WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Культові споруди Мукачівщини - Курсова робота

Культові споруди Мукачівщини - Курсова робота

Історія Мукачівського монастиря знайомить нас із багатьма іменами, які творили історію не тільки цієї обителі. Монастир на Чернечій горі – це колиска нашої духовної культури.

  1. Таємниці мукачівських цвинтарів

"Така природа людської пам'яті – минають століття, і місця поховань інших предків поступово зрівнюються із землею, заростають деревами, чагарниками. Наступні покоління, які вже не відають про ці поховання, використовують ці місця на власний розсуд: десь на кістках померлих споруджуються будинки і навіть заводи".

Так писав Юрій Ревицький у "Старому Замку", досліджуючи таємниці мукачівських цвинтарів.

Майже тисячу років тому угорські королі ввели закон, яким християн ховали на цвинтарях біля церков. Не випадково при спорудженні нової римо-католицької церкви, що на вулиці Миру, під час розкопок для котловану було знайдено багато останків поховань, датованих минулими століттями.

Подібна ситуація виникла й при будівництві нинішнього греко-католицького храму Успіня Пресвятої Богородиці на колишній Цвинтарній вулиці (нині Пушкіна). Сьогодні на тому місці – перша середня школа ім. Пушкіна та колишня дев'ятнадцята школа і ряд будинків. Коли це кладовище було заповнено, то греко-католицький цвинтар відкрили на вулиці Тагловетвутцо (сьогодні південна частина вулиці Горького). Це кладовище було закрито у 1873 році.

Римо-католицьке кладовище, відкрите у 1659 році, займало місце на при шпитальній площі вулиці Шпитальній (нині Пирогова). У 1665 році воно було обкопане ровом. Однак ці роботи викликали непорозуміння між мешканцями міста греко-католицької конфесії, а потім незадоволення з боку протестантів.

28 червня 1703 року, коли австрійці намагалися схопити Ференца ІІ Ракоці, вони використали кладовище для воєнних цілей. Окупуючись, солдати знайшли людські останки. Дізнавшись про це, римо-католицький плебан Ференц Душек запротестував. На його вимогу міські власті виділили ділянку під кладовище в кінці вулиці Киришвийч (нині Миру).

26 серпня 1849 року після підписання капітуляції, в Мукачівський замок увійшов російський стрілецький батальйон Шліссельбурзького полку, який повертався з Угорщини після проведення там революції. Російський генерал Врангель після успішного взяття Мукачівського замку дав команду: на найбільш високу башту фортеці підняти жовто-червоний прапор, який означає: "кріпость здалась". Замкові ключі, які були передані йому особисто, він відвіз у Петербург, де вони досі зберігаються в Казанському соборі.

Скупчення великого війська на території міста і околиць викликало чимало неприємностей. Залютувала холера, яка викошувала людей, втому числі й солдат.

Громадяни міста часто бачили гарного російського полковника на чорному коні. Це був командир Тобольського піхотного полку Костянтин Миколайович Паліцин. Спілкуючись з хворими солдатами, і сам захворів на холеру. І в день Успіня Пресвятої Богородиці 28 серпня 1849 року помер. За законами того часу, тіло померлого передавалося землі в той день, коли людина померла. Його одягнули в парадну форму й тіло розмістили в гарній труні.

В народі залишився спогад похорону полковника. За труною йшли його бойові побратими і його кінь. Під час салюту кінь як вкопаний стояв над могилою, а коли гріб було опущено в могилу, став на диби та із страшним ревом галопом помчав у напрямку військових конюшень.

Могила полковника Паліцина знаходилася біля великого цвинтарного хреста. А коли виникло питання про закриття кладовища на вулиці Цвинтарній, сім'я полковника перевезла залишки тіла із Мукачева до Варшави.

З 25 серпня по 31 вересня 1849 року від холери в Мукачеві померло 229 російських солдатів. Їх поховали на греко-католицькому кладовищі по вулиці Цвинтарній (нині Пушкіна). А зовсім неподалік, в бік залізничної станції було розміщено ще одне кладовище по вулиці Шугар (нині Я. Мудрого) .Зараз частина території колишнього кладовища стоїть у вигляді невеличкого парку, а навколо жилі будинки та котеджі.

З 1873 року в місті існувала чимала єврейська громада, яка мала у своєму розпорядженні старе єврейське кладовище. Воно було розташоване між нинішньою автостанцією і "Мукачів - приладом". Воно було огороджене високою кам'яною стіною. У 1894 році євреї та протестанти прибрали нові земельні ділянки, які значно розширили площу їх кладовищ.

Двадцяте століття внесло свої корективи в організацію нових поховань у місті. Перша світова війна зачепила і Мукачеве. У південній частині міста, неподалік Коропецького каналу було побудовано шпитальне містечко "Бороктелеп". На жаль, госпіталь профункціонував недовго, але "заселив" навколишні поля близько 16 тисячами вояків-мерців.

Зараз у центрі міста перед Ратушею маємо кладовище загиблих вояків і партизан. Чи найкраще це місце спочинку померлих? Мабуть, - ні! Померлим потрібен спокій, а тут його немає.

Висновки

В історії Закарпаття Мукачеве посідає особливе місце. Під плащаницею святого Мартина, який впродовж століть протегував місту, кипіло напружене, колоритне життя. Титуловане королівською відзнакою, Мукачеве мало ряд привілеїв, але найголовніше – це люди. Нащадки лабертинів, куруців – люди мирні й дружні. Злагода в роботі й порозуміння в житті й нині єднають стотисячну багатонаціональну родину – українців, угорців, росіян, німців, болгар, словаків, євреїв, циган...

Заслуговує пензля художника панорама географічного розташування старовинного міста на оперезаній з північного сходу горами рівнині, яка тягнеться у південно-західному напрямку. Чисельні історичні пам'ятки, якими протягом століть, з доісторичної епохи та часів приходу сюди древніх угорців, збагачувалося місто, тільки підкреслюють це.

Нажаль, у Мукачеві не збереглося пам'яток цікавого історичного минулого міста. Побудовану ще в ХІІІ ст.. церкву на Чернечій горі, в 1904 році було розібрано і на її місці зведено сучасний красивий собор. Від старої церкви залишилася лише апсида, яка у ХVІ ст., за часів правління короля Мікши, була зруйнована пожежею. Її відремонтували, але при цьому вона повністю втратила свій первісний вигляд.

На місці багатоповерхового графського палацу на головній вулиці міста колись протягом століть стояв будинок, де проживали володарі замку. Він був збудований з каменю, і жителі міста називали його "Білим палацом". Під такою назвою цей будинок фігурує і в давніх грамотах. Це була проста одноповерхова споруда з вікнами в кам'яних рамах. Кілька з них з боку двору і саду в кінці минулого століття ще залишилися на старому місці, та заради симетрії їх замурували. У 1740 році попередники теперішнього графа-власника побудували тут новий багатоповерховий просторий палац, тож від старого будинку збереглися лише підвали з північного боку та склепіння.

Мукачівський замок, який виник у ХІІІ ст.., звитяжно переборовши нещастя й лихоліття, донині стоїть неушкоджений і гордий. Завдяки багатій історії, він заслуговує уваги і вартий того, щоб його оглянути. Від створених за угорським методом зовнішніх укріплень ХVІ ст.. донині зберігся лише кільцевий рів. Цей штучний водний рів мав ширину 12м і глибину 5 м. На березі з боку замку його оточували 15 веж-бастіонів, побудованих одна від одної на однаковій відстані. Між ними тягнувся, утворений із високих, гострих, вбитих у землю колод – частокіл (паланок). Вхід в укріплення знаходився зі сходу між двома вежами. Це був дерев'яний міст через зовнішню багнисту територію.

Цікавим є також у місті старовинний так званий соляний будинок, на поверсі якого народився наш відомий художник Міхай Мункачі. На його честь 3 березня 1882 року на стіні будинку встановлено мармурову табличку з написом:

"У цьому будинку 20 лютого 1844 року народився Міхай Мункачі.

Після довгого шляху тут спочивав здобувач батьківщини Арпад. Звідси він окинув поглядом орлиних очей батьківщину свого предка. Тут народився Міхай Мінкачі, звідси він рушив у світ. І його полум'яний пензель підкорив нову ідеальну батьківщину".

(Кароль Сас).

Ость таке чудове в нас місто. І ми маємо ним пишатися!

Список використаної літератури

  1. Василь Пагиря. Історія міста над Латорицею. - Мукачево: Карпатська вежа, 2006 р.

  2. М. Дочинець, В. Пагиря, І. Лукеча. Мукачево і мукачівці. – Ужгород: "Громада", 1994 р.

  3. Сотов В., Филипов А., Коровай І., Сагун М. Мукачево. Ужгород: Творча група "Експромт", 2006 р.

  4. Д. Бурма, О. Горшков. Мукачеве. Мукачево. Mukachevo. Ужгород: "Карпати", 1967 р.

3

Loading...

 
 

Цікаве