WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Пісня про Пістинь - Реферат

Пісня про Пістинь - Реферат

частинах середмістя. Тут же була розміщена синагога. Єврейське кладовище знаходилось на північний схід від середмістя на невеликій віддалі, в занедбаному стані воно зберігається і донині завдяки кам'яним і бетонним надгробкам.
У1870 році в місті нараховувалось 2976 мешканців. У 1880 році їх було вже 3113, із яких 63 особи проживали на Вибранівці, решта - в місті. На рубежі XX ст. село славилось своїм кушнірством, кожухарським промислом. Ця продукція поставлялась мешканцями на торги та ярмарки в Коломию та Снятии. Частина ремісників, що займались цим виробництвом, були безземельними. Відомо, що вони шили вироби на замовлення жителів Косівського, Снятинського, Коломийського та інших повітів. Причому, ремісники Пістиня спеціалізувались більше на виготовленні кептарів, у той час як Косів і Кути - на виготовленні довгих кожухів. У 1910 році в місті діяла читальня "Просвіта". Населення містечка на початок 1939 року становило 3900 осіб, із них українців - 2750 чол., євреїв - 570 чол., поляків - 380 чол., так званих латинників, українців католицького вірос-повідання - 200 чоловік. За документальними даними, більшість із польського населення працювала ремісниками, переважна більшість українського населення та латинників були у сфері праці пов'язані із землеробством та виробництвом товарів народних промислів - кушнірством, ткацтвом, вишивкою, різьбярством, керамікою.
Внаслідок двох світових воєн забудова середмістя Пістиня повністю втрачена. Втрачено також і адміністративний статус містечка, що призвело до слабкого контролю форм архітектурно-містобудівного розвитку поселення, правильного вибору типів його забудови та цілісного історично-спадкоємного розвитку його містобудівної структури.
В селі більшістю землі володів поміщик Ян Яворський, а лісом - Леонард Тарнавський. Яворський мав 300 гектарів землі. Жили пістинчани в несприятливих умовах. Взимку в одному приміщенні тулились і люди, і худоба. Все це приводило до захворювань. Серед них було багато хворих на ту чи іншу хворобу. Люди не знали лікаря, лікувались у знахаря травами, димом і т.п. У старі часи медицина була 1 на такому низькому рівні, а лікування коштувало так дорого, що селянин не міг собі дозволити лікуватись у лікаря. Приплив народу в село та перетворення села Пістинь у містечко в 1857 році привело до того, що жителі приватно засновують лікарню.
За часів панування Австро-Угорщини та панської Польщі освіта в селі стояла на низькому рівні. Тут була лише однокласна школа, з 1884 р. - 2-класна, до 1936 року школа мала 5 класів. Приміщення для школи здав суддя Пістиня за велику плату. Тягнучись до світла знань, люди збирають гроші і купують у власника цей будинок.
До 1939 року в Пістині були суд, жандармерія, 16 шинків, дві церкви, костьол, синагога, ґуральня. І це все лише для 3720 мешканців.
Пістинь відомий на початку XIX ст. виробництвом добрих; поливаних мисок, гарно виписаних з характерними відтінками зеленої глини-поливи, міцної форми свічників, баранчиків з вазонами на спині та кахлів, верет, полотна, кептарів. Пістинь - місце творчості Петра Григоровича Кошака, одного з небагатьох відомих гуцульських майстрів художньої кераміки кінця XIX - початку XX ст. Творчість П. Кошака базується на глибоких знаннях народних традицій і займає належне місце в історії розвитку народного мистецтва Гу-цульщини. Народився Петро Григорович 1864 року в с. Москалівка в сім'ї гончара-бідняка. У 9 років хлопчина залишився круглим сиротою. Він зазнав поневірянь і злиднів, був пастушком, наймитував. Повернувшись із солдатської служби в 25 років, Кошак оселився в Пістині і розпочав гончарне виробництво лише з метою заробити на прожиття. Спочатку робив звичайний посуд на ярмарки, потім почав розписувати візерунками. Його вироби навічно увійшли в історію художньої побутової кераміки Косівщини.
Пістинь має багату культурно-просвітницьку, літературну, політичну та релігійно-духовну спадщину. Збереглися відомості про священиків більше як за 150 років. Ними були ієрей Даніїл Ключовський (1741 p.), о. К. Блонський, о. О. Левицький (1866-1882), о. Г. Пасічницький (1882-1896), о. О. Самсон (1896-1906), о. А. Арсенич (1906-1930), о. Бсовський (1930-1932), о. В. Бабин (1932-1950), о. М. Лютий (1950-1965), о. П. Лютий (1965-1970), о. Р. Миронів (1970-1976), о. В. Воєвода (1976-1978), о. І. Федорак (1978-1982), о. М. Синеджук (1982-1987), о. В. Романюк (майбутній Патріарх УПЦ-КП), о. А. Семчук (1982-1992), о. В. Буянов П992-1993), з 1993 р. - о. Петро Дяків - перший священик з числа жителів села.
Мабуть, найбільш видатною фігурою серед служителів культу був Кирило Блонський - громадський діяч, посол до австрійського парламенту (1848 p.), організатор шкіл, збирач фольклору та матеріалів до словника народних творів, перекладач з латинської та німецької мов. К. Блонський і був добре знайомий з членами "Руської трійці". Я. Головацький, що був священиком в сусідніх Микитинцях (1842-1846), часто гостював у пароха Блонського в Пістині.
Другою цікавою і неординарною особою був о. Августин Арсенич (1872-1939 pp.). Дочка Августина Ірина була нареченою січового стрільця Андрія Баб'юка, який називав її Ірчик і, правдоподібно, від її імені взяв свій літературний псевдонім Мирослав Ірчан.
На запрошення її брата Романа в гостинному домі о. Арсенича перебували українські січові стрільці - відомі композитори Г. Купчинський, М. Гайворонський, Л. Лепкий, які скомпонували пісню "Ірчик" про красиву дівчину з личком як папірчик. Згодом Ірина вийшла заміж за інженера лісів з Шешор Д. Бурачинського і переїхала на проживання до чоловіка. В гості до інженера державних лісів приїжджали відомі композитори Ярослав Барнич та І. Сімович. У домі Бурачинських і була створена пісня "Гуцулка Ксеня", присвячена дочці Ірини, - Ксенії Бурачинській.
І, звичайно, заслуговує на увагу постать о. Василя Романюка (Патріарха УПЦ-КП). Його духовна діяльність в Пістині теж була своєрідною.
Про політичне життя в селі є свідчення у газеті "Громадський голос" за 1913 p., число 10. Вона подає, що в Пістині відбулися збори радикальної партії, на яких обговорювалося питання про святкування ювілею Івана Франка. На зборах М. Наваловський поінформував зібраних про значення творчості І. Франка і зав'язав дискусію з питань: 1. Матеріальна допомога для І. Франка. 2. Поширювання його творів між селянством. На цих зборах був обраний комітет, якому було доручено зайнятися підготовкою до свята. Комітет, щоб надати йому більшої імпозантности, вирішив запросити на свя-то українських послів Кирила Трильовського і Лаврука.
Уже в 20-х роках у селі діяв кооператив "Згода", (голова Дмитро Атаманюк, бухгалтер Василь Кічак).
Спортове товариство "Каменярі" в Пістині засноване в 1936 році. На установчих зборах товариства делегатом до повітового союзу "Каменярі" був обраний Василащук Дмитро.
Loading...

 
 

Цікаве