WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Лубнам 9525 років - Курсова робота

Лубнам 9525 років - Курсова робота

Але дуже сподобалось у Лубнах. Який хор зібрався, які фольклорні колективи! Це поспіхом не робиться, видно, що у вас народна пісня, творчість узагалі в пошані. Аби скрізь так - не було б подекуди занепаду культури".

Вірі Сергіївні Роїк - 97!

Рушники, народжені із болю,

З радості і тихої журби.

Вишивала не рушник, а долю

Сива жінка пізньої пори.

Данило Кононенко.

Справді, вся її доля лягла квітами на полотні. Це ж треба так вміти любити світ, людей і саме життя, щоб відчувати його через призму квіткового бачення, поєднувати тоненькими кольоровими квіточками сьогоднішній і завтрашній день, одним словом, творити прекрасну мить для нащадків.

Віра Сергіївна Роїк - це надзвичайна людина, яка зуміла через все нелегке і, далеко непросте життя, пронести віру у людей, у те, що добро, краса і жіноча мудрість тримають на собі світ, роблять його щедрим на любов.

Вона народилася 25 квітня 1911 року в Лубнах у сім'ї освічених людей. Батьки Віри Сергіївни приятелювали з такими відомими особами як Антоном Макаренком, Панасом Мирним і Володимиром Короленком. Змалечку була дуже непосидючою дитиною.

Через це її часто сварив тато. Але незважаючи на це, Віра ще з дитинства захопилася вишиванням, що стало справою всього життя.

Навчалася вона у Полтавській Маріїнській гімназії та балетній студії, на робітфаці Полтавського інституту сільськогосподарського будівництва.

У роки війни Віра Сергіївна отримала тяжку контузію і довгий час не могла вставати з ліжка. Проте за цей час у неї не зламалася сила волі і поводила себе мужньо.

У 1944 році її сім'я переїхала до Ставропольського краю, де Віра знову береться за вишивання, а також відчуває прилив життєвої сили.

І знову далека дорога... На цей раз доля закинула Віру Сергіївну до Сімферополя. Тут розправили крила її найкращі рушники і полинули по всьому світові дарувати радість, любов і вчити прекрасного.

Пізніше Віра Сергіївна закінчує річні курси з вишивки, крою та шиття у художньому навчальному комбінаті у Москві, працює в середніх школах міста, а потім стає методистом образотворчого і декоративно - прикладного мистецтва у Будинку народної творчості та художньої самодіяльності профспілок.

Як здібний організатор, талановитий педагог і художник Віра Роїк створила музей декоративного мистецтва народних умільців і салон живопису самодіяльних художників в Криму, а також школу української народної вишивки.

У 2003 році вона написала книгу про своє життя і творчість, а саме: "Мелодії на полотні. Спогади. Вишивки. Відгуки".

Віра Роїк - це майстриня народної творчості України, заслужена художниця АР Крим, член Національної спілки художників СРСР, почесний член товариства вчених Криму й Товариства "Просвіта" ім. Т.Г. Шевченка, лауреат Асоціації національних товариств і общин народів Криму та Республіканського фонду культури, лауреат Державної премії АР Крим, Почесний член Лубенського земляцтва, лауреат премії ім. В.Г. Короленка, Почесний громадянин міст Лубен і Кобеляк.

Її відзначено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня "За примноження добра на землі", орденом "Святої Варвари-великомучениці", багатьма медалями, дипломами, грамотами, а також найвищою нагородою - звання Героя України.

Зараз Віра Сергіївна проживає в місті Сімферополь, де до сьогодні мешкає там зі своєю великою, проте дружньою сім'єю. А також творить неоціненні шедеври, які поповнюють скриньку духовності нашої України.

Пісня про Лубни

В старих Лубнах похмура осінь

І дощ холодний накрапає за вікном

Пожовклі сквери ще сонця просять

Та тільки осінь їх не балує теплом.

Приспів

Я тут живу і тут мій дім

Над Нижнім Валом пеленою сивий дим

І крізь століття дзвони б'ють із давнини

Тече Сула, стоять Лубни.

Посольський край, земля чарівна

Ніким не випите цілюще джерело

Похилі верби, рясна калина

І тут ще грає і привітність, і тепло.

І тільки ніч здіймає крила,

Як перші зорі запалають ліхтарі

Буденна втома, вдихнути б сили

Малечий гомін стихне в кожному дворі.

Який вже день пливе Сулою

Тисячолітнє місто в золоті дібров.

Твої сивини завжди красою,

Бо це історія і гордість, і любов.

Олег Приймак

Висновок

Під час виконання літературно-краєзнавчої практики, яка включає два етапи було досліджено: на першому етапі життя і творчість І.П. Котляревського, який проживав у Полтаві; на другому етапі я вивчив історичне минуле свого рідного міста Лубни, що на Полтавщині.

Багато цінного матеріалу я почерпнув з експонатів літературно-меморіального музею І.П. Котляревського та із розповіді працівника музею. А також побував на садибі І.П. Котляревського, яка була відтворена з за ескізом Т.Г. Шевченка у 1969 році з нагоди 200-літнього ювілею поста, що справило на мене не абияке враження.

На другому етапі практики я знайомився з історичним минулим свого рідного міста, якому у цьому році виповнюється 1020 років. Тому у своєму звіті розповів про визначних людей, що проживали тут. Це, зокрема, Віра Сергіївна Роїк, якій виповнилося 97 років, майстриня вишивок, Василь Симоненко, відомий поет. Описав, як з Лубенщиною пов'язане ім'я Т. Шевченка.

Вважаю, що практика принесла велику користь мені, як студенту філологічного факультету, бо збагатила мій багаж знань з літератури і історії рідного краю.

Це те, що я знаю з літератури про І.П. Котляревського.

А в перший день практики ми відвідали літературно-меморіальний музей І.П. Котляревського.

В історичному центрі Полтави зберігся чи не єдиний в місті житловий особняк початку ХІХ століття. За переказами, дім належав відомому поетові і драматургові, авторові "Оди на рабство", комедії "Ябеда", вірша на честь відкриття монумента Слави в Полтаві В.В. Комуністу.

28 вересня 1952 року тут був відкритий Полтавський літературно-меморіальний музей І.П. Котляревського.

Музейна збірка налічує більше 7000 експонатів. Тут зберігається рукописний архів І.П. Котляревського, його особисті речі, чисельна колекція прижиттєвих і пізніших видань творів письменника.

Експозиція розташована у семи залах, один з яких виставковий. У чотирьох залах зібрані матеріали про життєвий і творчий шлях І.П. Котляревського, два наступних розповідають про вшанування пам'яті поета.

Документи, книги, твори образотворчого мистецтва, предмети старовини відтворюють дитячі та юнацькі роки славетного полтавця, участь у російсько-турецькій війні 1806 р., Вітчизняній війні 1812 р. Висвітлена службова діяльність на посаді наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян та піклувальника Полтавських благодійних закладів, а також зв'язки з декабристами та відомими діячами культури.

Є зал, який присвячено історії створення і виходу у світ поеми "Енеїда" та експонується унікальне видання 1798 р., здійснено коштом мецената М. Парнури.

У третьому залі розповідається про театральну і драматургічну діяльність І.П. Котляревського, представлені перші видання його п'єс, афіші, запрошення, фото театральних труп та окремих виконавців.

У виставковій залі музею щомісяця проходять виставки творчого доробку сучасних полтавських митців, творчої молоді, цікаві матеріали з приватних колекцій.

Література

1. П.К. Волинський. Іван Котляревський. Життя і творчість. Держлітвидав України, вид. І. К., 1951, вид.2, К., 1955.

2. Є.П. Кирилюк І.П. Котляревський і його значення в історії української літератури. Передмова до 2 тома Повного зібрання творів І.П. Котляревський, В-во АН УРСР, К., 1953.

3. І.І. Пільгук. Життя і творчість І.П. Котляревського. Стенограма публічної лекції, К., 1954.

4. Б.С. Ванцак, В.М. Козюра. Рідний край. м. Лубни, 1993.

5. Л.А. Банкова, Т.М. Дяченко, Т.С. Мошнікова. Лубенський краєзнавчий музей. Харків, "Прапор", 1991.

6. Б.С. Ванцак. Лубни: фотоальбом. Київ, "мистецтво", 1985.

7. Ольга Рось "В.С. Роїк - 97! ", газета "Лубенські краяни №16 (24), 2008 рік.

8. В. Козюра, І. Козюра "Лубни провінційні", газета "Лубенські краяни №14 (22), 2008 рік.

9. Ф. Барабаш "Спогад про В. Симоненка". "Лубенські краяни №2 (10) 2008 рік.

Loading...

 
 

Цікаве