у гуцульський одяг. Це призвело до сімейної трагедії. Поміщиця, повернувшись зі Львова до Мишина, через образу гонору, а також через те, що під час великої повені 1891 року, яка була в Мишині, коли вода доходила до берегів теперішнього цвинтаря, знесла будівлі й затопила шахти під берегом, в результаті чого поміщиця стала банкрутом, обіллявшись бензином, спалила себе. Під час тієї повені, яка наробила багато шкоди людям, був забраний млин під берегом, неподалік спілки селян, та дерев'яний міст поблизу М. Дутчака.
Як уже зазначалось, на території Мишина постійно проживали люди, починаючи з кам'яного віку (палеоліту). Про це свідчать кам'яні знаряддя праці, рештки посуду часів Трипільської культури, урни з прахом спалених на території села людей, речі часів бронзи і заліза, римські монети 1-111 ст.н.е., знайдені на території села.
З давніх-давен побутує в Мишині легенда, що біля Нижнього Вербіжа колись було місто Підлипки. Територія Підлипок, з якої добре видно не лише навколишні села, але й Коломию, - це типова територія, яку заселяли слов'янські племена, що займалися хліборобством і скотарством з часів Трипільської культури. Ці жителі, переходячи через річку, поступово освоювали й лівий берег - родючі зарінки. Спочатку засівали сільськогосподарські культури в найбільш намулистих місцях, які давали високі врожаї посіяних культур, хоч великої шкоди їм завдавали польові миші. Пізніше на зарінках стали будувати будівлі й переходили жити там, де миші, в "Мишин". Це одна із легенд про походження назви села.
В іншій легенді сказано про те, що в північній частині села, поблизу Підлипок, відбулася велика битва, в результаті якої загинуло багато людей, були знищені будівлі й усе було так перемішано, що її стали називати мішаниною, Мішином. Очевидно, і ця легенда небезпідставна, якщо врахувати, що слов'яни часто виходили ворогові назустріч, не допускаючи його близько до своїх осель. Все це відбувалося за річкою на протилежному березі проти Підлипок, на території, яка тепер називається Долішній кут.
Згідно з третьою легендою, село названо на честь якогось Миші, Міші.
Усі ці легенди й гіпотези близькі одна до одної за змістом і, очевидно, мають своє підґрунтя. Однак котра з них найбільш достовірна, сказати важко, бо майже співзвучно до них сказано і в найдавніших документах, знайдених в архівах. Жаль тільки, що до нас не дійшли документи часів Київського і Галицько-Волинського князівства, бо всі документи княжих часів, написані кирилицею, були спалені польськими єзуїтами.
До наших днів дійшли лише документи, написані польською мовою. І це лише тому, що польські загарбники, щоб якнайшвидше запровадити панщину на загарбаних українських землях, поспішали робити точний облік населених пунктів і зберігали ці документи.
Згідно з польськими записами, які зберігаються нині у львівських архівах, перша назва про Мишин належить до 1373 р. Ось цей запис: Miszin pro locatione villae. Цей запис підтверджується, і 1416 р. Напевно, тут мова йде про відбудову села, яке було знищене під час татаро-монгольської навали, бо з княжих часів відомо, що для варіння коломийської солі сировицю звозили до Коломиї жителі навколишніх сіл. А такими селами, де була сировиця, були Великий Ключів, Мишин, Стопчатів, Уторопи, Яблунів, Текуча...
Подальші записи назви Мишина по роках такі: 1515 рік - Myzyn, 1579 р. - Missin, 1670 p. - Myszyn, 1765 р. - Myszyn, 1885 р. - Myszyn, 1886 р. - Мышин, 1389 p.- Andreas Mysza, Misza, 1947 p. - Мишин.
Згідно з переказами, теперішню рівнинну територію села починали заселяти з північної окраїни, тобто з Долішнього кута. Пізніше поступово була заселена теперішня центральна і південна частини - Горішній кут, що поблизу Стопчатова. Згідно з давніми документами, з Долішнього кута
Loading...

 
 

Цікаве