WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Село Уторопи - Реферат

Село Уторопи - Реферат

Село Уторопи
Ярослав Грабовецький
Микола Андрушко
Карпати, наші Карпати!...
Скільки чарівної краси містить магічне слово - Карпати. В мовчанні застигли величні гори. Квітнуть барвисті килими полонин. Стрімкі ялини стоять, мов почесна варта, вітаючи вас легкими помахами верховіть. Лагідні полонинські вітри, які, здається, увібрали усі запахи розкішних лук, студені і чисті Карпатські потоки.
Важкодоступні, вкриті густими лісами Карпати, вже у другій половині десятого століття входили до складу Київської Руси.
Після розпаду могутньої давньої нашої Руси, Прикарпаття стає частиною, спочатку Галицького (з 1144 р.), а згодом Галицько-Волинського (з 1199 р.) князівства. На пізніші часи припадають досить часті набіги монголо-татарських орд. Навали кочівників та феодалів, як теж княжі міжусобиці привели до ослаблення князівства. В другій половині XIV ст., користаючи з ослаблення Руси-України, польські феодали загарбали Прикарпаття.
Безправні кріпаки, які втікали від панів, ставали першими жителями поселень, що згодом становились населеними пунктами сіл Карпатських гір.
Саме тут, у передгір'ї Карпат, серед пахучих смерек, стрімких потічків і на шляху, що вів із Коломиї у Косів, а далі у Молдавію, поселилися втікачі-кріпаки, що втікали від кріпацьких боргів та панського знущання. Такі утікачі дали початок майбутньому селу Уторопи.
Відвоювавши з природи клаптики землі, втікачі заводили господарства. Це були приземкуваті хатини, чорні від горя і диму. Важкий час припав на долю цих людей.
Час, коли біла сіль була величезним багатством для людини, коли одні - на всю родину - постоли вважалися щастям, а вівсяний ощипок, пісна бараболя, жменя квасолі були мірилом - задовільного? - достатку.
У сиву давнину село змінювало свою назву. Перша письмова згадка про Уторопи належить до 1376 року. Спочатку воно мало назву Утороп, а з другої половини XIX століття - Уторопи. Через село протікає невеличка річка Уторопець, яка впадає в Лючку.
Саму назву села Уторопи пояснюють тим, що на території села знаходиться багато джерел соляної ропи. Соляна ропа, або "сировиця", як говорять селяни. "Отут ропи, оту ропи", що асимілювалося пізніше в "Уторопи".
З давніх-давен село славилось своїми солеварнями. Перші солеварні (бані) в Уторопах згадуються в 1367 році, як власність держави "Королівства Польського".
До наших днів збереглися назви частин села Баня і Ринок. На Бані брали і варили сіль, а продавали на площі, яку називали Ринок. Уторопські солеварні давали значну кількість річної продукції соли.
У 1524 році село одержало "Магдебурзьке право" і стало першим містом на всю Гуцульщину. У 1586 р. власник міста, Ян Божко Бучацький, здав Уторопи в оренду, на три роки за 1,500 злотих, Станіславу Сутнову.
Міщани платили орендарю поволівщину (від вола), очкове (від 10-го вулика), 10-ту свиню, 10-го барана. В місті діяли два млини. У 1664 р. в селі мешкали 72 сім'ї, в тому числі один різник, один коваль, два мельники, два кушнірі.
1670 року в місті проживало 85 міщанських родин, а серед них 15 сімей дрібної шляхти.
В цей час особливого розмаху набрала в Уторопах торгівля сіллю. Тут продавалася сіль місцевим і приїжджим купцям, тут зустрічалися солеторговці з різних сіл Прикарпаття, Поділля, Наддніпрянщини. Звідти приїздили так звані коломийці, які тонами вивозили сіль в Україну.
У 1675 році місто було зруйноване турецькими ордами.
У XVII столітті в Уторопах був побудований шляхетський замок княгині Яблонської, власники якого нещадно пригноблювали місцеве населення.
Яскраву сторінку антифеодальної боротьби записали Карпатські опришки, рух яких виник в XVI столітті. У 30-40 роках XVIII століття, на чолі опришків став славетний Олекса Довбуш. Він, кинувши клич "рівняти світ", наводив жах на магнатів, орендарів, корчмарів та дуків.
Хвиля заворушень піднялася особливо високо з приходом на польський престол недолугого короля Авґуста III. Король дбав тільки про свій двір, при надмірних витратах із державної скарбниці. За королем тягнулись магнати, а їх наслідувала дрібна шляхта. А щоб покрити величезні витрати, розтратники накладали на селян все то нові податки.
На Гуцульщині довго не вдалося магнатам приборкати селянський опір. Волелюбний гуцул, любимець Карпат, не легко піддавався гнобителю. Проте, з пропливом часу, повінь панщини піднімалася усе вище, кривава рука шляхетська все міцніше стискала селянське горло. І ось настав час, коли тільки на верхів'ях Карпат, з орлами і гірськими вітрами жила гуцульська воля. Там находили пристанище вільні опришки - "чорні хлопці".
У XVIII ст. і в першій половині XIX століття, в Уторопах не раз з'являлися опришки і мстили на ворогові народні кривди. У 1780 році загін опришків напав на сільського шляхтича Антона Дашкевича, а 1801 р. 17 опришків вчинили напад на двір орендаря Ступницького. Під час перестрілки опришки зазнали втрат і відступили.
Народні маси не тільки терпіли жорстокий соціяльний гніт, а й зазнавали національно-релігійних утисків. Посилився наступ шовіністичного польського католицизму, переслідувалась українська культура, мова і звичаї. Іноземне панування гальмувало економічний розвиток Прикарпаття при чому, занепадає ремесло і промисли.
У 1772 році, в період занепаду Польщі, Прикарпаття загарбала Австрійська імперія. Німецькі та австрійські феодали насаджували свою мову, жорстоко гнобили селян. Але налякані великим розмахом селянського руху (революція 1848-49 р.) австрійські власті змушені були поступитись і проголосили скасування панщини та інших феодальних повинностей. Правда, селян зобов'язали сплатити поміщикам і державі великий викуп та позбавили їх давнього права на безплатне користування землями, пасовищами та лісовими угіддями. Землі й ліси віддавали багатіям, крамарям, корчмарям та різним лихварям в оренду.
За статусом Уторопи на початку панування Австро-Угорщини зберігали видимість гуцульського містечка. Тут знаходився, в центрі, місцевий ринок; відбувалася жвава торгівля сіллю, у солеварні працювали різні ремісники. Але згодом, із введенням монополії на гуцульське солеваріння, в тому числі й уторопське, найстарше містечко Гуцульщини Фактично втратило міський статус і перетворилося у звичайне село із всіма кріпосницькими порядками.
Після реформи 1948 р. помітним став розвиток капіталістичних відносин. Селяни часто втрачали свою землю і поступово перетворювались на наймитів. Не знаходячи роботи в Уторопах, вони виїжджали на заробітки в інші місця, на лісорозробки, а також емігрували в інші країни Європи і Америки.
Всі ці політично-економічні перетворення, які проводилися в державі сприяли піднесенню революційних настроїв серед населення. Боротьба карпатських опришків
Loading...

 
 

Цікаве