WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Рунгури - Реферат

Історія села Рунгури - Реферат

вчителями світла, носіями всього світлого...
Одне слово, якби там хто не трактував собі назву Рунгур, я схильна вважати , що слово "Рунгури" насамперед означає: "рідні гори і доли, рідна річка, рідні люди, рідна сторона..." Думаю собі, що отак сприймаючи ім'я свого рідного села, ми ніколи не помилимося.
За роки незалежності наші куткии були перейменовані: Долішній кінець став Набережною, Пискавець - вулицею Пискавецькою, Вилки - вул. І.Фрнака, грунти з будівлями по обидва боки цесарки - вул. Шевченка, Сухий - Гірською вулицею, Золотий - Прикарпатською, Петрічєва - вул. Довбуша, Дубовий - Дубівською, Голиця - перевулком О.Кобилянської, Кругленький, Паннила, Болшива відтепер є вулице Лесі Українки, Боянка - це вул.. Стефаника..
Звідки походять назви наших кутків і урочищ? Гадаю, більшість із перлічених назв зрозумілі й малій дитині. Утворені вони від імен чи прізвищ колишніх поселенців або просто власників грунту, від назви якоїсь речі...
Наша мальовнича Франкова гора, вважають деякі краєзнавці носить ім'я не Івана Франка, а німецького інженера Франка, який нібито загинув тут під час будівництва мостів для залізниці в Роки. Гадаю, це помилкове твердження. Можливо, для чужого це й гора, біля якої помер невідомий селові німецький спеціаліст, але вам скаже кожен рунгурський газда, що під цією горою Іван Франко, коли його вели шандарі босого й голодного з Коломиї у Березів. І не лише відпочивав, але й розмовляв з нашими людьми. І навіть якщо б оповідь про відпочинок нашого генія в Рунгурах насправді виявилася легендою, то й легенда ця була б правдивішою від усякої іншої правди.
Сухий - похилий сухий горб, Грунь - пагорб, Царина, розлога долина, Кошари - кошара, Кругленький - округа місцена, Золотий, - біля потоку де знаходили золотий пісок.
Вважають, що Бандурка, Петрічєва, Шокалів, Кланів, Пантера не українського походження. З такими вченими можна й посперечатися, якщо знаєш, що давніше словом "бандурі" називали сторожа, а місцині Петрічєва (де я народлася) своє прізвище залишив або киянин, або ще білий хорват Петрич.
Золотий (Березівки) , за однією з легенд, так називали зовсім не тому, що тут знаходили золоті самородки, а зовсім з іншої причини. Посилилися в цьому глухому закутку три газди з Поділля,, які разом зі своїми сім'ями втекли від жорстокого пана: Курдибан, Грижин і Решетівський. Вони побудувалися саме в цій місцині, і пани навіть не здогадувалися, що обабіч центральної Соляної) дороги прикриті лісами і крутими берегами ще живуть якісь люди. І ось так скрито жили ці юди впродовж усієї панщини.
"Виходить, ніби ви жили в золотому кутку!" - дивувалися перегодом сусіди.
Якщо й не в Золотий (березівки), то справа, перед злиттям двох потоків знаходиться берег, який називають Курадибановим, а на місцену між потоками кажуть Реглетівський, зліва знаходиться гора Грижена, названа на честь першого свого косаря і лашканця...
На час першої письмової згадки про село Рунгури належали до Коломийського повіту Руського воєводства Галицької землі. Від часів розподілу Польщі село належало до Печеніжинської Домінік Станіславського округу (циркулу) Королівства Галіції й Людолярії, у 1811-1853 роках - до Коломийського циркулу, у 1854-1897 р. - до Пече ніжинського повіту Станіславського воєводства. У 1939-1941 р. село належало до Колмоийського повіту Станіславської області, під час німецької окупації 1941-1944 рр. - до Коломийської округи дистрикту Галичина Генерал-Губернаторства польських земель...
За "Других совітів" Рунгури належали до Печеніжинського (1944-57 р.), Яблунівського (1957-1962 р.), і від 1963 р. - до Колмоийського району Івано-Франківської області.
Виходячи із природніх умов села, можна вважати, що головним заняттям населення Рунгур було в першу чергу скотарство, потім землеробство, солеварство і бондарство. Про солеваріння свідчить курган біля соляного джерела на Боянці з самого попелу.
З матеріалів архіву Бурштинського замку (Львівська бібліотека АК ІРСР, відділ рукописів) відомо, які окремі повинності повинні були виконувати селяни Печеніжинського ключа в 1722 році: крім щотижневої панщини, вони повинні були обов'язково виходити на різні заорки, оборки, закоси, обкоси, хто мав волів, або з кимось спрягався, привозив до двору заздалегідь заготовлені дрова. Раз на рік кожен селянин відвозив до Пігайчиків три бочки солі. З селян стягалися різні десятини (десятий вулик, двадцяту вівцю, п'ятнадцяту козу і т.д.). Від кожної голови худоби пан щорічно брав один золотий окремого податок, так званої "роговинини".
Становище селян ускладнювалося ще й тим, що вони жили в орендованих маєтках.
Кожен орендар намагався витіснити з селян далеко більше того, що було записано в інвентарях.
Перший опис населення Галичини за часів Австро-Угорщини проводився в 1772-1774 роках. Він був дуже неточний, а тому фактично першим австрійським переписом вважають розширений перепис від 31 жовтня 1957 р.
За даними цього перепису 1857 р. в Рунгурах проживало 1161 особа. За селом рахувалося 4.500 моргів загальної площі земель, однак у розпорядженні селян перебувало всього 333 морги орної землі, 1474 морги лугів і городів, 22 морги лісу і 115 моргів пасовищ.
В 1871 р. в Рунгурах проживаю 1179 жителі, була школа.
В 1880 р. в селі було вже 1262 жителі.
Цього року в Рунгурах вже снувала позичкова громадська каса з сумою 100 золотих.
В 90-х роках в селі була читальня "Просвіта".
1883 р. у селі нараховувалися 71 хлопець та 62 дівчат шкільного віку.
А ось віденське видання "Повний реєстр міст і сіл Галичини подає дані про Рунгури станом на грудень 1890 р.
- площа села 13,73 квадратні кілометри;
- 12,88 квадратних кілометрів займали сільські ліси і пасовиська.
У селі налічувалось 334 будинки:
Населення села 1880 р.: чоловіків - 816, жінок 86,3, серед них греко-католиків - 1620, римо-католиків -21, ізраїльців - 38.
Довідник засвідчує, що, в Рунгурах 1890р. розмовляли українською мовою 1641 житель, німецького-38, польського - жоден не розмовляв.
1912р. у сілі проживало 2044 осіб (євреїв-140, поляків-50). Школа зареєстрована як одно класова, але з російською мовою.
В наслідок першої світової війни розпалася Австро-Угорщина. 1 листопада 1918р. у Львові проголошена ЗУНР. (Західно-Українська Республіка).
24 травня 1919р. Покуття зайняли румуно-боярскі окупанти, а у вересні 1919р. їх замінили польські війська. Польський уряд не признавав ніяких рішень уряду ЗУНР. Тому в 1919р. створюється українсько Галицька Армія.
Рунгурські хлопці були мобілізовані в УПА.
1930р. уселі працювало чотирикласова утраквістична школа, три класова школа була у Слободі і одно класова з польською мовою у Ропах.
Часи панування польських окупантів були соками жорстокого адміністративного і соціального гніту та тяжких бідувань і для селян с.Рунгури.
Про це свідчать дані перепису населення від 9 грудня 1931року, де визначалась рідна мова тільки польська, а замість української вживався термін "інша". І цією "іншою" мовою говорило 2093 чол. населення села.
Польська міліція переслідувала членів товариства "Просвіта" та кооперативи "Праця". Переслідувались і ті, хто передплачував газети, тому для села приходилось всього 13 примірників газет. Селяни платили податок по 5 золотих за морг.
1937році побудовано нова школа. З приходом армії
Loading...

 
 

Цікаве