WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Моє село - Прокурава - Реферат

Моє село - Прокурава - Реферат

Петрів Дмитро, Павлюк Ілля, Микитин Максим, Максим'юк Микола, Нерест юк Юрій, Лесюк Юрій, Микитин Іван, Матійчук Ілля.
Микитин Дмитро Федорович перейшов на бік Червоної Армії і брав участь у встановленні Радянської влади на Вінниччині , жив донедавна в селі Тарасівці.
Як і по всій Галичині, 1937 році в нашому селі в честь шани і пам'яті загиблим січовим стрільцям була висипана могила, яка на жаль , місцевою владою за сталінським наказом стерта з лиця землі.
В наші дні 30 червня 1991 року відновлена могила Січовим стрільцям на тому самому місці. Автор - Матійчук Богдан Михайлович.
З 1920 року Галичина опинилася під Польщею . Став інший правитель але життя продовжується. Став новий уряд не кращий за австрійський. Відновила свою діяльність школа, прийшли нові вчителі: сім'я Костецьких - Станіслав і Ванда. Поляки по національності але добре володіли українською мовою. Всі предмети викладались українською мовою і був урок польської мови. Ці вчителі намагались залучити селян до шляхетства, але селяни маючи національну гордість, не йшли на це за винятком тих хто хотів посісти урядове крісло.
Це солтис, побережник (лісник). Поліція та ін. Таких у селі було небагато і в школі відчувався дух ополячення з боку вчителів, як і в роки після другої світової війни русифікація українського народу.
Передові , прогресивні люди села у 1925 році створили для дітей "Рідну школу" в приміщенні сільського дяка Строчка Василя. Ця хата є ще й зараз. Вчителя запросили з села Мишин Коломийського повіту Кравчука Михайла.
На відміну від державної школи, у Рідній школі більш досконаліше вивчали історію України, українську літературу, мову і інші предмети. Якщо з державної школи з своїми знаннями школярі не могли поступити до гімназії, то після закінчення рідної школи мали вищі знання і могли продовжити навчання. В Рідній школі ніхто не принижував дітей , не бив, не обзивав хлопами і діти вчились з охотою.
У 1927 році селяни, яким не було байду, до культурного розвитку села, вирішили з церковним братством на чолі з священиком Жибчиним та братством тверезості при допомозі львівського "Матірного то товариства" організувати будівництво Народного Дому - читальні. Ініціатори і активісти будівництва читальні: Герасим'юк Іван Онуфрійович, Федорук Микола Онуфрійович, Бойчук Іван Миколайович, Строчук Юрій Іванович, Максим'юк Андрій Іванович, Микитин Микола Романович, Нерест юк Андрій Григорович. У 1927 році будівництво закінчено і священик Рибчин освятив народний дім . Перший самодіяльний виступ організувало товариство "Луг". Дальшим організатором художньої самодіяльності був режисер Макогонський. Він підготував виставу "про що Тиса шелестить". Є ще у селі один з учасників цієї вистави - Шелюжак Андрій Ілліч. Ця вистава , невідомо якого автора, про героїчні і ранні діла нашого славного козацтва.
Щоб поставити таку виставу треба було багато клопотань і дозволу польського уряду. За дозвіл треба було платити гроші. Люди на це не жаліли грошей і допомагали.
У 20-х роках в селі було дуже розвинуте ложкарство . Було 94 ложкарі. С поміж них були ложкарі вищого класу чиї ложки і полодники транспортувалися до Варшави - це Бойцуняк Федір, Микитин Василь та ін. З ткачів , яка найперша пройшла добру проктику по ткацтву в Косовських майстрів в Горбових - то була Микитин Варвара Паліївна. ЇЇ ткацтво славилося у вищих чинах Варшави, Кракова, Львова. Люди в нашому селі в більшості жли бідно. В Прокураві 1921 року було 211 будинків, 1042 жителі, а в 1931 році 254 будинки 1193 жителі. У 1934 році Прокураву приєднали до Брусторської парафії , в якій служив священиком Миколай Кейван. В цьому ж році прибула в село ще одна вчителька, теж полька, бо українці не діставали посад, вчилося мало людей, так як польський уряд робив різні перешкоди, щоб українців якнайменше вчилося у вищих навчальних закладах.
Польський уряд стояв на перешкоді розвитку культури. Забороняв ставити вистави Старицького, Кропивницького, Карпенка - Карого, Котляревського та ін. Але в нашому селі люди творчі, мабуть сама природа створила їх такими, і незважаючи різні утиски влади народ творив мистецтво, піднімав свій культурний рівень життя.
Товариство "Луг" готувало концерти, забави, фестони, великодні ігри, зустрічі Івана - Купала та інші. Купували книжки наших українських письменників. Кобзар Т.Г.Шевченка був настільною книгою поряд з Біблією в багатьох сім'ях.
В селі були люди, які цікавилися прогресивним життям своїх братів Східної України (Великої).
Вони діставали літературу, читали її, розповсюджували серед селян і навколишніх сіл. Це Ткачук Микола Васильович, Титович Юрій Максимович. Всі Галичани мріяли про возз'єднання з Східною Україною, хоч лякав усіх сталінський режим. Бо нелегальним шляхом довідувалися і про штучний голод на Україні 20-х років і 1933 року, про організацію колгоспів, яка не подобалася людям, про винищення інтелігенції, про репресії. Але однак життя за панської Польщі було теж нестерпним і жителі Галичини з радістю зустріли Радянську владу, надіючись на краще.
Радянська влада в селі була встановлена у вересні 1939 року. Першим головою сільськогосподарського комітету був Микитин Петро Васильович. Він був депутатом народних зборів.
В грудні 1939 року було організовано школу по ліквідації не писемності та загальноосвітню семирічну школу. Та недовго тривав спокій. Фашистка Німеччина напала на Радянський Союз. В 1941 році наше село було захоплено німцями. Ще одна чорна хмара нависла над нашим селом. Почалося тяжке і сумне життя. Забирали худобу, не було де купити хліба. Худобу забороняли розкохувати , а та що була - не можа було використовувати для себе. Почався голод, люди йшли за Дністер, міняли що могли на хліб. Поліцаї відбирали хліб і люди ледь живі повертались додому голіруч. В боротьбі проти варварських дій фашистів жителі села брали активну участь. В УПА пішли молоді юнаки: Олексюк Іван Петрович, Петрів Петро Миколайович, Нерестюк Микола Андрійович, Строчук Д.В. Дубравський Василь Миколайович. В УПА воювали ЯкібчукВасиль Миколайович - сотник (1914-1945), Петрів Марія Миколаївна (1920), Павлюк Іван Миколайович (1924) - сотник, Михайлюк Микола Васильович - станичний (1912-1945) Павлюк Марія Миколаївна (1921) - померла в таборі, Остафійчук Андрій Михайлович - (1905) Остафійчук Іван Михайлович (1920), Якібчук Василь Миколайович(1907) , Загориняк Василь Андрійович(1925) , Бойчук Дмитро Іванович, Лавринюк Іван Петрович, Олексик Дмитро Петрович - помер в таборі, Герасим'юк Михайло Іванович.
Війна кінчилась і встановилась радянська влада, але почалися сталінські репресії ; невинних людей , матерів з дрібними дітьми в 1947 році без розбору відправляли в Сибір.
1948-50 роки люди почали відходити від усіх бід , як у 1951 році село почали переселяти в Миколаївську область. Людей били, викручували руки щоб підписувались про добровільний виїзд. Насильно валили ати. Це був великий біль народу. Але любов до рідного краю, до свого рідного села , пробудила свідомість кількох селян, котрі перебороли страхи і почали діяти. Зібралося троє людей до Києва, у Верховну Раду шукати правди. Це жителі села: Якібчук Андрій Юрович , Бойчук Михайло Михайлович, Герасим'юк Микола Васильович.
Приїхавши до Києва, вони розповіли про ситуацію в селі і попросили дати відповідь на другий день, як буде далі. Як з'ясувалось , такого наказу про масове виселення села не було. Переселення припинилось а винних покарали, секретаря райкому за самовільний вчинок покарано. Все скінчилось , але з умовою, що в селі організується колгосп . Колгосп було створено в 1951 році. Селяни дуже бідували, починали, як кажуть , все з підвалин, техніки не було. Будували стайні безплатно , здавали худобу, і також оброблене поле. Тяжко працювали і за це одержували копійки, а господарство несло лише збитки.
Вирішили перейти в гірських селах на іншу форму господарювання ,
Loading...

 
 

Цікаве