WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Моє село – Серафинці - Реферат

Моє село – Серафинці - Реферат

й третій - Курчаків механічний млин, але через відсутність палива він часто простоював, іселяни перестали користуватися його послугами. Тому власник перевіз свій млин у Тишківці, де він працював до Другої світової війни, а два водяні ще довго обслуговували селян, і лише в 30-х роках дехто став возити зерно до великих удосконалених млинів, збудованих у Городенці й у селі Далешевому, бо тут збіжжя відразу міняли на борошно.
У сільських олійницях Козаченка, Бучовського, Крижанівського, Безмутька видобували олію з соняшнику, яка поряд зі свинячим смальцем була основним продуктом забезпечення людей жирами.
В олійницях, як і в млинах, завжди було завізно, лише в Петрівку, коли більшість селян жила надголодь, вони частково простоювали.
До старих промислів села належала й поташня, збудована ще наприкінці XVII століття й тривалий час давала непогані прибутки. Коли ж дерева, що росли поблизу неї, були вирубані, а довозити ліс здалеку стало невигідно, підприємство занепало й у середині XIX століття перестало працювати.
Велике значення для села мали кузні: Гуцулякова, Бачинського, Скібінського, Маркевича, Хотинського, Дзідикевича. Тут кували все сільськогосподарське знаряддя від сапи до плуга, коні, вози, замки, робили цвяхи, огорожі та ще багато іншого. Був навіть випадок, коли в кузні Гуцуляка виробляли фальшиві польські монети номіналом по два злоті.
Наприкінці XIX століття на полях Городенського повіту з'явилися проектанти-землеміри, щоб підготувати проект залізничної колії Де-лятин - Коломия - Стефанівка через серафинецькі поля. З Городенки планувалося провести залізницю полями й урочищами Жолоби і Заставки. Мала вона пролягти у ста метрах від хат Шлемкевича, Івана Боюка і Миколи Городецького, а далі полями понад Ставищем і Потічками аж до межі з Буковиною. Однак поміщик із Ясенова Криштафович добився перепланування залізниці, а станція Ясенів-Пільний стана в майбутньому базою для його фільварку. За планами, що збереглися в архівах Львова, за станцією Ясенів-Пільний 1896 року на центральній (цісарській) дорозі в напрямку Заліщиків, приблизно за два кілометри від Серафинців передбачалося спорудити станцію Бабин - Серафинці. Але й цієї ідеї не вдалося втілити в життя.
Тим часом будувалася залізниця неподалік від села, і люди з Серафинців там тяжко працювали, але й заробляли удвічі більше від сезонних поденщиків.
Основним заняттям жителів Серафинців було сільське господарство. Близько 50 господарів села, які мали до 5 гектарів землі, вирощували зернові й овочеві культури. Жито в основному йшло на хліб, кукурудза - на фураж для худоби та птиці. Вирощували також квасолю, біб, соняшник.
На початку 30-х років XX століття почав працювати цукровий завод у Городенці й селяни стали вирощувати цукрові буряки. В середньому засівали 0,3 гектара на господарство. Бідніші ґазди, які здебільшого мали 2-3 гектари ґрунту й одного коня і спрягалися з іншими господарями, вирощували культури, що йшли на прогодування родини, а щоб одягтись і взутися, шукали заробітків: у літній сезон працювали на полях поміщиків і заможних селян. У жнива працювали за восьмий або десятий сніп, а восени - на збиранні картоплі - за 7-му-10-ту міру.
Агротехніка обробітку була невисока. Поля угноювали раз на 5-6років, мінеральних добрив застосовували мало. Врожайність теж була
низька і становила в середньому з гектара:
пшениця - до 25 центнерів;
жито - до 20 центнерів;
ячмінь - до 20 центнерів;
кукурудза - до 50 центнерів;
картопля - понад 100 центнерів.
Правда, деякі господарства збирали врожаї навіть удвічі вищі від наведених.
Основною тягловою силою були коні, яких у селі налічувалося близько трьохсот голів. До Першої світової війни використовували і волів.
З архівних джерел відомо, що 1809 року в селі було 106 коней і 100 волів. Господарства, що мали до 5 гектарів землі, утримували по 1-2 молочні корови, годували 1-2 поросят, по 5-10 овець і, звичайно, домашню птицю (курей, качок, гусей). Малоземельні господарства мали по одній корові, кілька кіз. Пасовищ у селі не було, тож худобу доводилося годувати вдома.
У Серафинцях постійно були зайві робочі руки. Ці люди працювали або на будівництві в бригаді Миколи Бачинського, або на поденних роботах у поміщиків Зайдмана і Криштофовича. Коли в 30-х роках запрацював Городенківський цукровий завод, то з села на сезон цукроваріння наймалося до сотні людей, частина з яких залишалася тут для виконання ремонтних робіт.
Близько двох десятків осіб працювали на залізниці. Це була важка, але добре оплачувана праця як за Австрії, так і за Польщі.
Більше сотні людей емігрували за океан, одні там І залишились, інші їздили туди по декілька разів.
Так жили Серафинці до Другої світової війни.
СЕЛО В 40-х - 80-х РОКАХ XX СТОЛІТТЯ
Першого вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Напад фашистської Німеччини, а відтак комуністичної Росії на Польщу закінчився для поляків розгромом й окупацією, і то в дуже скорім часі. Вже на десятий день від початку війни, рештки польського війська на чолі з Ридз-Сміґлим, спаливши полкові прапори на толоці, покинули село, а через тиждень на Семаківській дорозі вже гуркотіли радянські танки.
Відібрані підрозділи Київського військового округу їхали на машинах з піснями "Розпрягайте, хлопці, коні" та "Ой хмелю, мій хмелю". А за кілька годин нові окупанти "повели боротьбу" з приватною власністю, розграбувавши крамниці Городенки.
Далі пішли галасливі віча та збори, на яких оратори-агітатори ви-хваляли радянські порядки й критикували капіталізм. У Серафинцях на стадіоні поблизу цвинтаря спорудили трибуну і провели перший мітинг, який утвердив радянську владу в селі. Головою її став Юрій Жугаєвич. Створили також комітет бідноти й земельну комісію, що розподілила поля поміщика Зейдмана між бідняками. На кожного припало по 0,5 гектара.
Ще у вересні опустів двір Зейдмана: чого не розграбували, те роз-поділили поміж себе комітетчики. Залишилися порожні господарські будівлі та поміщицькі хороми. 28-29 жовтня у Львові відбулися так звані народні збори Західної України для ухвалення приєднання західних областей до Радянської України у складі СРСР. Делегатом від Сера-финців була Ганна Онуцька.
Нелегка була весна 1940 року. Розподілені поміщицькі землі належало обробити, а тяглової сили не вистачало. Весняні роботи на цих полях запізнювались, і нові господарі були незадоволень Попри все те виріс непоганий урожай. Нова влада стала агітувати за колгоспи, мовляв, так легше працювати. Взимку розпочалася активна наступальна пропаганда колгоспного життя. Приїздили представники колгоспів зі східних областей, посилали наших людей до них, зокрема Ганну Онуцьку, але та не побачила там нічого доброго.
По Різдвяних святах в Серафинцях створили колгосп "17
Loading...

 
 

Цікаве