WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини - Курсова робота

Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини - Курсова робота

Головниця

Колись на місці теперішнього села було невеличке поселення, яке навіть не мало власної назви. Якось на це поселення напали татарські завойовники, розграбувавши його, а мешканців повбивавши. Жителі навколишніх сіл, розбираючи руїни та ховаючи вбитих людей, помітили в них дивну закономірність: всі вони лежали лицем до низу, тобто головою ниц. Від цього і пішла назва села Головниця.

Великі Межирічі

Донедавна, а саме до 1965 року, село називалося Межирічі. Саме від цієї назви і походить легенда про створення назви села. Колись на території села протікали дві річки – Стави та Ставка. Між ними і жило невеличке поселення, яке згодом назвали Межирічами. Та згодом річка Ставки пересохла, надавши поселенню можливість розростатися та розвиватися. Так і сталося, і в 1965 році селу дали нову назву – Великі Межирічі.

Жадківка

Назва села Жадківка походить від жниварського знаряддя праці жатки, виготовлення якого було поширене серед місцевих жителів. За допомогою цього знаряддя можна було швидше збирати урожай та розвивати сільське господарство у селі. Саме цим і прославилося поселення, яке згодом назвали Жадківкою.

Жадківка

Назва села походить від польського слова "rzadko", що в перекладі на українську мову означає рідко. Рідко, тому що поселення складалося з рідко розташованих будинків. Ось чому село і досі називають Жадківкою.

Топча

Колись на території села було непрохідне болото, яке тамтешні жителі називали "топчею", що означає грузьке місце, трясовина. Згодом болото пересохло і на його території почали селитися люди. Вони освоїли майже всю територію болота, вирубуючи ліси та займаючись сільським господарством. А поселення своє вони і дотепер називають Топчею.

Топча

На території сучасної Топчі колись було невеличке поселення, що тривалий час називалося Якубівкою. Село перейменували після того, як на нього напали татари. Вони розграбували та спалили поселення, молодих та дітей забрали в ясир, а решту людей вбили. Вони буквально стерли село з лиця землі, "втоптали його в землю". Згодом на цьому місці знову почали селитися люди, а своє поселення вони почали називати Топчею.

Копитів

Колись на території сучасного села був непрохідний ліс та грузькі болота. Таке місце було дуже вигідним для злочинців, що крали у людей та по дорогах коней та худобу. Награбоване вони переправляли через болота в укромні місця. Але оскільки грабіжники завжди поспішали, то самі не завжди знаходили прохідні стежки, багато тварин гинуло в трясовині. На грабіжників ніхто не міг знайти управи. Лише згодом польській поліції вдалося знешкодити банду. ЇЇ учасники, утікаючи, заховали награбоване майно на сільському цвинтарі під надгробною плитою, де був похований Шевчук Левко. Вночі вони прийшли за своїм скарбом, перерили все довкола, а коли перекинули й сам пам'ятник і знайшли награбоване, безслідно зникли. Відтоді про злодіїв ніхто не чув. Але на цвинтарі люди іноді знаходили золоті монети. Після зникнення банди селяни вирубували ліси, корчували пні, осушували болота. Коли відбувалось освоєння цієї місцевості, людям траплялися копита тварин. Від слова "копито" походить назва села.

Копитів

На території сучасного села була чимала затишна галявина серед непрохідних боліт та дрімучих лісів. Сюди забрели загони монголо-татар і зробили стійбище. Вони переночували тут кілька діб, палили вогнища, випасали худобу. Після того, як нападники рушили далі, вся галявина була витоптана копитами ворожих коней. Згодом на цьому місці поселились люди, що назвали своє поселення Копитовом через те, що тут були іще збережені сліди від копит худоби.

Парасчина лінія

Село раніше було розташоване значно північніше, частина мешканців жили просто в лісі. Серед них була і Параска Джерелюк, на честь якої названо одну із доріг у нашому лісі – Парасчина лінія, адже дорога проходила біля її хати.

Криниця Карасєвичів

Люди також розповідають про криниці Карасєвичів. Розміщені вони були десь за півкілометра від річецького цвинтаря, по обидва боки дороги, в лісі. Одна у дворі лісничого, адже тут колись знаходилось і саме лісництво, і покої лісничого; інша – майже навпроти, біля покоїв гайових, ними були у той час брати-поляки Карасєвичі. У ті криниці німецькі фашисти кидали тих, хто був їм неугодний (наприклад, туди потрапила жінка, що не дала окупантам повечеряти). Люди згодом засипали ці криниці, зараз на їх місці ростуть два кущі шипшини.

Застав'я

Село розташоване на лівому березі річки Стави (за Ставами)

Устя

Село знаходиться в гирлі річки Корчик при її впаданні в Случ.

Тарзанова лінія

Інша дорога - Тарзанова лінія - названа також на честь мешканця Копитова. Відлюдькуватого чоловіка молодь прозвала Тарзаном, бо жив в лісі і сторонився інших.

Градова дорога

Дорогу називають Градовою, бо вона була єдиною, що вела до міста, граду.

Жабине болото

Є в копитівському лісі Жабине болото назване так тому, що тамтешніх мешканців-жаб була там сила-силенна. Вони розповсюдились по водоймах Копитова, тому тутешніх мешканців називають жабокриками.

Модестове водоймище

Цікава і історія однієї з водойм, що знаходиться теж у лісі, - Модестове. В давнину кілька ставків у лісі належали панові Модесту, полякові за походженням, що утримував ці водойми. Старожили переповідають, що тут водилася така риба, якої ніде в окрузі не було.

Річки

На території сучасного села протікали три річки, які не мали назв. Всі вони були притоками Корчика. Річки були невеликі. Навколо них та між ними почали селитися люди. Назву заснованому селу дали Річки .Згодом річки обміліли, перетворились на рівчаки, які протікають зараз через село та обобіч нього, а назва залишається й донині.

Харалуг

Поселення виникло давно, ще за княжих часів. У ньому жили вмілі майстри-ковалі, які з заліза уміли виробляти надзвичайно міцні мечі. Навіть князі брали їх на озброєння своїм дружинникам. Про ці мечі згадуються як харалуженні, саме тому назву поселенню дали Харалуг.

Круглик

Круглик – це невеликий лісок з глибокими виямками. Кажуть – це сліди видобування залізної руди. Він і справді має округлу форму, але називається так не через це. В народі побутує легенда, що у цьому ліску водиться нечиста сила, бо ще жоден подорожній, який потрапляв сюди, не міг швидко знайти із нього вихід. І що найцікавіше, чи то кінні, чи то піші люди завжди ходили по колу, як говорять старожили "по кругу".

Легенди і перекази, записані від Шевчук Анастасії Сергіївни

АНКЕТА

Місце запису: село Копитів Корецького району Рівненської області

Час запису: вересень – грудень 2006 року

Від кого записано: Шевчук Анастасія Сергіївна, 1922 року народження, пенсіонерка, закінчила 4 класи польської школи, має 9 внуків, 11 правнуків. Проживає в селі Копитів з 1939 року, до цього жила в селі Річки Корецького району. Знає твори від батька та матері Вознюків Сергія та Марії.

Легенди і перекази, записані від Паляднік Феофанії Савівни

АНКЕТА

Місце запису: село Ганнівка Корецького району Рівненської області

Час запису: вересень-грудень 2006 року

Від кого записано: Паляднік Феофанія Савівна, 1936 року народження, пенсіонерка, закінчила 4 класи церковно-приходської школи, має 5 внуків. Проживає в селі Ганнівка з 1956 року, до цього жила в селі Калинівка Корецького району. Знає твори від свекра та свекрухи, Палядніка Адама та Волєвач Теклі.

Легенди і перекази, записані від Коспи Наталії Лукашівни

АНКЕТА

Місце запису: село Копитів Корецького району Рівненської області.

Час запису: вересень-грудень 2006 року

Від кого записано: Коспа Наталія Лукашівна, 1926 року народження, пенсіонерка, закінчила польську початкову школу, має внуків, правнуків, проживає в селі Копитів з 1956 року. До цього жила в селі Топча Корецького району, була репресована. Знає твори від односельчан.

Легенди і перекази, записані від Капральчук Ольги Прокопівни

АНКЕТА

Місце запису: село Копитів Корецького району Рівненської області

Час запису: вересень-грудень 2006 року

Від кого записано: Капральчук Ольга Прокопівна, 1950 року народження, пенсіонерка, закінчило Дубнівський культосвітній технікум. Проживає в селі Копитів з 1970 року, до цього жила в Дубнівському районі. Знає твори від жителів сіл Ганнівка і Копитів, оскільки тривалий час працювала завідуючою Будинком культури села Копитів.

Loading...

 
 

Цікаве