WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

У XIX ст. килими переважно виробляли в домашніх умовах. Фабричне виробництво дешевих тканин, засилля скупщиків призвело до остаточного занепаду мануфактур, міських майстерень. Поступово, в другій половині XIX ст., килимарство згасає і як домашній промисел. Щоб підтримати його, а водночас і послабити зростання безробіття на землях, що входили до складу російської держави, окремі меценати вживали для цього конкретні заходи. Наприклад, організували школи-майстерні, скуповування і продаж домашніх килимів. Школи-майстерні були інколи дуже активними і діяльними, наприклад, організовані Чернігівським, Полтавським земствами, зокрема, в Діхтярях, або ж школа-майстерня, створена меценатом Федоровичем у с. Вікно на Тернопільщині.

Не завжди виготовлювані тут килими мали якість справді художніх народних виробів. У гонитві за економічною вигодою їх часто-густо виконували за ескізами художників-професіоналів, і вони ставали підробкою "під народні".

Доля традиційних осередків килимарства на Україні після 1920 р. була різною: на східноукраїнських землях вони зазнали тиску планового колективного господарювання, на західних — конкуренції з боку фабричної продукції.

Здебільшого вони збереглися, хоча кількість індивідуальних майстрів дуже зменшилася (їх замінили фабрики — Решетилівська, Діхтярська, Хотинська, Клембівська, Смілянська, Богуславська, художні цехи в с. Кути, Пістинь, Яблунів та Гуцульщині і т. д.). У карпатських районах килимарство не має таких традицій, як, наприклад, Наддніпрянщина. Процес відродження килимарства має добрі результати і на Закарпатті. Народні майстри — носії традиційного розуміння краси і доцільності, що виступають у комплексі художньо-образного ладу створюваних килимів. Ці основоположні творчі принципи є запорукою існування килимарства.

  1. Гутне скло

Київська Русь вже знала вироби зі скла. Ремісники вміли виготовляти цей незвичний матеріал із місцевої сировини (кварцовий пісок, дерево). Вони володіли різною технікою формотворення та декорування. Археологічні знахідки, літературні джерела свідчать про виробництво жіночих прикрас — браслетів, перетеше, намиста, окремих видів посуду, наприклад "скляниці" та ін. Майстри знали секрети виготовлення різноколірної смальти (скломаси), з неї виконувалися мозаїчні розписи. Богоматір Оранта з Софії Київської — це не тільки свідчення про талановитість ЇЇ творців — художників, а й про технологічні можливості у виготовленні такої кількості (близько 200) кольорів смальти, з якої створений цей шедевр XI ст. Скло застосовувалося у будівельній справі. У побут, будівлю воно ввійшло ще пізніше. Кількість майстерень з виробництва скла, так званих гут, та виробів з нього постійно зростала. Виникали вони в багатих на ліс місцевостях (з дерева виготовлявся поташ — обов'язковий компонент для "варіння скла"). Вже в XVI — XVII ст. на Київщині, Чернігівщині, Прикарпатті та деяких інших регіонах України їх було близько ЗО. Із розплавленого скла при допомозі трубки або так званої понтїі методом вільного видування майстри, застосовуючи декілька простих інструментів — щипці, ножиці, виготовляли різноманітний посуд -— кухлі, чарки, штофи, сули, баклаги тощо. Особливо цінувався фігурний посуд для різних міцних напоїв, наприклад, якими користувалися в свята та з нагоди урочистих подій. Із скломаси формували свічники, з неї виготовляли дитячі забавки — баранці, півники, а також жіночі прикраси, передусім намисто. Віконні шибки невеликих розмірів, переважно круглої форми, виробляли на тих же гутах. Прямокутні шибки, як правило невеликих параметрів, робили із так званої халяви — видутої із цієї ж скломаси у подобі циліндра і відтак розрізаного на куски. У XVIII — початку XIX ст. широкою популярністю користувався скляний посуд: різноманітні штофи, баклаги, чарки з мальованими на поверхні візерунками — рослинно-квітковими композиціями, рідше — побутовими сценами. Такі вироби були бажаним товаром у сусідніх країнах, зокрема, в Росії, куди в XVII—XVIII ст. їх вивозили у значній кількості.

Поступово речей утилітарного призначення, переважно посуду, виробляється все більше, їх форми спрощуються, з них щезає декор. Вони втрачають риси національної специфіки. Перехід у XIX ст. до заводського скловиробництва зумовив занепад гутного склярства — воно не витримало конкуренції з промисловим виробництвом. В свою чергу, ці підприємства на Україні поступаються в суперництві за споживача із закордонною масовою і більш дешевою продукцією. В другій половині XIX ст. традиції художнього скла не розвиваються.

Відродилось гутне, тобто вільноформовине, художнє скло у післявоєнний час. Велика заслуга у цьому не тільки М. Павловського, П. Семененка, Й. Гулянського, котрі практично започаткували, вірніше, почали відроджувати художнє склярство в артільному цеху Львова (згодом такі виникли у Самборі, Стрию, Жовкві), а й таких дослідників, ентузіастів народного мистецтва, як С. Вальницька, І. Гургула. їх співпраця з майстрами сприяла відродженню забутих традицій. З 1960 р. художні вироби з гутного скла, створені на підприємствах України (передусім у Львові — кераміко-скульптурна фабрика, частково — фірма "Райдуга"), почали здобувати світову славу, а майстри М. Павловський, Б. Валько, Д. Думич, О. Гера, М. Тарновський, Я, Мацієїзський та інші сталії визнаними творцями художніх виробів зі скла.

  1. Художній метал

Археологічні відомості про початки художньої обробки металу на землях України відносяться до найдавніших часів. Високого розквіту це ремесло досягло в Київській Русі. У містах, багатьох селах з металу, передусім бронзи, а також золота та срібла ливарники, ювеліри, ковалі виготовляли речі декоративного та культового призначення. Виробляли й предмети побуту. Металообробництво довгі століття існувало у двох формах — як цехове виробництво та народний домашній промисел. Якщо перше переважно обслуговувало ринок, то сільські ковалі, слюсарі задовольняли потреби у кутих хрестах, окуттях дверей, скринь, замках і т. д. стосовно вузького кола людей — середовища, в якому жили. Це детермінувало збереження та розвиток місцевих традицій у даному виді творчості. Такий промисел був розвинутий практично на території всієї України. Цехове (міське) металообробне ремесло високого розвитку досягло в XVII—XVIII ст. у Львові. Тут існувало декілька цехів, де виробляли свічники, різний посуд, рефлектори, замки. Славилися своєю роботою львівські зброярі та ювеліри.

Художніми якостями відзначалися металеві вироби народних майстрів зі Східних Карпат (с. Криворівня, Голови, Путила, Ростоки та ін.). Метал, в основному кольоровий, використовували переважно для оздоблення дерев'яних та шкіряних речей, палиць, тобівок, чересів тощо, або ж з нього виготовляли різні предмети вжитку, зокрема люльки. Великою популярністю користувалися литі, оздоблені орнаментальними мотивами, виконані різними техніками пряжки, застібки, лускоріхи, гольники.В їх формах, декорі проступають традиційні мотиви орнаменту, наприклад, солярні знаки. Із кольорових металів народні майстри створювали неповторні за красою ювелірні вироби, в тому числі жіночі прикраси — перстені, кульчики, а також нашийні "шелести", в яких на низці послідовно чергувалися литі фігурні хрестики та круглі дзвіночки (рудимент давніх, дохристиянських вірувань). У міських осередках, зокрема Києві, Львові (хоча ливарні виробництва існували в більшості міст на Україні у XVII—XVIII ст.), відливали дзвони, гармати, а з олова, мосяжу та срібла — предмети домашнього вжитку — свічники, посуд, каламарі. На особливому становищі перебували ремісники, котрі виготовляли зброю та ювелірні вироби з дорогоцінних металів (у Львові славилися виробами ювеліри-вірмени).

Ринкові відносини в XIX ст. зумовлювали постійне скорочення виробництва таких речей. Цьому прагнули протидіяти різні товариства, організації, передусім через підготовку майстрів. Так, 1904 р. у Вижниці на гуцульській Буковині була відкрита школа, де Шкрібляк і Мегеденюк навчали традиційного різьблення та металірства.

Loading...

 
 

Цікаве