WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

Підсобні промисли та художні ремесла українців - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права

Кафедра Історії України

Самостійна робота:

Підсобні промисли та художні ремесла українців

Виконав

Студент групи 2-В

Вінниця. 2008

План

Вступ

  1. Мисливство

  2. Рибальство

  3. Вироби з дерева

  4. Вироби зі шкіри

  5. Гончарні вироби

  6. Вишивка

  7. Ткацтво

  8. Килимарство

  9. Гутне скло

  10. Художній метал

  11. Ковальство

  12. Вироби з каменю, кістки та рогу

  13. Художня обробка шкіри

  14. Плетіння з рослинних матеріалів

  15. Вироби з бісеру та ювелірні прикраси

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Художні ремесла та промисли — це засноване на ручній праці товарне виготовлення речей, що задовольняють виробничі, побутові, культові та обрядові потреби суспільства. Промислам передували ремесла.

Ремесла на Україні мають багатовікову історію. Зародилися вони ще за умов натурального господарства як допоміжні домашні заняття. Промисли з'явилися на пізнішому етапі розвитку суспільно-економічних відносин — при товарному виробництві. Перші виробничі об'єднання — цехи — на українських землях з'явилися в XIV—XV ст. спочатку у Києві, Львові, Галичі, Чернігові, Кам'янець-Подільському, Луцьку тощо, у XVII —XVIII ст. виникають мануфактури як виробничі організації з більш високою продуктивністю праці. Проте мануфактура виявилася не здатною повністю витіснити або ж замінити цехову систему, тим паче народні промисли. Це, зокрема, тому, що вона ігнорувала, нівелювала творчу особистість. Промисловий розвиток XIX ст. також остаточно не усунув їх. Живучість багатьох художніх промислів зумовлена передусім традиціями, де вони виступають стійкою системою творення образів, естетичних уявлень, історично сформованих в певному середовищі. Це і матеріал, техніка його обробки і характер виготовлення предметів, а також принципи, прийоми втілення образу, в яких вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнаменту, виражених живописними, пластичними або ж графічними засобами.

Проте традиції не треба розуміти як канон. Вони розвиваються разом зі суспільним життям. Привнесені у них новації проходять певний етап кристалізації, очищення аж до остаточної апробації даним середовищем.

Народні ремесла та художні промисли посідали чільне місце у виробничій діяльності та духовному житті українського народу, зрозуміло, з врахуванням його соціальної диференціації, локальних особливостей, їх розвиток та побутування завжди зумовлені багатьма факторами, зокрема, природно-географічними умовами певної території. Наприклад, наявність покладів відповідної глини зумовлювала розвиток гончарства, хороші природні умови для вирощування конопель та льону — ткацтва і т. д. На їх розвиток також впливали інтенсивність торговельних та етнокультурних зв'язків. Далеко не останнє місце в цьому посідали війни і релігія, а конкретніше — конфесійна приналежність населення. Несучи вивірені віками народні уявлення про добро і красу, вони навіть у тяжкі часи Історії українського народу, зокрема в умовах штучно створюваних процесів етносоціальної інтеграції, бездуховності допомагали українському народові вижити як етнічній спільності.

Життєдайними для народних художніх промислів стали процеси, пов'язані з національним відродженням, піднесенням самосвідомості народу, зростанням його духовності.

До розповсюджених на Україні художніх промислів відносяться вишивка, виробництво художніх тканин, килимарство, різьбярство — взагалі художня обробка дерева, гончарство, гутне скло, художнє ковальство, обробка металів і ювелірних виробів, розпис тканин, в'язання, мереживо, художня обробка шкіри, каменю, кістки та рогу, художнє плетіння, вироби з бісеру. Виникли вони не водночас, та й значення їх у системі промислів неоднакове.

  1. Мисливство

Мисливство та рибальство ще з давніх-давен були допоміжними заняттями населення, а її деяких регіонах навіть й основним засобом для існування. Мисливство не тільки забезпечувало додатковими доходами, а й їжею (м'ясом), хутром.

На землях України до XVI ст. водилися ще такі звірі, як тури, зубри, дикі осли (кулани), а до XVIII ст.— лосі, олені, ведмеді, козулі, дикі свині, вовки, дикі коні, сайгаки. Дикі коні зникли на території південної України в середині XIX ст., а сайгаки — наприкінці Х!Х ст. Багатий був край на куниць, борсуків, бобрів, лебедів, гусей, качок, журавлів, куріпок, перепелів, глухарів, рябчиків і т. д.

З розвитком феодалізму обмежується полювання на бобрів, куниць, а вже з XVI ст., коли основні мисливські масиви стали власністю феодалів, селяни були позбавлені права полювати на багатьох диких звірів.

Чільне місце серед промислів козацтва посідало мисливство. На землях Запорізької Січі існували спеціальні мисливські групи, котрі полювали на диких коней, козуль, оленів, бобрів, видр, лисиць і т. д. Одержане від промислу хутро і шкіру використовували для виготовлення одягу козаків або продажу. Незважаючи на заборону, селяни, зокрема на Поліссі та в Карпатах, продовжували займатися мисливством у період, вільний від польових робіт.

З давніх часів основним способом мисливства було колективне полювання зі списом, який мав крем'яний чи костяний наконечник. Винайдення лука і стріл дало змогу полювати на відстані.

Для вилову звірів та птахів використовували самоловні народні пристрої. Найстаріші за походженням ями (западниці) глибиною 1,6—2 м, які копали на звірячих стежках. Зверху їх прикривали хмизом чи бур'яном, на дні часто вкопували один або кілька загострених доверху кілків. Ями призначалися для виловлення вовків, кабанів, оленів, козуль. На Поліссі використовували уду — металевий стержень 15—20 см з пружиною і трьома гаками на кінці, куди прикріплювали м'ясо. Уду підвішували, і коли вовк або лисиця хапали цю принаду, гаки застрявали в роті. В Карпатах для ловлі ведмедів та вовків використовували "слупу" — два стовпи, між якими клали кілька тяжких колод і принаду. Звір, намагаючись дістати принаду, зрушував сторожок і звалював на себе колоди.

Існували також спеціальні вовківні — виплетені з лози кругові лабіринти, куди вовк легко заходив, шукаючи принаду, а вибратися вже не міг. На Поліссі для виловлення лосів використовували слупу — відрізаний кусок круглого дерева з видовбаною в середині діркою у формі пляшки. Запхавши йогу в цю слупу, лось не міг її витягнути. На тхорів, куниць, горностаїв та інших дрібних звірів ставили "підколоду", яка за будовою нагадувала слупу. Звірів та птахів ловили такожза допомогою сітох, петель, що встановлювали на стежках та водопоях звірів. Петлі ставили на "одушення" та "підрив". У першому випадку звір сам затягував петлю, а в другому — затягував зігнуте та зачіплене за вершок молоде дерево, до якого прив'язували петлю. Намагаючись вирватися, звір витягав вершок з-під сука іншого дерева, а це дерево, до якого прив'язана петля, л свою чергу випрямлялось і піднімало звіра над землею.

Сітки були самоловними, тобто такі, в яких звірина сама запутувалась, і підривні, коли, потягнувши за шнур, мисливці накривали або стягували краї сітки, коли туди потрапляли звір чи птиця.

З кінця XVIІІ ст. використовували капкани ("заліт") та різноманітні механічні пристосування. Наприкінці XVIII ст. з'являються спеціальні мисливські руїнниці з витим і висвердленим стволами, їло мали різні назви — крем'япки, кріс, шомполка, одностволка, двосгнолім, курківка, беікурківка. Шомполку з крем'яними запалами використовували сільські мисливці до початку XX ст.

Борсуків та лисиць могли також викурювати з їхніх нір або розкопувати. До вогнепальної зброї і різних механічних мисливських пристосувань було придумано чимало спеціальних знарядь — "вабиків", які поділяються на види: роги, ріжки, дудки, пищики та ін. Імітуючи голос звіра чи птаха, мисливець "вабиком" накликав на себе дичину. Найдавніший спосіб підваблювання полягав у вмінні імітувати звуки звірів і птахів голосом і свистом. До способів мисливства належать І різні форми маскування мисливця. В минулі часи з цією метою застосовували звірячі шкури, зелені гілки дерев, трави тощо.

Для мисливства використовували різні породи спеціально підготовлених собак. На сьогодні окремі види промислових звірів повністю знищені, а деякі на грані знищення. Держава вживає заходи щодо збереження та охорони тваринного світу. В цьому плані важливу роль відіграють природні заповідники.

Loading...

 
 

Цікаве