WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Сестри Марія та Ірина Лепкалюки - Реферат

Сестри Марія та Ірина Лепкалюки - Реферат

господарями-рятівниками. Минула осінь, якось раптово наступила зима. Випали глибокі сніги. "Христя" і "Ксеня" відправилися зимувати на Жаб'ївщину, а "Леся" залишилася в Березовах. Де зимувала - невідомо, а третього серпня 1947 року потрапила в засідку поблизу Нижнього Вербіжа і була важко поранена. Разом з нею була Бойчук Марія з НижньогоВербіжа, але їй удалося врятуватися. "Леся" ж, зі слів Марії, бігти не могла, бо перебула перед тим важку форму тифу і була дуже ослаблена. Наказала їй рятуватися, а сама почала відстрілюватися з пістолета. Останню кулю випустила собі в голову.
У звіті станіславського партійного керівника Слоня Кагановичу від 16 серпня 1947 року сказано (переклад з російської автора):
"Вдень третього серпня на виставлену засаду біля села Нижній Вербіж, Печеніжинського району, що складалася з групи солдатів першої стрілецької роти 141 СП ВВ МГБ під командою сержанта Набаєва, вийшла невідома громадянка з кошиком в руках. На пропозицію зупинитися кинулася втікати, відстрілюючись з пістолета. Вогнем у відповідь з засади була убита. При огляді трупа встановлено, що вона - Лепкалюк І.М., 1924 року народження, пропагандист Коломийського окружного проводу ОУН на кличку "Леся". У неї вилучено пістолет "ТТ", медикаменти і естафету та ім'я №-35. Кому належить цей №-35 - установлюємо".
Навчаючись у гімназії, "Леся" квартирувала у колишнього січового стрільця, відомого фотографа і есперантиста, гімназійного учителя біології та хімії Ореста Кузьми (1892-1968). Чекісти знали про це і покликали його ідентифікувати труп убитої. Підтвердив, що вона - Лепкалюк Ірина. Але чи було це в Коломиї, чи в Печеніжині - нині ніхто не знає.
Третя сестра Ганнуся народилася 12 вересня 1931 року. Початкову освіту здобула в Косові, у 1943-1944 роках навчалася у Коломийській гімназії. Квартирувала теж у професора Кузьми, але Ірини в нього уже не було: вона закінчила гімназію у 1943 році. На Святий Вечір 1945 року, рятуючись від вивозу в Сибір, разом з мамою утекла від хати і пішла у Космач до своїх сестер. Працювала у розвідці та санітаркою у партизанському шпиталі, де лікаркою була сестра Марія, псевдо якої тоді було "Галя".
А мати з трирічною Ольгою направилася снігами до чоловіка на полонину Кринта, до якої десь дві години ходу від Жаб'я. Ще під час фронту (1944) він, усамітнившись, залишився там на постійне місце проживання. Влітку брав участь у полонинському житті, а в довгі зимові ночі до зимарки вривалися лише скажені вітри та завивання вовків. Мав якусь маржину і так зводив кінці з кінцями.
Перед Великоднем 1945 року Ганнуся супроводжувала з Космача поранених стрільців і дійшла з ними до Нижнього Березова, але простудилася і важко захворіла. Як рідну, прийняли її до себе з великою гарячкою родина Антона Пригродського, син якого Бореслав ("Лук") теж був в УПА і загинув трохи згодом, у 1948 році. Лежала десь понад місяць. По одужанні її направили у Спас у розпорядження осередку відділу пропаганди. Під псевдом "Марійка" працювала в мережі зв'язку та розвідці. Мешкала в якоїсь старенької жінки і під прізвищем Тим'як Марії, родом нібито з Микитинців, пішла до сьомого класу місцевої школи (мотивувала це тим, що в Микитинцях тоді була тільки початкова школа). Під час облав ховалася в криївці. Дуже боялася, коли чула, як над головою човгають чоботиськами москалі. Іноді її водили до криївки "Лесі", але з зав'язаними хусткою очима. Носила туди медикаменти, книжки, записки. Десь тоді, мабуть, у хаті Василя Симотюка склала присягу вояка УПА. Приймав присягу провідник "Грім" (Ярослав Василик).
Одного дня, перед кінцем навчального року, до неї прийшли стрибки і почали розпитувати про Микитинці. Коли не відповіла, хто там голова сільської ради,- заарештували і замкнули у сільській школі. Але підпільникам удалося тоді її визволити. Зі школи вночі її випустив "начальник стрибків", сільський хлопець, який пішов на службу большевикам за завданням підпілля. Прийшла в Коломию до професора Кузьми, склала іспити і записалася до восьмого класу другої школи. Літні канікули за розпорядженням підпілля перебула у Нижньому Вербіжі. Ночами до неї у помешкання приходила іноді "Леся".
Коли розпочалося навчання в школі, повернулася до професора Кузьми. По Різдві 1947 року прийшла зі школи і застала вдома гебистів, що проводили обшук. Не знайшли нічого особливого, але заарештували дівчину і відвели в МГБ на тодішню вулицю Чкалова (тепер там державний банк). Начальник "відомства" Захаров відразу визвірився: "Гдє Лєся?!". П'ятнадцятирічна дитина в страху не зрозуміла, що питає москаль, бо і російської мови тоді ще не знала. Це врятувало її від засудження і концтаборів. Аж потім здогадалася, що чекіст питав про Ірину. Якби відразу щось відповіла, то згубила б себе, бо то означало би, що знає псевдо сестри, а отже причетна до повстанського руху. Але все одно її кілька разів оперезали дротяною нагайкою, так що на плеченятах розірвалася блузка. "У тьомную єйо!" - проричав Захаров. Наказали роззутися і відвели у підвальне приміщення, в якому вікон не було, а світло не горіло. Мабуть, то був "відомчий" карцер.
На бетонній, покритій льодом підлозі довго стояла, припершись до холодної стіни, а потім всілася на босі ноги, яких уже не відчувала, і так закам'яніла. Згубила лік дням і ночам. Здогадувалася, коли був день, бо тоді з тротуару доносилося рипіння снігу і човгання людських ніг. Перебувала в якомусь трансі, напівзабутті, так що вже майже не реагувала на писк щурів, що шмигали попри ноги. Коли покликали на допит, то іти уже не могла і її потягнули попід руки, бо до колін обморозила ноги так, що вони густо покрилися болючими водянистими пухирами.
Щоправда, слідчий капітан Смолін не бив. Та бити й не було кого, дівчина-підліток була напівжива-напівмертва. Покликав солдата і заставив розрізати пухирі на гомілках. З них витікала холодна сукровиця. Через двері в суміжній кімнаті мигцем побачила зрадника "Самбірського" (Миколу Сенюка) і зрозуміла, що "здав" її він. На щастя, крім того, що Ганнуся - сестра "Лесі" - нічого більше про неї не знав. А Смолін наполегливо доводив, що хоче "врятувати" Ірину і бажає з нею зустрітися. Дівчина ж стояла на своєму. Мовляв, знати не знаю, де перебуває сестра, і тоді її перевели в загальну камеру. Там стояло відро зі снігом і жінка-співкамерниця стала розтирати ним обморожені ноги. Від болю качалася по підлозі, до крові кусала губи, але не кричала. Смолін і далі намагався завербувати школярку, але вона про Павлика Морозова ще не знала. І нарешті два солдати вночі повели її мокрим снігом босу до професора Кузьми. "Дитино, ти боса?" - закричала професорова і заламала руки. Професор взув знесилене дівча у
Loading...

 
 

Цікаве