WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Сопова у ХХ ст. - Реферат

Історія села Сопова у ХХ ст. - Реферат

хвороб.
Потім поставили хрест, де записали всіх щасливих поверненців з війни. Щороку в селі відзначали кінець війни. Першого листопада 1938 року відзначили 20-річчя ЗУНР. Ось як описує цю подію Олекса Томенко: "У 20-літню річницю розпаду Австрійської держави зійшлися до церкви 100 чоловік і 30 жінок. Отець Грабовецький відправив службу Божу багодарственну. По службі - велик апанахида за померлих товаришів, бувших жовнярів, котрих у боях загинула ціла сотня, а межи часом ще 75 осіб. По відправі всі пішли до читальні, де зробили складку і спільну забаву. На забаві пригравала мандилінова оркестра, складаючи ся з 8 мандилін. Священик о. Грабовецький враз з женою взяв участь у читальні. Бавилися всі разом до пізньої ночі. Всі з задоволенням пізно вечером, бадьорі на дусі, розійшлися домів з тим, щоб по можливості робити спомини щороку. Порядку сторожило два постерункові. На пам'ятку зроблено знимку з цього свята. В 20-ліття дожило 235 людей, з чого активних було лиш 150, решта - байдужі".
Наближався трагічний 1939-й рік. Таємний пакт Молотова-Ріббентропа вирішив долю народів, що жили у мирі, а тепер стали на порозі війни. Західна Україна перебувала під другою польською окупацією. Тепер її поділили між двома агресорами - Німеччиною і СРСР. І вже у вересні 1939 року Червона Армія вступила на територію Західної України. Уряд Польщі в паніці тікав за кордон, здебільшого у Румунію, а звідти у Західну Європу.
Жителі Сопова були свідками втечі декількох членів уряду. Двомоторний літак через зіпсуття одного з моторів мусив зробити посадку у місцевості "Гора" у нашому селі. Через кілька хвилин після вимушеної посадки до літака під'їхав автомобіль і забрав пасажирів літака, від'їхавши у напрямку Яблунева. Літак завели і сховали на Зрубі на лану Клецкого, звідки його через кілька днів забрали уже представники радянського влади, яку встановили в Сопові. Літак спровадили на поле біля садиби, де проживає Катеринчук Василь, у тій же місцевості "Гора". Відтак привезли майстрів, які почали лагодити літак. Ремонт тривав до січня 1940 року, а тоді літак здійнявся у повітря, покружляв над селом і полетів на схід.
Повернемося знову до записів Олекси Томенка: "Друга світова війна зачалася у вересні 1939 року. Гітлер із німцями напав на Польщу. Польща змобілізувала всіх військових людей, котрі пішли її боронити. Однак війна була коротка тривала 17 днів. Польща зістала розбита, забрана німцями. А Галичину німці віддали більшовикам, І ми зістали прилучені до радянської України. Про це сопів чани склали пісню:
"У неділю вранці в десятій годині
Розпалася Польща на дві половини.
Одну половину - взяли славні німці,
Другу половину - червоноармійці.
Ой ти Регли Шмігле, як торбі здається -
Ти втік за границю, увесь світ сміється".
При радянській Україні перебували не цілих два роки, бо Гітлер напав на Радянський Союз і ми зістали під німцями, через 3 роки, до весни 1944 року, як червона армія робила німців і ми опинилися при радянській Україні. В польок-німецькій війні з Сопова загинуло 5 чоловік і кілька десятків попали до неволі. Під час війни солтисом у селі був Катеринчук Михайло, десятників заставляли забирати газдів з підводами на будівництво аеродрому. Кожен газда мав дати зерна, молока, тютюну, м'яса. За це людям платили німецькими марками. В селі була дисципліна. В той час почали арештовувати людей: єврейську родину - Мельника, Бакая Михайла, Микитка Петра, Котурлаша Миколу.
На другу світову війну пішло з Сопова 520 людей, котрих брали від 1939 року до 1945 року. Не було хати, родини, щоб хтось не пішов. І так: на фронті загинуло 130 людей, з причин війни - 79, разом - 290 осіб. Люди гинули різно. Одні в боях, інші від ран, одних мадяри в селі вистріляли, інших тифом заразили таки наші, одних мордували різним способом, стріляні, вішані, живцем ховані. Нема в селі родини, щоб не мала когось страченого в цій другій світовій війні. Під час війни в селі був фронт, спалено кілька хат, а під час бою - 10 хат, вистріляно кільканадцять жителів. Багато є похованих в нашому селі червоноармійців.
Як підрахував тодішній голова Бойчук Василь, їх поховано 265 чоловік. А також багато було жертв сталінської комуністично-московської репресії. Під час розкопок Дем'янового лазу знайдено останки заарештованих 1939-1941 року попівських людей, які були в "Просвіті", ОУН - Бойчук Іван і Василя, Довганюка Степана, Дорундяка Михайла, Філіпа Василя. Тепер важко встановити істину, але попівські старожили називають вояків УПА, які були німецьких і світських окупантів і хотіли волі рідній Україні. Це - Томенко Василь, Дорошович Василь з сином Василем, Томенко Іван, Довганюк Дмитро, Курнір Йосип, Паландюк Йосип, Клюсак Петро, Федюк Василь, Федюк Йосип. Є відомості про те, що зв'язковий ОУН була вчителька Попівської школи Ганна Станкевич. Село забезпечувало українських повстанців і підпільників продовольством. У цьому брали участь переважно жінки. Кушнір Параска, яка везла хліб нашим борцям за волю, була застрелена червоними окупантами, у Федюк Марії московські зайди спалили хату. Іні, живі учасники тих подій, не хочуть розповідати про ті героїчні і тривожні події і це свідчить, як глибоко в декого в душі сидить страх, насаджений соціалістичною системою.
У садибі Кушніра, а достеменніше в стодолі, бус хрон, в якому занили 20 січня 1952 року три підпільники ОУН: "Тур" - Шовковий Микола, "Мишка" - Явдошняк Іван, "Пімста" _ Костюк Василь. У 1992 році на цьому місці урочисто відкрито пам'ятник.
ГРОМАДСЬКЕ Й КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЄ ЖИТТЯ
У 1875 році в Сопові заснували читальню. Про це згадує Олекса Томенко: "Читальня, не моючи власної хати, кульгала. А вся молодь сходилася по корчмах, котрих в той час аж 5 було в селі. А корчмарі - жиди, відраджували молодим хлопцям ходити до читальні. А щодо дівчат, то не було мови, щоби котрась пішла до читальні. Її все село би висміяло і жодна не мала відваги там вступати.
Аж по першій світовій війні зачала вся молодіж ходити в кельню разом. Але верну щодо власної хати. Основателі "Просвітим" неграмотні наймали у господарів кімнат, але зійдуться в неділю або свято, накурять цілу хату і господарі відмовили схід. Упросилися у громадського уряду, але там не йшло: бувші урядники зачали в неділю і свята урядувати навмисно. Бо то були люди неграмотні, а ще жиди-орендарі давали такому війтові могорич і він урядував (скликав збори) у неділю. А не маючи де зібратися, молодіж йшла до корчми. А там уже при горівці було ріжно. Тому тодішній виділ "Просвіти" зачав думати-радитися про хату. Але на це треба грошей. Отож отець Харжевський з дяком Михайлом Сметанюком зорганізував церковний хор. Хор ходив колядувати по тодішній панах і гроші складав на хату.
У 1891 році купили стару школу і побудували на зарінку читальню - тут, де тепер склеп. Читальню будували власними силами, а господарі помогли дубиною. Кожний господар старався дати і привезти дуба. Навезли були так, що виділ не зміг змістити у будову, а попродав і на отримані гроші купили споживчих товарів у Коломиї і утворили крамницю, котра жиє донині, лиш в іншій формі. В своїй хаті пішло нове життя. Молоді хлопці зачали ходити до читальні, а корчми зачали пустіти. А ще молодь зачала бойкотувати корчми. До корчми в неділю або свято ніхто не заходив, бо всі, хто лише уздрів кого, що заходив до корчми, кричали: "Ганьба!". Для цілого села в читальні вже ставало затісно, бо половину будинку займала крамниця. А молодь зачала творити гуртки - хоровий, аматорський, господарський, січовий. Місця вже не ставало. Отже, треба обширної селі і зачали збирати гроші на нову хату. З колядів і преставлень у році 1908 купили стару резиденцію і за одну ніч перевезли на зарінок. Всю роботу робила молодіж і молоді господарі. Однак старшому поколінню не сподобалося і увесь
Loading...

 
 

Цікаве