WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Моє село – Серафинці - Реферат

Моє село – Серафинці - Реферат

вересня", головою якого став Василь Онуцький. Кращі землі села: Заокіп, Заперевід, на Заставках відійшли до колгоспу, а гірші дісталися тим, хто хотів працювати самостійно.
Настала перша колгоспна весна. Утворили дві бригади: одну в по-міщицькому дворі, а другу - на господарстві Андрія Бучовського, якого зарахували до куркулів, бо мав 20 гектарів землі, яку придбав за гроші, що їх одержав, як компенсацію за своє каліцтво на паперовій фабриці в Канаді.
Двадцять другого червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Того ж таки дня німецькі літаки розбомбили військовий аеродром у Чернятині.
У четвер, 26 червня, в Серафинцях уже були угорські війська, які почали встановлювати свої порядки. На гостинці й у центрі села спорудили шибениці. По селу шастали місцеві урядники з мадярськими карабінами та реквізовували збіжжя й одяг.
Тридцятого червня у Львові було проголошено відновлення Української держави, уряд якої очолив Ярослав Стецько, заступник Голови проводу ОУН Степана Бандери.
У Серафинцях обрали українську владу, а в Городенці відкрили школу резерву підстарший українського війська, яку очолив поручник УГА Петро Васкул. Однак через тиждень окупанти роззброїли школу, а її керівника з благословення угорців по-звірячому замучили польські шовіністи.
У серпні прийшли німці й почали встановлювати свої порядки.
Серафинці стали волосним центром, а до волості, крім них, входили ще п'ять сіл: Ясенів, Пробабин, Городниця, Передівання, Стрільче. Волосним старшиною призначили Василя Яшона, а писарем - Миколу Мулярчика.
Німці поводилися в селі залежно від успіху чи невдач на фронтах. Спочатку вони були досить миролюбні, але коли взимку настали для них прикрі часи, почали відбирати в селян теплий одяг. Після сталінградського краху окупанти ще дужче оскаженіли, стали забирати сільську молодь на роботу до Німеччини.
Двадцять сьомого березня 1944 року радянські війська форсували Дністер і захопили Городенку, Снятин, Коломию. В Снятині було створено обласну владу, а решта області до липня залишалася під німецькою займанщиною.
Уже на початку травня понад 500 здорових чоловіків віком від 18 до 45 років мобілізували на війну. Частину з них відіслали на військову підготовку в Саратовську область, а решту - на фронт. Додому не повернулися з війни 142 чоловіки.
Відразу ж по війні окупанти жорсткими методами взялися віднов-лювати в селі колгосп. Селяни чинили опір колективізації, а ОУН й УПА вели криваву боротьбу супроти нових загарбників. Запалали скирти і стодоли, ночами чулися постріли. Гинули і невинні люди.
НКВС встановив у краї лютий терор проти ОУН і мирного населення. Людей ешелонами вивозили в Сибірські концтабори, "розкуркулювали", грабували. Терпіли старі, мучилися діти.
У 1946 році поновлено діяльність колгоспу, в якому тоді налічувалося 50 родин. Землю обробляли примітивним способом, основною тягловою силою були коні, та ще машинно-тракторна станція (МТС) надавала допомогу одним трактором "Універсал". Урожаї були невисокі, на трудодень колгоспникам видавали 500 грамів зерна і по кілька копійок.
У 1948 році відбулася суцільна колективізація. У Серафинцях створили два колгоспи: на Миколинському куті - "17 вересня" на чолі з головою Миколою Дейпуком, а на Вознесенському куті - імені XVI партз'їзду (голова - Микола Безмутько). Бригадирами були: в колгоспі "17 вересня" Теодор Бачинський, Іван Білоголовка, Іван Понічевський, Микола Яківчик; в імені XVI партз'їзду - Микола Боюк, Михайло Березовський, Василь Гнатчук, Василь Козаченко.
Того ж року головою колгоспу "17 вересня" обрали Олександра Коваліва, який зумів налагодити трудову дисципліну й підняти економіку, а 1949 року два колгоспи об'єднали в один - "17 вересня", де створили чотири польові бригади, які очолили Теодор Бачинський, Василь Москалик, Микола Яківчик, Михайло Березовський. Кормову бригаду очолив ВасильБойчук, а городню - Іван Бережанський. Колгосп обслуговували п'ять тракторів з МТС. Врожайність зернових становила 15 центнерів з гектара. У тваринництві було 80 голів великої рогатої худоби, ЗО голів молодняка, 400 свиней, 200 овець і 300 курей. За 1949 рік колгоспники одержали на трудодень по кілограмові зерна та 50 копійок грішми.
Наприкінці 1953 року головою колгоспу став Іван Січкар, його заступником - Василь Гнатчук, агрономом - Олександра Січкар. За головування Івана Січкаря (1953-1965) колгосп став стабільним. Врожаї зернових зросли до 35-40, цукрових буряків збирали по 360, тютюну - 15 центнерів з гектара. На трудодень стали видавати по два кілограми зерна і два карбованці.
Прибутки дозволили подумати і про соціальний розвиток села. В той час було здійснено такі заходи:
добудовано дитсадок за типовим проектом;
споруджено стадіон;
реставровано два млини;
збудовано дві крамниці на обох кутах;
електрифіковано село.
Будівництво в колгоспі й у селі велося під керівництвом майстра Миколи Бачинського та його помічників Амброзія Галущака, Івана Бачинського, Романа Жугаєвича, Миколи Галущака, Василя Онуцького.
У 1966 році Івана Січкаря перевели на роботу в районне управління сільського господарства райвиконкому, а колгосп очолив Лука Стефаник. За його головування зросли врожаї, перейшли на грошову оплату праці, збудували нове приміщення школи, зернові склади, їдальню для механізаторів.
Наступного року Луку Стефаника перевели на роботу в колгосп "Маяк", а головою колгоспу "17 вересня" став Василь Гнатчук. Урожайність зернових тепер становила 42-45, а цукрових буряків - 400 центнерів з гектара.
У 1967 році відкрито новозбудований Будинок культури, цегельний завод, упорядковано сільські дороги.
У 1970-му колгосп "17 вересня" об'єднали з колгоспом "Маяк" (Городенка). Головою об'єднаного господарства став Лука Стефаник. У Серафинцях був створений відділок № 1, а новий колгосп назвали "Ленінським шляхом". Керівником серафинського відділку став Василь Миленький (1970-1974), а після нього відділком керували Василь Гнатчук (1971-1985) і Дмитро Яремович (1985-1990).
ХРОНІКИ СЕРАФИНЦІВ
Парохія Серафинці знана від 400 літ. Давніше серединою села вздовж річки Ямгорів проходив кордон між Туреччиною й Польщею. Частина Серафинців на східному березі річки належала до Туреччини, а на західному - до Польщі. На місці, де тепер стоїть парохіяльна церква, на горбі, що здіймається над селом, височіла турецька вежа, за нею були вириті глибокі рови, а за тими ровами висипаний високий вал, на якім був споруджений турецький замок. Один із тих давніх ровів і досі перетинає парохіальне подвір'я. Турецькі сліди можна нині зауважити на деяких прізвищах: Алімани, Буждигани, Яшани (дуже численна родина), Бурнадзи. Так само про давнішнє турецьке панування свідчать деякі деталі місцевого одягу. Приміром, старі жінки ще дотепер носять турецькі червоні фази на
Loading...

 
 

Цікаве