WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини - Курсова робота

Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини - Курсова робота

1) перекази стародавніх часів і Київської Русі (княжого періоду);

2) перекази періоду половецьких і турецько-татарських нападів;

3) перекази доби козаччини та національно-визвольної боротьби та ін.

К.В.Чистов у класифікації неказкової прози вважав за необхідне звернути увагу на системний критерій:

1) за ознакою часу;

2) за локальною ознакою;

3) за наявністю чи відсутністю надприродних персонажів;

4) за ставленням оповідача до подій, що лежать в основі твору.

Кожна з класифікацій має свої недоліки і переваги, тому за основу нашої роботи ми беремо працю В.Сокола "Писана керниця", в якій він розглянув топонімічні легенди і перекази українців Карпат. Цей дослідник подав сюжетно-тематичний огляд топонімічної прози, що спробуємо у своїй роботі зробити і ми.

Зібрані нами зразки усної народної творчості є первісними переказами.

3. Характерні особливості топонімічної прози

Зазначені принципи класифікації поширюються також і на топонімічну прозу, котра є, як уже говорилося, тематичним підрозділом згаданих жанрів. Слід підкреслити, що цей народнопоетичний пласт відноситься в основному до переказів.

Правда, російська фольклористка Н.Кринична висловила й обстоює думку про те, "що топонімічних легенд і переказів узагалі немає, а є лише топонімічний мотив у історичній прозі"[Цит. за вид. В. Сокіл. С. 8-9]. Проте , сюжетні лінії досліджуваних творів мають чіткий топонімічний елемент, який проглядається від зав'язки аж до розв'язки, тому є достатньо підстав вважати такі фольклорні перлини цілком завершеними, а отже самостійними.

Топонімічна проза - надзвичайно великий і різноманітний за тематичним наповненням, поетичним вираженням масив, який охоплює сферу народних знань, уявлень, вірувань. Збором і поширенням зразків топонімічної народної прози займалось чимало науковців.

Леся Українка писала про потребу знати "пахощі епохи", які виразно вчуваються у перлинах народної творчості. До них, звичайно, належать і топонімічні легенди і перекази. У кожному селі нашого краю можна почути оповіді про села, городища, ліси, річки, болота, водоймища у назвах яких збереглися сліди історії. Ці оповіді якщо і записували, то принагідно не було спроб систематизувати їх. Причини зрозумілі: аби записати таку велику кількість оповідей, необхідно чимало часу, зусиль, до того ж зробити це одній людині практично неможливо.

Вивчення власних географічних назв сприяє висвітленню важливих явищ історії народу та його мови, забезпечить ширше використання даних топоніміки в навчально-виховній роботі, подасть практичну допомогу в роботі державних органів та організацій по картографуванню, у топографічній роботі, прискорить підготовку по виданню топонімічних словників, довідників, атласів і т.п.

Зауважимо, що йтиметься про фольклорні твори, які так чи інакше пояснюють топонім на рівні культурологічних, інтелектуальних, образно-художніх уявлень народу, тому в переказах не слід шукати "остаточного" тлумачення географічної назви.

4. Сюжетно-тематичний огляд топонімічних легенд і переказів сіл Кореччини

Більшу частину топонімічної прози Корецького району складають перекази зі стрижневими історичними мотивами. Це твори, в яких втілилась історична пам'ять народу. Найдавніші сюжети пов'язані з Київською Руссю. Велике місце займають народні твори про боротьбу із зовнішніми ворогами, особливо в часи монголо-татарської навали та турецько-османського іга. Досить поширені у Корецькому районі перекази про часи козаччини. Мають місце й сюжети , що відносяться до часу новітніх національно-визвольних змагань, зокрема періоду Другої світової війни.

З епохи Київської Русі бере початок переказ про найменування поселення Погорільці, що знаходилося на території сучасного села Самостріли. Місцеві жителі потрапили в немилість до князя Ярослава Мстиславовича. Він спалив це поселення через несплату податків його жителями. Згодом село відбудувалося, але мешканці вперто протистояли новим натискам кривдників. Звідси й пішла теперішня назва села Самостріли, тобто ті, хто завзято відстрілювалися. Документальних даних про події, відтворені у цих народних переказах , мало.

Інші народні перекази, що стосуються княжої доби, пов'язані із двома селами-сусідами - Залізницею і Харалугом. Щодо першого з них , то серед місцевих жителів побутують перекази, що це поселення є дуже давнім. На околиці села його мешканці знайшли залізну руду і почали добувати її вручну, кустарним способом. Виплавляючи залізо, робили з нього різні знаряддя праці, наконечники до стріл. Цю роботу виконували майстри-ковалі. Вони також вправно виготовляли мечі, списи, військові обладунки та іншу зброю. Проте більш умілі ковалі жили в селі Харалуг. Мечі, які вони виготовляли, славилися в усій Русі. Навіть у "Слові о полку Ігоревім" згадано про "мечі харалуженні", тобто ті, які виготовляли в Харалузі.

До цього ж періоду слід віднести переказ про назву села Сторожів, пов'язану із його розташуванням на річці Корчик. Ця річка певний час була прикордонною, і тому місцеві князі, щоб уникнути небезпеки, почали будувати сторожові вежі і селити коло них сторожів. Згодом утворилося невелике поселення, яке отримало назву Сторожів.

Епоха втрати державної незалежності України породила великий цикл переказів про боротьбу нашого народу із зовнішніми ворогами, зокрема із монголо-татарськими і турецько-османськими поневолювачами. Вони теж стосуються різних топонімів нашої місцевості. Зокрема назва села Головниця. Якось на маленьке поселення напали татари. Розграбували його, а всіх мешканців повбивали. Жителі навколишніх сіл, розбираючи руїни та ховаючи вбитих людей, помітили дивну закономірність: усі вони лежали лицем донизу, тобто головами ниць. Від цього й пішла назва - Головниця.

Переказ про заснування села Даничів свідчить, що поселення носить таку назву через те, що воно засноване на місці, де турецько-татарські поневолювачі збирали данину із навколишніх сіл.

У топонімічних переказах важливе місце займає мотив спалення татарами поселень. Якось, говориться в одному з них, ординці напали на село , все пограбували, а потім спалили його. Так трапилось із селом Сапожин, яке було давнім містом давньоруської держави. До сьогодні одна з вулиць села носить назву Осташівка, що означає залишок ( остаток) населеного пункту.

Щоб повідомляти про напад ворогів, населення стало думати , яким же способом сповіщати про небезпеку. Було споруджено сигнальний стовп, вогонь на якому сповіщав про напад ворогів на навколишні села. А поселення , яке пізніше утворилося на цьому місці, стали називати Стовпином.

Існують і інші топоніми, які свідчать про нашестя татар на територію сучасного Корецького району. Це назви сіл Копитів і Топча. Де зараз розташоване село Копитів, розповідається в переказі, була велика галявина посеред лісу та непрохідних боліт. Татари, переганяючи награбовану худобу, зупинялися тут на перепочинок. Худоби було багато, тому після того, як вороги вирушали далі, на місці стоянки все було стоптане копитами. На території сучасної Топчі було село, яке називалося Якубівка. Але татари, вдершись у село, знищили його, буквально стерли з лиця землі, "втоптали в землю". З тих пір відроджене заново село почали називати Топчею.

Найменування деяких географічних об'єктів Корецького району пов'язується з часами козаччини. Найпершим свідченням цього є назва села Козак. Одного разу поблизу поселення проходили козаки і залишили там одного – смертельно пораненого – далі йти він не міг. Згодом безіменний козак помер і був похований на сільському цвинтарі, а на його могилі місцеві жителі поставили величезний камінь. Відтоді, коли запитували якогось прохожого: "Куди йдеш?", то він без вагань відповідав : "До козака". З тих пір село почали називати Козак. Ще й досі на цвинтарі знаходяться величезні камені, що свідчать про поховання там козака.

Прославилися козаки не тільки бойовою вправністю, а й тим, що серед них були вправні ковалі, кожум'яки. Місцеві перекази свідчать, що на території сучасного села Гвіздів колись було козацьке поселення. Його жителі-козаки прославились тим, що самостійно виготовляли зброю та знаряддя праці. Будинки в них були дуже стійкими, витримували будь-які руйнування. Причиною цієї стійкості були міцні цвяхи (гвозді), що їх виготовляли козаки. Цим і прославилось козацьке поселення, яке згодом почали називати Гвоздовом.

Село Залізниця, згадане нами раніше, теж пов'язане з періодом козаччини. Як свідчать перекази, саме тут був викуваний іменний меч для Б.Хмельницького.

Топонімічний пласт народної словесності формувався, звісно, віддавна, цілими століттями, але вважати його абсолютно завершеним ніяк не можна. Про це свідчать і найменувння криниць, які пов'язують з періодом національно-визвольних змагань 1940-1950 років.

Loading...

 
 

Цікаве