WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Порик - Курсова робота

Історія села Порик - Курсова робота

Іншою важливою галуззю промисловості по переробці сільськогосподарської продукції було ґуральництво. У маєтку Нановської також були винокурні, у Клітищах, і корчми, пропивали гроші і горе селяни. Введення у 1886 р. державної монополії на продаж спиртних напоїв призвело до певного спаду винокурного виробництва, що призвело до зменшення прибутків Івановської. В селах також існували млини – у Соломірці 3, з яких 1 водяний і 2 вітряні, у Клітищах 2 – 1 водяний і 1 вітряний1. У селах процвітало ткацьке, кушнірське, шевське, ковальське, гончарне виробництво. Розвиток капіталістичних відносин на селі прискорив соціальне розшарування серед селянства2. На селі поряд жили бідняк, середняк, заможник, поміщик. Це викликало певні соціальні негаразди пов'язані з майновим станом окремих груп населення.

Соціально-економічні негаразди на селі, і загалом у суспільстві, використовували для своєї мети різні політичні угрупування. Це призводило до як активної, так і пасивної боротьби у селах серед різних за майновим станом груп. В основному селяни боролися за землю і ширші політичні права. У першій половині 70-х років Подільська губернія стала об'єктом так званого "ходіння в народ" з боку народницьких організацій України і Росії. Так, у 1872–1874 рр. серед селян Літинського повіту пропаганду вели Дебагорій і Володимир Мокрієвичі. В 90-х роках серед населення Подільської губернії поширилися марксистські революційні ідеї, які ще більше утруднювали соціальні відмінності між населенням.

На 1893 р. село Клітища Літинського повіту Хмільницької волості 72 двори з населенням 1052 особи. Воно знаходилося в 20-ти верстах від повітового міста і в 10 – від міста волосного правління. Найближча поштова станція в м. Хмільнику; найближча земська установа – станція Мазурівка за 10 верст. Найближча залізнична станція – "Калинівка" (32 версти). Найближче губернське місто – Новокостантинів. Клітища знаходяться в 4 судовій дільниці, в 4 урядовій дільниці, в 2 дільниці мирового посередника і в 2 дільниці судового слідчого3. Село Соломірка Літинського повіту Хмільницької волості мало 147 дворів з населенням 1604 осіб. В повітового міста знаходилось на відстані 20 верст, на 10 верст від Солоского правління. Соломірка входила до 4 урядової дільниці, до 4 судового округу, до 2 дільниці мирового посередника, до 2 дільниці судового слідчого1.

На кінці ХІХ ст. Клітищі і Соломірка і далі входили до Хмільницької волості Літинського повіту Подільської губернії. У Клітищах проживало 408 ревізьких душ, з яких 187 – чоловіки і 221 – жінки; "число наличных домохозяев 1005, из которых 520 мужчин и 485 женщины"2. В Соломірці проживало "ревизких душ обоего пола 505, из которых 332 мужчины и 173 женщины; число наличных домохозяев 1051, из которых 538 мужчин и 513 женщин"3. З цих даних можна зробити висновок, що населення сіл то збільшувалось, то зменшувалось в залежності від соціально-економічних і природних умов. Коливання кількості населення залежало від відтоку з сіл населення на заводи і фабрики, на Південь і Лівобережжя, від погодних умов і кількості зібраного урожаю тощо.

ХІХ ст. вирішило остаточно основні переміни життя, що приготовлялися від двох чи трьох століть. Прийшли вони не відразу. Старе життя боронилося вперто, й нові сили мусили добре напружитися, щоб усунути збутвіле минуле. "Села нужденні, мізерні, хати курні, темні, тісні, вонючі, дрантиві й низькі, вулиці болотисті, плота криві, повалені, незугарні, мости діраві, худоба нікчемна, селянин нужденний, невільний, мучений палкою й нагаями, орендар заможний, панські палати багаті і пишні", так один невідомий автор критикував господарство польських панів на Правобережжі до реформ 60–70 рр. В одній урядовій записці того часу читаємо: "Житло селянина ледве нагадує людське житло, часто ним користуються спільно з худобою. Ні в хатньому починні, ані в одежі, ані в страві, ані в рільництві, ані в засобах до переїзду, ані в чому іншому не видно таких речей, які виробляють мануфактурні заклади. Нема в нашого селянина ні ліжка, ні стільця, ні ножа, ні виделки, ні скла, ні фаянсу..." Селянство жило у великій нужді й до того ще терпіло крайні знущання з боку панів. Найлегшою карою були нагаї, але нерідко люди вмирали і від них. Сотні селян утікали за межі краю, а найенергійніші бунтували й вели боротьбу з панами.

Освіта у краї проводилась російською мовою. Не вистачало шкільних засобів, рідко де вживалися букварі, дяки вчили читати з церковних книг, а учні вправлялися у письмі на звичайній дошці. Боячись поширення в народі визвольних ідей царизм всіляко гальмував освіту народу. Понад 90% населення краю було неграмотним. Лише окремі сільські діти могли навчатися в одно – двокласних парафіяльних училищах. Засилля релігії в освіті тоді було звичайним явищем.

Основною їжею бідного селянина були чорний хліб, картопля, пшоняна каша. Приправою до страв з картоплі служили солоні огірки і кисла капуста. М'ясні і молочні страви вживалися здебільшого в свята. Посудом були тоді в основному глиняні макітри, глечики, миски. Вся сім'я їла з однієї миски. Єдине, що кожен мав – це дерев'яну ложку.

Одяг у більшості населення був простий, строгий, виготовлений переважно з домотканих тканин – полотняних і вовняних. Чоловіки носили сорочки-чумачки з широким рукавом. Шаровари виготовлялися з місцевого полотна, здебільшого білого і синього кольору. Верхнім одягом для чоловіків і жінок була сіра або біла свитка, взимку – кожух або опанча, виготовлені з домашнього сукна і оздоблені смушковими стрічками. Взимку чоловіки і жінки ходили у чоботях, валянках, влітку – в постолах або босі.

У 1876 р. у Кам'янець-Подільському був відкритий перший медичний освітній учбовий заклад – повивальна школа (набір – 20 учнів), де навчалися діти селян Клітища і Соломірки1. Як свідчать матеріали першого всеросійського перепису населення 1897 року, в Подільській губернії всього грамотних було 468 770 осіб (15,5%). Перед переписом на селянські кошти в розмірі більше 1000 руб. було відкрито у селі Соломірка окреме від церковного приміщення для школи1.

У 1900 р. села Клітища і Соломірка були володіннями Адама Орловського, який був графом при імператорському дворі, син Олександра Орловського і Юзефи Івановської, дочки Діонісія Івановського, який в 1850 р. видав Юзефу заміж за Олександра Орловського і дав її у придане сусіднє село Томашпіль. Пізніше Юзефа отримала у володіння і інше сусіднє село – Курилівку. В кінці ХІХ ст. Олександр Орловський викуповує село Соломірку і на початку ХХ ст. Клітища, Соломірка і сусідні села – Курилівка і Томашпіль належать графу Адаму Орловському2. На 1901 рік "Соломирка – находитъся въ 10 верст на ю.-в. отъ г. Хмъльника; новая узкоколейная желъзная дорога проведена возлъ самого села; расположена на лъвомъ низменномъ берегу р. Буга; выше по течению послъднего лежитъ приписная д. Клитыщи... Нынъ старое селище "Куты" въ урочищъ "Калынычъ" зросло густымъ лъсомъ... Въ настоящее время въ Соломиркъ числится православныхъ 1163 д. об. п., католиков 213 д. и евреевъ 189 д.; въ Клитыщахъ – православныхъ 772 д., католиковъ 208 д. и евреевъ – 75. По народности населения состоитъ изъ малороссовъ; всъ они крестьяне, занимающиеся преимущественно земледвлиемъ; нъкоторые отправляються на зароботки въ совъдние заводы... Церковной земли въ С. – усадеб 2 дес. 1796 саж., пахат. Въ 3-хъ смън 279., сънок. 8 дес. 1200 саж., на съчистка 1349 саж. и подъ хутор 3 дес. 450 саж.; въ К. – усад. 1 дес. 144 саж., пахат. Въ 3-хъ смън 26 дес. 1896 саж., сънок. 8 дес. 1272 саж., болотн. сънок. 2372 саж. и левады 2 дес. 264 саж., а всего 81 дес. 1143 саж. Причтовые дома и постройки ветхи."3 Новий поміщик взагалі мало уваги приділяв своєму господарству. Він розділив різні роботи між своїми довіреними людьми. Маючи свій, ще один, маєток у Франції, будучи членом Державної Думи, граф часто бував у роз'їздах, залишаючи помістя на свою ключницю – Харитину Марійчак4. На Україні, у своїх подільських володіннях граф жив у замку (деякі руїни і досі збереглися) у селі Курилівка. Замок стояв на горбі, біля ставу. У замку граф мав чудову велику бібліотеку, і сам дуже любив читати. Однак про освіту своїх підданих він не турбувався. Церковно-приходські школи у Клітищах і Соломіру містилися у невеликих хатинах. Завідували школами священики місцевого приходу, з яких можна назвати – Безвідович, Рохацький, Костецький. Дяк, що часто був вчителем, використовував при навчанні палочну дисципліну. Доступ в школу дітям бідних селян був закритий, оскільки за навчання потрібно було багато платити, та й не хотіли давати тоді освіту "мужикові"1. Половина дітей шкільного віку не відвідувала навіть і цих шкіл. В Клітищах ходило 48% дітей шкільного віку, у Соломірці – 70%2. Поміщицькі довірені люди працюючи на графа витягали з маєтку на користь свого господаря незважаючи на селян. Недбале ставлення до селян викликало у них супротив і слуги з величезними зусиллями втихомирювали селян; ніякі панські заходи не могли вгамувати у селянина рух волі і свободи, який він відчував з кожним днем3. Середній розмір земельної ділянки на перші роки ХХ ст. на Поділлі складав 3,7 десятин на селянський двір. Але й цього не мали більшість селян Соломірки і Клітищ. Селянський наділ був малий, розташований на бідній землі. Інколи селянин не мав обробити і цей клаптик, тоді він ішов по реманет і тяглову силу до заможнішого односельця або до пана. Сам селянин жив у маленькій дерев'яній обмащеній глиною хатці, критій соломою. Маленькі віконця пропускали мало світла. Хатні меблі складались з грубо збитого столу, лавки вздовж стіни та дерев'яного ліжка або тапчана. Більшу частину року ходили босоніж тому, що нерідко сім'я мала одну пару чобіт, а сім'ї були великі4.

Loading...

 
 

Цікаве