WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Село Уторопи - Реферат

Село Уторопи - Реферат

культурно-освітнього товариства "Просвіта". Це товариство особливо активізувало свою роботу в Уторопах, як і в інших селах Гуцульщини у ХХ-их роках 20-го століття. В читальні "Просвіти" було зосереджене все інтелектуальне і національне життя, вона стала головним центром українського національного відродження села. В уторопській "Просвіті" була бібліотека з досить великим книжковим фондом, працювало три гуртки: драматичний, хоровий та танцювальний. Ці гуртки користувалися великою популярністю, вони виступали з концертами не лише у своєму рідному селі, але і в сусідніх селах.
Одним із перших голів був національно-свідомий уторопчанин Дмитро Кашевка - батько активного громадського діяча, вчителя Юрія Кашевки.
Польські власті переслідували діяльність читальні "Просвіти", неодноразово її закривали на певний час, а радянська влада зовсім закрила і заборонила її діяльність. Свою роботу сільське товариство"Просвіта" відновило вже у роки української Держави, головою сільського осре6едку працює заслужений вчитель України Я.Грабовецький.
Уторопи - це старовинне і, здається невелике гуцульське село, але в ньому народились, жили і працювали видатні люди, літописці, письменники, діячі національно-визвольної боротьби, вчителі, діячі культурного життя, які своєю діяльністю, подвижницькою працею збагатили національну і духовну культуру.
До таких видатних діячів належить перший літописець Гуцульщини Петро Ступницький (1785-1855 рр.). Він автор двох відомих нам цікавих "Пам'ятників". Це записки (твір без назви) про останнє перебування запорізьких козаків на Буковині та Прикарпатті в 1771 р. та "Пам'ятник" (хроніка) - невелике, проте важливе джерело для вивчення історії Гуцульщини кінця ХVІІ - першої половини ХІХ століття.
Про життя та діяльність Петра Ступницького залишилося мало біографічних даних. Народився він в 1785 році в с. Уторопах на Гуцульщині, працював у різних селах священиком і помер в 1855 році.
П.Ступницький у своїх "Пам'ятниках" із симпатією говорить про ватажків опришківського руху, тепло ставиться до простого люду і, що найголовніше, намагається правдиво відтворити історію рідного краю. Все це свідчить, що він був великим патріотом свого українського народу.
Кирило Блонський (1802-1852 рр.).
З Уторопами пов'язане ім'я греко-католицького священика, українського громадсько-культурного діяча, одного з перших галицьких просвітителів К.Блонського. Він народився в цьому селі в 1802 р., після закінчення богословських студій працював священиком в Шешорах, Пістині та інших селах. В 1848 р. був обраний депутатом австрійського парламенту, активно виступав на захист українського народу, рідної освіти та за скасування панщини. Він збирав українські народні пісні на Станіславщині, писав поезії, сам за свої кошти заснував кілька шкіл. Помер в 1852 році.
Марійка Підгорянка (1881-1963 рр.)
Утороп чани пишаються тим, що в їхньому селі жила і працювала з 1885 по 1905 рр. Марія Ленерт-Домбровська, відома як письменниця Марійка Підгорянка. Тут пройшли її дитячі роки, тут вона вчилась у початкових класах місцевої школи, а після закінчення Львівської учительської семінарії вчителювала в Уторопській школі. Саме тут, в Уторопах, почалася її поетична творчість, тут вона написала свій знаменитий вірш "Ой не нам та не нам в кайданах ходити...".
Поетеса не обмежувалася вчительською роботою, вона проводила в селі велику культурно-просвітницьку роботу, особливо серед молоді, вона зуміла багатьом селянам прищепити любов до України, до її багатостраждальної історії. А її вірш "Ой не нам та не нам..." священик Йосиф Кашакевич поклав на музику і він довгий час співався "як бойовий гімн". І сьогодні ця поезія звучить свіжо і злободенно.
Громада утороп чан пам'ятає про свою. Народну вчительку, поетесу Марійку Підгорянку. 21 квітня 1991 р. з нагоди 110-річчя від дня народження поетеси на фасаді Уторопської середньої школи відкрито меморіальну дошку, на які з правого боку зображено барельєфне погруддя поетеси, а з лівого - викарбовано слова її вірша
Ой не нам та не нам
В кайданах ходити!
Ой не нам та не нам
Ворогам служити!
А внизу слідує пам'ятний напис: "В с. Уторопи з 188 по 1905 р. жила, вчилася і працювала народна вчителька і поетеса Марійка Підгорянка".
Уторопський князь української поезії
Тараса Мельничук
Він -поет, лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка - народився 20 серпня 1938 р. в селі Уторопи. Після закінчення середньої школи працював коректором районної газети, пізніше лісорубом, шахтарем, служив у лавах Радянської армії.
У 1958 р. вступає до Чернівецького державного університету, вчиться, пише вірші, займається громадсько-політичною діяльністю. Через декілька років за його вірші його відраховують з університету і він працює у редакціях різних районах газет.
1967 р. виходить його перша збірка поезій "Несімо любов планеті". У своїх віршах поет оспівував красу рідної землі, утверджував вільне українське слово, щиру любов до України, жагуче прагнення українського народу бути господарем на своїй предківській землі. Все це не подобалося комуністичній радянській владі і Т.Мельничук 24 січня 1978 р. був заарештований. Його звинувачували в тому, що він у своїх віршах зводив наклеп на радянський державний і суспільний лад та закликав до боротьби проти радянської влади. Поета засудили на три роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Йому довелося зазнати і фізичних, і психічних тортур, тюремних грат, колючих дротів таборів, де зневажалася людина, її гідність та руйнувалися її фізичні та духовні сили.
Але і за колючим дротом муза Тараса не змовкла. У 1983 р. в США вийшла збірка його тюремних поезій "Із-за грат".
У 1990 р.. в Україні, через 23 роки після першої побачила світ друга збірка "Князь роси", удостоєна Шевченківської премії в 1992 р.
Одночасно у Великобританії з'явилась книжка його віршів "Строфи із Голгофи".
Після виходу з тюрми його чекала типова доля - недоля: гнаний, переслідуваний, без прописки, без засобів на існування, працював на різних принагідних роботах. А у день поетового народження в 1990 р. йому спалили рідну хату в селі Уторопи. Дві валізи рукописів пішли з вогнем.
Єдиною розрадою (чи мукою) для Тараса була поезія. В 1994 р. виходить остання за життя поета книжка "Чага".
29 березня 1995 р. не стало Тараса Мельничука, поета-страдника, лауреата Державної премії України ім.. Т.Г.Шевченка.
Позвали його, як він і заповів, на рідному батьківському обійсті.
З поетичного небосхилу України скотилася ще одна яскрава зірка, ймення котрої Тарас Мельничук.
Необхідно, хоч коротко згадати уторопських правознавців - братів Петра і Василя Біленчуків, синів Дмитра Біленчука, які
Loading...

 
 

Цікаве