WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

  1. Рибальство

В письмових джерелах XIV — XVI ст. рибна ловля, торгівля рибою с одним з вагомих занять населення України. Найбільшими центрами рибальства були Дніпро та нижні гирлові частини рік півдня України, Полісся. За літописними даними ХНІ ст., рибу вивозили з нижньої течії Дніпра, інших місць Північного Причорномор'я до Галицького князівства. З Полісся велику кількість риби транспортували в центральні райони Польщі. На Поділлі, Волині, в Галичині вже з XIV ст. почали створювати водойми — ставки для розведення риби. У XV—XVI ст. власники-шляхтичі вели активну внутрішню та експортну торгівлю рибою, у зв'язку з чим розвивалось і ставкове господарство. Рибу — свіжу або засолену — відправляли на продаж. Велике значення мало рибальство на землях Запорізької Січі. Щороку тут "кидали ляси", тобто розподіляли риболовецькі й мисливські угіддя між куренями. Риба як джерело харчування для війська посідала перше місце. Одночасно чимало риби запорожці продавали або вимінювали на необхідні речі.

В період феодалізму селяни за право займатися рибною ловлею віддавали феодалу частину вилову або платили грошові повинності, давали транспорт для доставки риби, коноплі та льон для виготовлення сіток. У Карпатах селянам забороняли ловити рибу в гірських ріках, які належали князям.

Для збереження рибних запасів застосовували заборону, засновану на звичаєвому праві. Так, заборонялось ловити рибу під час нересту або пори її нагулу. Цього суворо дотримувались запорізькі козаки.

Розвиток капіталізму вплинув на організацію риболовного промислу. З'явилися орендарі, які за домовлену ціну брали на відповідний термін водний басейн, ставки, озера і організовували ловлю риби та її продаж. Транспортували сушену рибу у спеціальних мажах, солену — в бочках, а на Поліссі живу рибу перевозили спеціальними суднами в Польщу.

Найдавнішим способом вилову риби було печерування (руками). Потім винайшли снасті, плетені з лози у вигляді кошелів, верш, а також крючки й блешні. Починаючи з неоліту, рибу ловили сітями. До тих же часів належить і використання ятеря. Ще тоді широкого застосування набули різні способи перегороджування вузьких річок, річкових рукавів і заток частоколом ("заколи") і очеретом з утворенням вузьких проходів, в яких і виловлювали рибу вершами, ятерями, сітями, зокрема під час її весняного нересту або осіннього відпливу на глибокі місця.

На Україні відомі способи індивідуального і парного вилову риби гарпуновидними списами і остенями (осторогами), оснащеними 3 — 8 зубцями, тачковими самоловами, переметами, кормаками, бреднями ("бродаками"), тканнцями ("топтухами"), ковбешами ("ковбенями"), хватками, самками, підсаками, передками (снасть для підводного лову) та ін. Всі ці способи, крім гарпунного, збереглись до наших днів.

Деякі з цих способів, наприклад, перегороджування річок частоколами, ловлення риби вночі остенями з підсвічуванням і без підсвічування під час нересту, саками, тачковими снастями, що мають примітивний хижацький характер, побутують ще на Поліссі. Характерним для цього регіону є широке розповсюдження ловлі риби неводами-бреднями. Гачкові снасті на Поліссі до недавнього часу не використовували.

До знарядь колективної ловлі належать волоки, косяки (великі сіті), мережі і неводи. Волоки — великі сіті, для закидання яких необхідно кілька чоловік. Неводи — спеціальні волоки, пристосовані переважно для підводної ловлі риби взимку. Існують спеціальні способи ловлі сомів, осетрових, язів, угрів, жерехів, в'юнів і т. д.

З рибною ловлею на ріках пов'язане виготовлення човнів, які в різних місцях України мають локальні назви.

  1. Вироби з дерева

Обробка дерева — важливе і необхідне заняття населення, починаючи від будівництва житлових, господарських споруд і закінчуючи необхідними речами домашнього вжитку (бочки, миски, ложки і т. д.), виготовленням засобів транспорту: фір, саней, лодок, барж тощо. Сільські ремісники по обробці дерева користувались обмеженими засобами праці: сокирою, ножем, пилкою, яка ввійшла в побут у XVIII ст., та ін.

Процес обробки дерева поділяли на декілька стадій. Спочатку дерево зрубували сокирою (пізніше його підрізували пилкою), потім розколювали на плахи або дошки, тесали. Крім плах та дощок з круглого дерева робили кісткове дерево (обтесане з чотирьох сторін), тобто балки, крокви, які йшли на будівництво хат. Виникла професія теслів, котрі займались спорудженням житлових та промислових будівель.

З XVI ст. розпочинається масове будівництво тартаків, що працювали за допомогою води. Одночасно з тартаками основну масу дощок і балок виробляли ручними пилами.

У великих масштабах розгорнулось виробництво будівельних дерев'яних матеріалів у районах Українських Карпат та Полісся, які не тільки забезпечували внутрішній ринок, а йшли також на експорт. Характеризуючи лісову господарку періоду феодалізму, В. Лозинський писав: "Цілі ліси плили до Гданська з польського дерева. Будувались флоти: ганзенські, англійські, голландські. Решта йшла на ванчоси, клепки, фальби і найбільше — на попіл".

У XIX ст. чимало будівельних матеріалів направляли Дністром до Чорного моря.

У деревообробних промислах чільне місце посідало боднарство, тобто виробництво з клепок бочок, цебрів, хлібних діж, відер різних форм, бодень, скринь. Боднарство як самостійна галузь народного промислу було розвинуте на Прикарпатті у зв'язку з транспортуванням солі. Бочки виробляли декількох гатунків: скарбові, вендичні, ординаційні, з уторами. Найповніші дані про їх виробництво маємо з 1773 р.

На Прикарпатті та в Карпатах найбільше виробляли ґонти і драниці. Технікою цього виробництва володіло все чоловіче населення. Ремісник за день, наприклад, виробляв 5 кіп довгих або 6,6 копи коротких ґонтів. Ґонти та драниці продавали на внутрішньому ринку і направляли на експорт в Угорщину і до Гданжа. Так, на кінець XVIII ст. щорічно у Гданськ відправляли від 15 до 24 тис. кіп ґонтів. Дніпром до Одеси в 1840 р. відправили 3615 000 ґонтів і 344 000 дранок. Як небезпідставне стверджують деякі дослідники, у Карпатах щорічно виробляли мільярди ґонтів.

Карпатські та прикарпатські селяни, які впродовж століть займались обробкою лісоматеріалів, стали добрими теслями, їх досвід передавався із покоління в покоління. Так, на початку XX ст. у с. Старі Богородчани з 900 чол. 350 були теслями та ґонтарями.

Будівництво річкових суден — важливий народний промисел — розпочалося в ранньому середньовіччі та припинилось у другій половині XIX ст., коли воно перейшло в руки капіталістів. Судна будували на Дніпрі, Дністрі, Сяні, Бузі та інших річках і притоках. Уже в часи Київської Русі слов'яни мали цілком самобутні, досконалої конструкції човни. Про це свідчать літописи і "Руська Правда", де згадуються човни, насади, струги, кораблі та ін.

Запорізькі козаки плавали на човнах-чайках або, як їх Іде називали, байдаках. Основою чайки був видовбаний з верби або липи човен, обшитий дошками. Чайка досягала 60 футів довжини, 10—12 ширини і близько 12 глибини. До бортів прив'язували обводку з очерету чи рогози, яка захищала човен від потоплення. Найпростішою формою українського човна, яким користувались на невеликих ріках та озерах рибалки, був човен, видовбаний з одної суцільної колоди.

У XVI ст. для перевезення вантажів та людей на ріках України використовували різноманітні типи човнів — дубаси, шкути, комеги, півком'яги, галери. Через ріки перевозили людей та вантажі паромами.

Торгівля не могла обійтися без річкового транспорту, тому, починаючи з XVI ст., розпочинається масове будівництво різних типів суден. Однак для цього в свою чергу необхідні були спеціальні будівельні матеріали — борти, дранки, карпаки та кривулі. Борти — бруси довжиною 17—22 см, товщиною до 8 см — виготовляли з ялиці, сосен, смереки, різали ручними пилами з дерев, які мали діаметр щонайменше 65 см. Карпаки виготовляли з ялиці, сосни, смереки; вони мали внизу діаметр 13—30 см, довжину 3—4 м. З карпаків виготовляли основу судна, а з бортів — дно та борти.

Досить складна справа — заготовлення карпаків. Насамперед треба було знайти дерево без сучків та галуззя висотою 8—9 м. Робітник вилазив на верх дерева і свердлив його до середини. Переконавшись, що воно доброякісне, його викопували. В люстрації Старосільської солеварні у 1565—1566 рр. зазначено: адміністрація купує шкути у шляхти, за які платить по 15, 18, 20, а за деякі — 25 гривен. Шкути шляхта виробляла у власних лісах, а в підданих купували дешевше — по 13—14 гривень.

Loading...

 
 

Цікаве