WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історична довідка про Рівне - Курсова робота

Історична довідка про Рівне - Курсова робота

ПЛАН

Історична довідка про місто Рівне

Геральдика мiста

Пам'ятки історії та культури

Список використаної літератури

Історична довідка про місто Рівне

Рівне. Більше семи віків пролетіло над ним. Є в історії цього старовинного українського міста і радісні сторінки, і трагічні. Не раз на нього нападали вороги. Не раз будівлі Рівного спалахували страшним вогнем. Але ні кому не вдавалося знищити місто. Працьовиті руки його жителів відбудовували знищене. Рівне розросталось, і нині воно перетворилося у адміністративно-економічний центр Рівненської області, що входить до складу незалежної України.

Першi поселення на територiї сучасного мiста з'явилися дуже давно. Зокрема, тут виявлено залишки поселень первiсної людини-кроманьйонця, заснованi понад 15 тисячолiть тому. Давнiшi поселення зустрiчаються на околицях мiста, центральна ж частина його була заселена пiзнiше. Перша вiдома писемна згадка про Рiвне як один з населених пунктiв Галицько Волинського князiвства датована 1283 роком. Це запис латинською мовою у польськiй хронiцi "Рочнiк капiтульний краковскi". Але лише з ХV столiття Рiвне регулярно фiгурує в iсторичних джерелах. З другої половини ХIV ст. Рiвне перебувало пiд владою литовських князiв. У грамотi 1434 року воно згадується в числi iнших волинських поселень як власнiсть луцьких шляхтичiв Дичкiв. А в документi, датованому 22 груднем 1461 р., йдеться про його продаж: Iвашко Дичко продав Рiвне "за 300 кiп широких грошей чеської лiчби" князевi Семену Васильовичу Несвiцькому, представнику русько-литовської династiї Гедимiновичiв.

Пiсля смертi князя в 1479 р. Рiвне стало власнiстю його дружини Марiї, яка стала iменувати себе княгинею Рiвненською. За її наказом на одному з насипних островiв рiчки Устi, яка роздiлялася на два рукави, було збудовано замок iз дубових колод та обнесено його оборонними ровами. Будучи оточеним водою, замок сполучався з рештою поселення єдиною дорогою з мостом через непрохiднi болота i ставки. Разом з тим княгиня стала запрошувати сюди ремiсникiв, майстрiв, поселенцiв, якi поступово обживали сусiднi iз замком вулицi. Первiсне мiсто нагадувало у планi трикутник, вiдповiдно й мiськi вулицi розходилися у три боки. У Рiвне можна було в'їхати з боку Києва, Острога та Дубного. Звiдси й символ давнього мiського герба — брама, вiдкрита для в'їзду на три боки. У 1492 р. польський король та великий князь литовський Казимир Ягайло надав мiстечку Магдебурзьке право. З 1518 р. по 1621 р. воно перебувало у власностi князiв Острозьких. У 1531 р. Рiвне з околицями та ближнiми селами вiдiйшло до Iллi Острозького. У 1538 р. вiн одружився з позашлюбною дочкою короля Сигiзмунда I Беатою Костелецькою, не проживши пiсля цього й року i не дочекавшись народження своєї доньки. Згiдно з пiдписаним ним духовним заповiтом Рiвне переходило в управлiння дружини, але не у власнiсть. Це стало причиною трагедiї його доньки Гальшки Острозької, яку мати, людина аморальна й розбещена, прагнула насильно вiддати замiж, щоб тим самим позбавити її прав на володiння. Ця iсторiя набула свого часу широкого розголосу, ставши пiзнiше поширеною темою у низцi творiв польської, української та росiйської лiтератур.

У переписi 1629 р. зафiксовано, що в Рiвному є 505 будинкiв та проживає понад 3 тисячi мешканцiв (у Києвi в той час було 18 тисяч мешканцiв). Але надалi трагiчнi подiї — вiйни, пожежi та епiдемiї зумовили зменшення кiлькостi населення.

В останнiх роках ХIV та на початку ХV ст. краєм прокотилися хвилi селянсько-козацьких повстань пiд проводом Косинського, Лободи, Наливайка. Занепокоєнi зростанням козаччини, королiвськi урядники в 1625 роцi вели в Рiвному переговори з козаками щодо укладення угоди з Рiччю Посполитою. Влiтку 1651 р. край став центром визвольних змагань українцiв пiд проводом Богдана Хмельницького. В ходi боїв мiсто не раз переходило з рук в руки. У 1667 р. в результатi Андрусiвської угоди полякiв з Московiєю Рiвне у складi Волинських земель вiдiйшло до Речi Посполитої. Цього ж року в мiстi лютувала страшна чума.

Всi цi подiї вiдчутно вплинули на зменшення кiлькостi населення та процес занепаду мiста, посиленого ще й великою пожежею 1691 року.

Тоді Рівне було волосним центром Луцького повіту Волинського воєводства. Цікаво, що за планом, виконаним в 1765 році варшавським архітектором Таушером, воно складалося з чотирьох частин (центральної частини, передмістя Острозького, Волі (економії або комісаріату), передмістя Дубенського), мало 370 будинків.

Макет Рiвного, що виготовлений працiвниками обласного краєзнавчного музею у вiдповiдностi до плану архiтектора Таушера (1765

рiк)

В ходi московсько-шведської вiйни Рiвне в 1706 р. було зайняте вiйськами Карла ХII, який також побував у мiстi. У другiй половинi ХVII та на початку ХVIII ст. Рiвне належало до володiнь рiзних магнатiв — Замойських, Конєцпольських, Валєвських, а з 1723 р. надовго, майже на пiвтора столiття, переходить у власнiсть польських шляхтичiв Любомирських. У ХVIII ст. князi Любомирськi були найбагатшим магнатським родом на Волинi, а часами i в цiлiй Польщi. З приходом Любомирських розпочалися значнi змiни в життi мiста. Було вiдбудовано рiвненський замок, який перебував тодi в руїнi та запустiннi. Палацовий комплекс, зведений на Замковому островi, утвореному течiєю рiчки, вражав своєю пишнотою. Навколо палацу був розбитий розкiшний парк з алеями та класичними скульптурами. Збудований спочатку у стилi пiзнього бароко, палац Любомирських згодом тричi змiнював свiй вигляд вiдповiдно до вiянь європейської моди (останню, особливо вишукану, перебудову в стилi французького ампiру здiйснено в 1815 р.). За князя Станiслава Любомирського, багатство та вплив якого дозволяли йому в перiод безкоролiв'я у 1764 р. претендувати на королiвський престол, при дворi утримувався великий, добре озброєний загiн та близько 4-х тисяч осiб челядi.

Покровительство Любомирських євреям, якi на той час зазнавали утискiв у сусiднiх європейських країнах, зумовило їх масове переселення до Рiвного. З часом вони заселили один iз районiв мiста, що суттєво i на довгi роки позначилося на нацiональному та релiгiйному життi мiста.

Всього в 1765 р. в мiстi було 683 споруди, в тому числі 313 в передмiстях, якi облаштовувалися за нацiональною та соцiальною ознакою (були нiмецька та єврейськi вулицi, квартали мiських урядникiв, духiвництва, ремiсникiв, тощо).

У 1792 р. в Рiвному побував нацiональний герой Польщi генерал Тадеуш Костюшко, який приїздив до тодiшньої господинi рiвненського палацу Людвiки Любомирської — предмету свого юнацького кохання.

У 1793 р. вiдбувся другий подiл Польщi, i до мiста увiйшли росiйськi вiйська пiд командуванням М.Кречетнiкова. В результатi розробленого нового адмiнiстративного подiлу волинських земель Рiвне набуло статусу повiтового центру в складi новоутвореного Волинського намiсництва (згодом губернiї). Статус повiтового мiстечка дещо пожвавив мiсцеве життя. Сюди приїздили i облаштовувалися чиновники повiтових установ, створювалися елементарнi побутовi зручностi (кiнний транспорт, пошта i т.п.).

Коли Рiвне перейшло до Фридерика Любомирського, який певний час був волинським вiце-губернатором, для нього збудували особняк в iншому мiсцi. А палац Любомирських з тих пiр, залишившись пусткою, почав занепадати i повiльно руйнуватися, доки зовсiм не зник у I-й половинi ХХ столiття.

В 1837 р. неподалiк палацу Любомирських розпочалося спорудження гiмназiйного корпусу. У Рiвненськiй гiмназiї в 1844-1845 рр. працював старшим викладачем iсторiї видатний український iсторик, письменник та громадсько-полiтичний дiяч Микола Костомаров, а в 1866-1871 рр. в нiй навчався вiдомий письменник-гуманiст Володимир Короленко.

У 1857 р. через мiсто пролягла шосейна дорога Київ-Брест, а в 1873 р. залiзнична колiя мiж цими мiстами. З'явилася зазізнича станція Рівне.

У 1906 р. в мiстi з'явився перший музей, а в 1912 р. введено в дiю першу електростанцiю. Цього ж року рiвняни вперше побачили в небi над мiстом полiт моноплана.

Пiд час I свiтової вiйни Рiвне тривалий час було прифронтовим мiстом. В 1916 р. перед наступом росiйських вiйськ його вiдвiдали iмператор Микола II та генерал О.Брусилов.

В перiод з 1917 р. по 1920 р. мiсто почергово перебувало пiд владою австро-нiмецьких, польських та бiльшовицьких окупацiйних вiйськ. У квiтнi травнi 1919 р. у Рiвному тимчасово працював уряд Української Народної Республiки та були розмiщенi вiйська Директорiї на чолі з головним отаманом С. Петлюрою.

19 вересня 1920 р. Рiвне зайняли польськi вiйська, i воно до вересня 1939 р. перебувало у складi Польської держави як повiтовий центр Волинського воєводства. Незважаючи на репресiї з боку польської влади, в мiстi продовжувалося українське культурне життя, активно працювали громадськi органiзацiї нацiонально-патрiотичного спрямування — "Просвiта" (до закриття у 1929 р.), "Пласт", Союз українок та iншi, а також нелегальнi органiзацiї, найбiльшi i найвпливовiшi з яких — ОУН та КПЗУ.

У вереснi 1939 р. вiдповiдно до пакту Молотова-Рiббентропа захiдноукраїнськi землi вiдiйшли до СРСР. Цього ж року Рiвне набуло статусу обласного центру новоутвореної Рiвненської областi у складi УРСР.

Loading...

 
 

Цікаве