WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини - Курсова робота

Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини - Курсова робота

Козак

Село Козак було засноване в 1813 році. Але тоді це було ще не зовсім село – хутір з кількох сімей, що жили в невеличких хатках із солом'яними стріхами. За наказом панів люди розкорчовували ліс і освоювали землю. Таким чином село розширювалось та збільшувалось.

Одного разу поблизу села проходили козаки та залишили одного – смертельно пораненого – далі йти він не міг. Згодом козак помер і був похований на сільському цвинтарі, а на його могилі поставили величезний камінь. Відтоді, коли запитували якогось прохожого: "Куди йдеш?", то він без вагань відповідав: "До козака". З тих пір село почали називати "Козак". Ще й досі на кладовищі знаходяться величезні камені, що свідчать про поховання тут козака.

Сапожин

Серед міст давньоруської держави, поруч із Дубном, Зарічним а також Корцем, зустрічаємо і Сапожин. Багато лиха за своє існування пережив Сапожин, але найбільше потерпало село нашесть від монголо-татар. Хоч мешканці села сміливо оборонялися, про що свідчать легенди та перекази цього краю, та сили все ж були нерівними. Нападники часто залишали за собою згарища і пустки. До сьогодні одна з вулиць має назву Осташівка, що означає за однією із версій залишок (остаток) населеного пункту.

Сапожин

Колишнє поселення пов'язане з іменем жорстокого воєводи-грабіжника Сапо, що знайшов смерть під містом: Сапо-згин – Сапо-гин – Сапожин.

Сапожин

За іншою версією місцеві народні умільці славилися пошиттям взуття -"сапогів", а звідси "сапожний", "сапожне" поселення.

Гвіздів

Пан Гвоздицький деякий час правив цим поселенням.

Гвіздів

На території сучасного села колись було козацьке поселення. Козаки були незалежними і навіть самостійно виготовляли собі зброю та знаряддя праці. В них були дуже стійкі будинки, які важко було зруйнувати. Причиною цього були міцні цвяхи, тобто гвозді, що виготовлялися козаками. Цим і прославилось козацьке поселення, яке згодом назвали Гвоздовом.

Сторожів

Сторожів, як і деякі інші села Корецького району, має кілька легенд про свою назву. Деякі з них говорять, що колись на території цього села був великий панський маєток і багато ставків, у яких він розводив різну рибу. Незважаючи на те, що це було ідеальне місце для проживання, перебувати довгий час тут пан не міг, бо мав свої справи в іншому місці. Він лише іноді приїжджав сюди з сім'єю для відпочинку і з кожним разом помічав, що його маєток все більше і більше занепадав. Щоб цього уникнути, пан вирішив поселити поблизу маєтку слуг-сторожів, які б за ним доглядали. Ці сторожі не могли розлучатися з своїми сім'ями, тому, позабиравши їх з собою, почали розселятися поблизу панського маєтку утворивши невеличке село, яке згодом так і назвали – Сторожів.

Сторожів

Назва села Сторожів пов'язана з його розташуванням на річці Корчик. Ця річка певний час була прикордонною, і тому місцеві князі, для того щоб уникнути небезпеки, почали селити тут сторожів, утворивши невеличке село, назване згодом на їхню честь Сторожевом.

Стовпин

Більшість версій пов'язані з одним і тим же словом - "стовп", а місцеві перекази схиляються до останньої версії назви села Стовпин. Колись територія села належала князеві, який, для того, щоб знати, коли на нього насувається небезпека, наказав спорудити біля в'їзду в село спеціальний стовп. Біля нього сиділи дозорці і пильно стежили за всім, що відбувалося поза межами села, а коли насувалася небезпека, подавали із стовпа сигнали. Згодом це поселення так і прозвали – Стовпином.

Самостріли

Серед славних історичних місць Кореччини, що яскраво вписали свої назви в культурні традиції краю, слід назвати село Самостріли. Це давнє поселення, доля якого непросто, часто драматично. Щоправда, окрім назви села, немає безперечних доказів його походження. Але є сенс прислухатися до давніх легенд. Існує три основні теорії походження назви села. Але кожна з них пов'язана зі зброєю, але відрізняється одна від одної своїм змістом. У ХІІ столітті село згадується під назвою Погорільці. Мабуть, саме з цим і пов'язана перша легенда

На місці цього села колись було невеличке поселення, жителі якого потрапили в немилість до князя Ярослава Мстиславовича. Князь спалив це поселення за несплату податків його жителями. Та згодом село відбудувалось і його мешканці вперто протистояли новим натискам кривдників. Звідси і пішла теперішня назва села Самостріли, тобто "ті, хто завзято відстрілювався".

Самостріли

Село колись належало дуже жорстокому і зажерливому панові. Він мав у своєму володінні ліс, у якому водилися різні дикі звірі. Панові не подобалося те, що селяни ходили на полювання в цей ліс і тому він наказав своїм слугам позабирати в людей всю їхню зброю. Слуги так і зробили, але деяким жителям все ж вдалося зберегти зброю і потай від пана продовжувати полювати. Звідси і назва села Самостріли, тобто "ті, хто незаконно володіють зброєю, браконьєри".

Самостріли

Колись жителі села були дуже винахідливими, і навіть самі навчилися виготовляти зброю. Вони навіть винайшли новий вид лука, відомий на той час як "самостріл" або "стріломет". Ось чому саме зараз село називається Самостріли.

Ревуха

За місцевими переказами, декілька сотень років тому ця річка була дуже повноводною. Коли весною на річці починав танути лід, то вода несла його з шаленою швидкістю, створюючи при цьому дикий звук. Він поширювався на декілька кілометрів і нагадував рев диких тварин. Саме тому річка і дістала назву Ревуха.

Лоза

Притока Ревухи звалась Лозою. Назву притоки місцеві жителі пов'язують з тим, що колись її береги були густо зарослі вербовою лозою, яка, на відміну від річки, ще й досі залишилась.

Даничів

Село Даничів було засноване приблизно в ХVІ столітті, коли люди селились в урочищі Сосники. Село, яке виникло в цьому урочищі, почали називати Соснівкою. Згодом у село прийшла епідемія чуми. Цю хворобу тоді не лікували, і хворі жителі Соснівки були загрозою для жителів навколишніх сіл. Щоб уникнути поширення епідемії, Сосники та його жителів спалили. Зараз південна частина села Даничів так і називається - Сосники. Люди, які залишилися живими після страшної епідемії, почали селитися на місці, де татарські поневолювачі збирали данину з підневільного населення навколишніх сіл. Отже, сучасна назва села "Даничів" походить від слова "дань" .

Даничів

За іншою версією, назва села походить від його засновника – поміщика Дана та його сина Данича.

Ганнівка

Село Ганнівка було засноване на початку ХІХ століття. Дорога на Рівне колись проходила саме через це село. Якось цією дорогою їхали чумаки в Крим по сіль. З одним з чумаків їхала його дружина, яка звалася Ганною. Чумакам дуже сподобалася ця місцевість і вони вирішили зупинитися тут для відпочинку. Ганна запропонувала своєму чоловікові залишитися тут назавжди. Навкруги села був ліс, що належав панові Зеленському, який жив неподалік в селі Головниця. Ганна з чоловіком попросили у пана дозвіл на освоєння землі та будівництво будинку, на що отримали позитивну відповідь.

Ганна була дуже багатою, але згодом вона тяжко захворіла. Її треба було терміново відправляти на лікування, інакше б вона померла. Ганна була змушена покинути поселення, але своїх скарбів вона з собою взяти не могла, адже саме тоді на цій території орудувала банда розбійників. Саме тому свої скарби Ганна наказала замурувати в кам'яну криницю на своєму подвір'ї. Ще й досі жителі села вірять, що цей скарб існує, але знайти його ніхто не може. Ніхто навіть не знає, де той колодязь, адже після свого від'їзду Ганна наказала його засипати. Ось така легенда про "золоту криницю" ходить околицями села.

Полякова криниця

Є у селі Ганнівка криниця, яка носить назву Полякова. Коли її було викопано, достеменно не знає ніхто, бо навіть сільські старожили говорять, що вона була в селі завжди. Криниця вимурувана з каменю, таких у селі більше нема. Вода у ній дуже смачна, все село про це знає.

Але з нею пов'язана страшна історія... Було це в роки Другої світової війни. Прийшли в село вороги , забрали поляків і повели на страту. Одного чоловіка залишили і повісили на крислатій вишні, що знаходилась біля самої криниці. В тяжких муках помирав чоловік, адже був підвішений догори ногами Ніхто з односельців не міг йому допомогти, бо кожен боявся за своє власне життя. Всі жаліли поляка, бо він був доброю людиною і нікому зла не чинив. Якось вночі селянам вдалося зняти бідолаху і поховати його. Вишню зрізали, а криницю, про яку пішла недобра слава, засипали. Лише в шістдесятих роках її почистили і стали пити воду. А назва в неї так і залишилась – Полякова криниця.

Loading...

 
 

Цікаве