WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія села Зінькова - Курсова робота

Історія села Зінькова - Курсова робота

Дуже тяжких знущань зазнали єврейські сім'ї. Багато їх під конвоєм відправили до Кам'янця-Подільського і розстріляли.

Влітку 1942 року між селами Станіславівка і Пирогівка у яру розстріляли, за одними даними, 1500 євреїв Зінькова, а за іншими, — 3000. Замість колгоспів фашисти створили громадські господарства, в яких змушували працювати без оплати. За відмову або невихід на роботу селян били.

У відповідь на розправи населення піднялось на боротьбу з окупантами. В зверненні Радянського інформбюро повідомлялося, що "з села Зінькова в ліси пішло майже все населення".

На території села була створена підпільна група, яку очолив учитель ЗінькІвської школи Косецький Н.Й. (липень 1942 року)66. В групу входили радіотехнік Зозуля Т.А., учитель фізики Живий В.О., Вермінський Р.Г. та інші. Вони змонтували радіоприймач і слухали звернення інформбюро. Група була зв'язана з сусідньою, віньковецькою групою, яку очолював Данілов М.П. і Тікаєв М.Б.

Міжрайонним зв'язковим був Гронда Василь, а в районі — Вермінський Роман. Члени групи записували звернення Інформбюро і розповсюджували серед населення.

В червні 1942 року через село Зіньків (Черкасівка) проходили загони партизанського з'єднання, яким керував Ковпак С.А. Підпільна група передала їм з млина на Черкасівці 97 цнт борошна, цукор, яйця, що заготовляли для відправки в Німеччину. Велику допомогу медикаментами надав населенню, партизанам лікар Ногаєв І.В.

В кінці 1943 року члени підпільної групи Гронда Василь, Вермінський Роман, Кушнірчук Федір, Жук Микола, Лисак Михайло, Бурусевич Галина, Федорук Анатолій, Юр-чина Василь вступають в партизанське з'єднання імені Щорса на чолі з капітаном Соболем.

Це з'єднання нараховувало до 3000 чоловік. Зіньківчани входили в загін, командирами якого були Поліщук і Дойніков. Партизани забирали в магазинах продукти, які заготовляли німці, підривали мости (в Староушицькому районі біля сіл Чугор, Песець, Чугорська Гута). На Дністрі біля села Чабанівка в березні 1944 року партизани з'єдналися з регулярними частинами Радянської Армії при охороні переправи через Дністер. Переправу охороняли командири Поліщук і Дойніков.

У охороні були і зіньківчани. Тут було тяжко поранено парашутиста, підривника Щербака Якова Атемовича, який був засланий в тил ворога і входив у штаб партизанського з'єднання. При відступі із села німці вбили 6 чоловік: Вітовських - Івана, Григорія і Жоржа, Студинця Івана, Ситник Марію, Свинарчука Онуфрія.

27 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили село від фашистських загарбників. В боях за визволення проявив героїзм односельчанин Вох С.М., який першим з групою розвідників вступив у село. В бою за Зіньків загинули Лебедів В.В., Галкін І.В., Сначевський С.К.

Вох С.М. за мужність і хоробрість відзначений високими державними нагородами: орденами Слави 2 і 3 ступеня, Вітчизняної війни 1 ступеня, 3 медалями "За відвагу".

Бойовими подвигами прославився житель Зінькова танкіст Писаренко П.Т., який в лютому 1945 року в триденному бою за переправу річки Грон в Угорщині з танковим екіпажем знищив 8 ворожих танків, 5 бронетранспортерів, 270 німців. За це указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В період війни захищали свою Батьківщину земляки: Когут І.В., Смалюшок П.О., Горохов П.І., Максимчук М.Б., які відзначені високими нагородами. Антонюк П.В. був учасником оборони Бреста і нагороджений орденом Червоного Прапора. Понад 750 жителів села нагороджені медалями і орденами СРСР.

Окупанти завдали збитків селу на суму 24 млн. 906 тис. крб., 460 жителів не повернулось з фронту.

МУЖНІСТЬ

Старшина запасу Павло Трохимович Писаренко любив у святкові дні одягати свої бойові і трудові нагороди. Груди прикрашали зірка Героя Радянського Союзу, ордени Леніна, "Знак Пошани", 7 медалей.

...Після закінчення війни демобілізований солдат сідає на трактор. Орав, сіяв, вирощував і збирав хліб. Закінчивши курси, став шофером. З вогником працював у Зіньківському відділені "Сільгосптехніка" Віньковецького району. Заслужив авторитет, орден "Знак Пошани" і медалі. Згодом трудився шофером, диспетчером, начальником Віньковецької автобусної станції.

До бойового товариша приїжджав комбайнер з Кубані Андрій Логінов та інші побратими. Було про що їм згадати.

...Пам'ятний бій в словацькому хуторі Камендін на правому березі річки Грон. Бій тривав 10 годин і приніс славу гвардійському танковому корпусу генерала Жданова.

Кожний клаптик братської чехословацької землі вони відстоювали так, як волзькі береги, міста і села нашої Батьківщини.

Першим прокинувся того ранку командир танка, молодший лейтенант Іван Борисов. Вийшов з бліндажа і милувався краєвидом.

З відром холодної води підійшов до нього старшина Павло Писаренко. Вискочили без сорочки водій танка старший сержант Федір Логінов і сержант Іван Бодаєв.

- Ану, Трохимовичу, хлюпни закордонної, — попросив командир танка, підставляючи спину і голову. Ось і чудово! Закінчиться війна — весь екіпаж запрошую до себе в Москву. Люблю її хлопці, нашу столицю, як дівчину хорошу. Насамперед помиємось, потім на Красну Площу, потім у Великий театр, а потім на весілля. Ех і дівчина чекає мене!

  • Яка Москва, сам бачив. А хто не бачив нашої без крайньої тайги, той нічого не бачив, — зауважив Бодаєв.

  • В подолян теж є чим похвалитися, — кинув Писаренко. — ї квітучі сади, і поля, і ліси. А про дівчат і казати нічого. До мене поїдемо! Дай, Ваню, рушник.

Десь за невеликим лісом, де займали оборону німці, вгору злетіли сигнальні ракети. В ту ж мить повітря наповнилося свистом і вибухами.

— До бою, хлопці!

Не встигли танкісти зайняти свої місця, як біля гусениці зупинився мокрий від поту зв'язковий.

— Товаришу командир, каштан наказав будь-що прорватися на ту висоту і окопатись! Німці в наступ пішли.

Залишаючи за собою клуби диму І пилюки, "Т-34" мчав полем. П'ятеро десантників прилипли до броні. Ось і висота. На узліссі, на самій вершині, молодший лейтенант наказав:

— За лопати, хлопці, і підгрібати грунт, замаскувати танк гілками.

Через півгодини з-за високого земляного насипу виглядала лише башта з гарматою.

Старшина Писаренко перевірив роботу механізмів, вибрав орієнтири. Не відриваючись від бінокля, командир вів спостереження.

  • По місцях! Десантники, оберігайте танк з тилу, - мовив командир.

  • З боку ворога посунули танк і броньовик. За ними видно піхоту.

Писаренко припав до прицілу. "Пантера" наближається. Перехрестя прицілу на мить зупинилось на башті ворожого танка. Постріл. Снаряд, якого послав Писаренко, відбив ствол гармати. "Пантера" стояла беззуба. Бувають на фронті чудеса! Ще п'ять влучних пострілів і зупинились чотири бронетранспортери. З них вискакували німці.

Та незабаром, набираючи швидкість, з-за висоти і балки показались ще кілька "тигрів", "пантер", самохідних "Фердинандів". Розвертаючись, вони взяли курс на висоту. За ними два батальйони піхоти.

Німці наближались. Чути рев моторів та команди офіцерів, яких було видно попереду розгорнутих колон. Старшина взяв на приціл головний танк. Коли "тигр" об'їжджав воронку і повернувся боком, пролунав постріл.

Ворожий танк зупинився. З його пробитого черева виривався вогонь, потім - вибух. Ще постріл — і другий танк запетляв на місці.

  • Осколочними по піхоті - вогонь! — скомандував командир "Т-34", і снаряди посипались на голови фрицам.

  • Тримайтесь, хлопці, тримайтесь, гвардійці, — передали екіпажу по рації з штабу бригади.

І вони держались!

Вороги помітили замаскований "Т-34".- Кілька снарядів підняли фонтан землі, від вибухів дзвеніло у вухах. Руки сержанта Бодаєва були в пухирях. Танкісти задихались від спеки і газу. Ствол гармати нагрівся так, що фарба почала сходити і кипіти. Опівдні німці відпочили. Борисов відкрив люк. Свіже повітря увірвалося в середину танка.

— Як там піхота живе? — звернувся він до десантників. Все в нормі.

Всі прислухалися до бою, який точився праворуч. Не знали вони, що ворог прорвав оборону, що його танки увірвались в містечко Сольдіно. Не бачили, як на ворога пішла наша танкова дивізія.

Через годину німці знову спробували оволодіти висотою, знищити радянський танк, який не давав змоги прорватись у тил. Бій спалахнув з новою силою. Ще три танки знищив Писаренко. Вороже кільце звужувалось. Закричав від болю старшина Павло Писаренко. Осколки попали йому в голову і руку. Але він не хотів іти за Грон, в госпіталь.

І раптом з тилу, підіймаючи клуби диму, вискочило кілька десятків наших танків.

- Ура! Вперед, — орли! Жми, Федю, — закричав командир.

- Товаришу командир, снаряди закінчились!

— Доганяй цю гадюку і бий тараном.

Loading...

 
 

Цікаве