WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

Ткачі обслуговували феодала, а згодом працювали на ринок. Пізніше такі майстерні були організовані на кшталт мануфактур (наприклад, у Рогатинському та Галицькому староствах). Уже в XIII—XIV ст. майстри володіли складною технікою узорного ткання і плетіння, що вимагало чималих знань і певної майстерності. В XIV—XV ст. ткачі оселялися біля міст, торгових шляхів, феодальних замків, у монастирях. В містах вони почали об'єднуватися в цехи: 1376 р. цех утворився в Сам-борі, 1445 р.— Львові, відтак у Дрогобичі, Києві, Судовій Вишні і т. д. Статут Львівського ткацького цеху був настільки досконалим, що його брали за основу новостворювані ремісничі об'єднання в інших містах, наприклад, у Кам'янці-Подільському. Львівський цех виробляв переважно полотно, скатерки, рушники, сорочки, перемітки, які потрапляли на місцевий ринок і на експорт. У Львові та інших містах постійно існував прошарок позацехових ремісників, так званих партачів.

Економічний розвиток міст, торгівлі зумовив поступове витіснення цехів більш удосконаленою формою організації виробників — мануфактурою. В XVII—XVIII ст. вони майже повністю витіснили їх з міст. Важливу роль в економічному житті відігравали суконні та полотняні мануфактури, наприклад, Жовківська, Залозецька, Сокальська (Львівщина), Мань-ківська (Хмельниччина). З початку XVII ст. на Україні виникають мануфактури з виробництва шовкових та золото-литих (з золотих та срібних "тягнутих" ниток, зокрема, так звані слуцькі пояси) тканин. Славилася Бродівська шовкова мануфактура, яка спочатку працювала на привозній (з Іспанії, Італії і т. д.) сировині, а згодом мала власні тутові плантації. Подібні мануфактури були в Києві та Корці. Суконні мануфактури виникли в Славуті, Рівному, Горохові.

Виготовлення тканин у домашніх умовах не припинилося. Воно тільки зменшилося за обсягом. Мануфактурні, а згодом (з XIX ст.) фабричні дешеві тканини, з якими не могли конкурувати сільські ткачі, зумовили скорочення видів продукції. Ткачі виготовляли переважно тільки традиційні тканини (наприклад, рушники в Кролевці) або ті, які використовували для окремих компонентів одягу ("бавниці" — головний жіночий убір на Яворівщині, крайки на Подніпров'ї, Волині і т. д.). Поступово формуються ткацькі осередки такого характеру у Косові, Глиняна, Заліщиках, Кролевці. Для розквіту саме такого ткацтва, основаного на домашньому виробництві, у другій половині XIX — початку XX ст. чимало зробили земства — на землях, що входили до Росії, та різні товариства у Галичині, на Буковині. Перше "Ткацьке товариство" і школа при ньому створені в Косові 1882 р. Потім — у Глинянах, Заліщиках, Чорткові та ін. Активно сприяли цьому також окремі ініціативні люди (наприклад, Федорович на Тернопільщині). Вони, організовуючи різноманітні школи-майстерні, допомогли врятувати не тільки ткання як вид народної художньої творчості, а й його традиційні основи. Не останню роль в цьому відіграють і організовані, починаючи з 70-х років XIX ст., промислові та сільськогосподарські виставки у Львові, Коломиї, Тернополі. Наприкінці цього ж століття ткацький промисел найбільш розвинутим був на Наддніпрянщині, зокрема Лівобережній.

В Галичині осередками виробництва тканин стали Глиняни, Заліщики, Косів та ін. Тут виробництво триває, зазнаючи з 1940 р. кардинальних організаційних змін, до наших днів. У таких відомих центрах ткання, як Решетилівка, Діхтярі, Богуслав, Кролевець та інші у 20-30-х роках XX ст. цей вид художнього народного ремесла повністю переведений на засади фабричного виробництва. За останні роки художнім ткацтвом захоплюються поодинокі ентузіасти народного мистецтва — в домашніх умовах тчуть художні тканини різноманітного призначення, передусім декоративного. Широко відомою такою майстринею є Г. Василащук із с. Шешор на Гуцульщині. Поширеним видом орнаментального ткання є ліжникарство. Живучість традицій, піднесення свідомості народу — запорука збереження ткацтва як домашнього промислу і в майбутньому.

  1. Килимарство

Килимарство — невід'ємна частина культури народу. Килими здавен використовують у побуті, церковних інтер'єрах, обрядовості. Ними накривали столи, ослони, скрині, постіль, підлоги, завішували стіни, покривали сани, вони входили у віно молодої. їх використовували і на похоронах. Залежно від призначення, килими мали відповідні форми, декор. Наприклад, вузькі та довгі служили для накриття лав, з мотивами хреста та "голгофи" — для похоронного обряду.

Найдавніші відомості про килими зберегли літописи X— XII ст. (менше — археологія), зокрема, в описах похоронів князів Олега, Володимира, Василька, Андрія Боголюбського. Килими того часу виконували нескладною технікою, подібною до простого плетіння, з місцевої сировини: льону, конопель та овечої вовни, їх орнамент був скромний,— паралельні смуги з геометричних узорів. Барвники виготовляли з рослин, наприклад, лушпиння цибулі, кори вільхи, дуба, ягід крушини тощо. З комах — червця та кошенілі отримували червоний барвник. Ткали ручним способом на вертикальних і горизонтальних верстатах. Всі килими, що виробляли на Україні, можна поділити на два основних види: гладенькі (основний) та ворсові. На перші з них візерунок наносився переплетінням основи кольоровими нитками (гребінкова техніка). Такі килими були найбільш поширені на Подніпров'ї, Східному Поділлі. Ворсові килими створюють через нав'язування на нитках основи вузлів з кольорової вовни. Товщина такого килима залежить від висоти зістриженої нав'язаної нитки. Часто якість килима залежить від кількості таких вузлів та 1 дц2. За декором килими поділяються на килими з рослинним і геометричним орнаментом. З рослинним найбільш розповсюджені на Подніпров'ї, Східному Поділлі, Буковині, з геометричним — Прикарпатті, Карпатах, Закарпатті.

Килимарство виникло як домашній промисел. Вже в часи Київської Русі воно виділяється в окреме ремесло. В XIV ст. виникають цехи виробництва килимів. У XV—XVI ст. килими все більше місце посідають у феодальному побуті, житті міщан. Різко зростає торгівля ними. Килимарські майстерні з підневільною кріпацькою працею створюються при поміщицьких володіннях. В інвентарних описах феодальних володінь трапляється назва панський килим. Виготовлювані на мануфактурах у XVII — початку XIX ст. на замовлення панів, вони відрізнялися від народних внесенням в них композиційних, образних орнаментальних схем, запозичених з європейських художніх стилів — барокко, рококо, класицизму. З другої половини XVII ст. їх поступово витісняють ткацькі мануфактури, створювані переважно окремими магнатами, наприклад, князями Чарторийськими в Корці на Волині, Розумовським у його маєтку с. Черняхівці, Полуботком — ус. Михайлівка і т. д. Були такі мануфактури в Ямполі, Немирові, Горохові, Збаражі, Сатанові, Лагодові, Бродах та Львові. Тут поряд з тканням різних тканин виготовляли килими. Особливо славилися дорогі килими з введенням у них золотих та срібних ниток, вироблюваних у Львові. В окремих мануфактурах, наприклад, у відомій з початку XVIII ст. мануфактурі київського стольника Олізара на Волині, виробляли гобелени. Здебільшого ткали килими гладенькі, безворсові. Із ворсових, що виробляли складнішою технікою ("вузликовою", "присгригуванням"), зберігся килим з датою 1698 р. з Лагодова (Львівський музей етнографії та художнього промислу). Він відзначається багатим орнаментом.

Значного піднесення килимарство зазнало у XVIII ст. на Полтавщині та Чернігівщині. Воно грунтувалося на традиційному Домашньому виробництві. На виготовлення йшла місцева сировина, а творцями були переважно жінки. Міське виробництво килимів майже занепало.

Для килимів Лівобережжя характерне зображення великих, здебільшого стилізованих квітів, галузок, букетів. На Правобережжі такі ж орнаментальні мотиви мали менші, дрібніші форми. Відмінності у колориті зводилися до того, що на килимах з Лівобережжя він відзначався поєднанням золотисто-жовтих, синіх, коричневих та рожевих кольорів, на килимах з Правобережжя вводився ще червоний та чорний. Колір тла завжди був контрастним стосовно кайми. На килимах Східного Поділля домінуючим був червоний колір. Для волинських та поліських килимів характерне розбиття (поділ) поля килима на орнаментальні поля з геометричним або рослинним, але дуже геометризованим орнаментом, та каймою з геометричним орнаментом. Дуже складною є семантика мотивів орнаменту поліських килимів, помітний їх зв'язок зі слов'янською (праслав'янською) світопоглядною системою.

Loading...

 
 

Цікаве