WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Теорія етносу - Курсова робота

Теорія етносу - Курсова робота

Адже, ясна річ, зупинити урбанізаційні та техногенні пронеси неможливо, а відтак неможливо зупинити міграцію сільського населення у міста. А така міграція спричиняє відрив етнофорів від своєї батьківщини, від традиційно-звичаєвої царини, від безпосередніх розгалужених родинних зв'язків, віл регулюючого впливу й водночас захисних, інтегруючих функцій свого сільського субетносу взагалі. Тобто, постаючи перед міською субетнічною культурою, вчорашній сільський етнофор значною мірою втрачає матеріальні засади своєї етнічності.

Залишаються, щоправда, такі форми, такі ознаки його етнічності, як рідна мова та самосвідомість, але лише тоді, коли у міській субетнічній культурі не переважають компоненти іноетнічної культури (як це, зокрема, має місце у багатьох містах Східної, Центральної, Південної України та в Криму). Під впливом згаданого переважання трансформація етнічного ще більш посилюється та ускладнюється. Так от, якщо збереження етнічного розглядати як збереження певного порядку, то все ж не можна не погодитися з думкою видатного англо-американського гуманіста XX сторіччя Альфреда Норта Уайтхеда про те, що "самого лише порядку замало. Потрібне дещо більш складне. Необхідний порядок, пронизаний новизною".

У нашому випадку нагальним сьогоденним завданням для Людства є створення таких загальних умов, за яких будь-яке етнічне мало б змінюватися так, щоб не втрачати самототожність, і водночас таким чином залишати незмінною свою сутність, щоб не перетворюватися на втілений архаїзм. Мабуть, найбільшу здатність саме такого типу існування за понад 3,5 тисячі років свого існування мав єврейський народ. Втративши свою етнічну батьківщину, тобто землю предків, втративши зв'язки із землею взагалі, тобто перетворившись на мешканця міст світу, іноді ледве не повністю забувши рідну мову, цей народ, проте, ніколи не втрачав своєї етнічної ідентичності.

Тут вважаємо за доречне відзначити, що людство, ставлячись до кожного етносу як до неабиякої цінності, ставлячись обережно й бережливо, має знати про нього, про цей етнос, те, що Гіппократ називав lосиs тіпоrіs — "слабке місце ".

Як лікар, він зробив цікаве спостереження. Троє людей перейшли вбрід гірську річку. Отже, всі вони впродовж однакового часу перебували в одній і тій самій крижаній воді. Але наслідки були не однаковими: у одного з них загострився ревматизм, у другого заболіло горло, у третього відказали нирки. У кожного з них, як виявилося, було своє слабке місце.

Що стосується "слабких місць" різних етносів, то, скажімо, у малих народів Півночі Росії таким місцем є привласнювальний тип їхнього господарювання, тобто майже повна залежність від оточуючого тваринного та рослинного середовища. За умов непомірної тотальної промислової експансії така залежність виявилася смертельно небезпечною для цих народів-етносів, і вони поступово зникають з поверхні Землі.

"Слабким місцем" таких етносів, як, наприклад, українці або беларуси, впродовж доволі тривалого часу була їхня бездержавність, колоніальна залежність, через що вони зазнали дуже відчутних спланованих людських утрат, різкого гальмування приросту населення та духовно-культурного розвитку. Нарешті, "слабким місцем" такого етносу, як курди, є його трагічна розпорошеність по різних державах. Зрозуміло, що цей перелік можна було б продовжувати.

На додаток до питання про "слабкі місця" етносів підкреслимо, що мають такі місця й етноси, здавалося б, дуже життєстійкі. Адже, вдамося знову до порівняння, навіть щонайміцніший кам'яний міст над гірською ущелиною може, як відомо, завалитися лише від звучання якоїсь певної ноти, узятої смичком малесенької скрипки.

Тому одного бажання зберігати етноси замало. Необхідно найретельніше вивчати закономірності їхнього функціонування

"На народ, — писав О.О. Потебня, — можна дивитися як на людське неподільне, що йде особливим шляхом розвитку й потребує доповнення з боку вищої духовної одиниці, людства".

Але правомірно припускати також і те, що таке бачення й розуміння етнічного може стати загальнолюдським не раніше, ніж людство зімкнеться в органічну цілокупність, духовно-душевним здоров'ям якої саме й буде етнічна різноманітність. Якщо уподібнити людство діаманту (цінність якого, як відомо, залежить від кількості його граней), а кожну з його граней порівняти з окремим етносом, то різноманітність етнічного світіння діаманта людства (а відтак і його самоцінність) триватиме як невичерпна й незменшувана так довго, як довго кожний із сьогоднішніх етносів Землі зберігатиме своє неповторне сяяння.

2.3 Етнічне як цінність спільноти (теоретична оцінка сучасного етнічного ренесансу)

Важливо усвідомлювати,що жодна нація не може існувати як безетнічне утворення, так само як і жодна окрема людина не може являти собою дійсно соціальну істоту, якщо вона позбавлена ознак етнічності.

Якщо припустити реальність такої абстракції, як безетнічна нація, то перед нами постане фактично велетенське збіговисько манкуртів, що не мають ні почуття Батьківщини, ні почуття вдячності предкам, ні відповідальності перед нащадками, не мають чуття єдиної родини, не усвідомлюють себе як народ, а лише створюють механічну масу населення.

Відомо, що Америка першою здійснила над собою експеримент, який має застерегти людство. Американці не приросли до коренів тієї культури, яку вони знайшли на початку колоніальної доби. Навпаки, вони викоренили цю культуру. Разом з її носіями. Не перенесли вони на нові терени й дух своїх предків. З нащадків перших англійських колоністів не сталося продовження етносу, з якого вони вийшли; не створили вони й нового етносу.

Проте вони створили нову державу, зі своєю новою історією, на єдиній території і єдиною (англійською) мовою. Й хоч основу цієї держави складали нащадки англосаксонських колоністів, фактично виник конгломерат напівдеетнізованих спільнот, або країна етномаргіналів. Так, уже набагато пізніше від часів першої колонізації, лише 68 років тому, один з тогочасних знавців Америки писав про те, з якою "разючою легкістю розстаються в Америці іммігранти всіх націй не тільки з "любов'ю до батьківщини та народною гордістю", а навіть і з рідною мовою"1. Але й сьогодні етномаргіналізм в Америці — явище доволі поширене. Наприклад, автори книги "Зберігаючи українську самобутність", говорячи про культурно-гуманітарні зв'язки України з українсько-канадською діаспорою, згадують про подорож по Україні учасників концертної програми "Спадщина-86". "Найбільш цікавим було те, — пишуть вони, — що у всіх цих заходах взяли участь молоді канадці українського походження. До речі, лише за деяким винятком, англомовні... У багатьох Із них, безумовно вже асимільованих, прокидається зацікавленість Україною і українством взагалі".

Повертаючись до згаданих вище нащадків англосаксів, підкреслимо, що їхнє ставлення до чужої землі та її багатств не було освячене традиціями предків і що ця нова земля нещадно ними експлуатувалася. З іншого боку, відносини навіть представників географічно близьких у Старому Світі етносів тут, у Новому Світі, майже не обтяжувалися колишньою ворожнечею, яка тягнулася з глибин сторіч.

Отже, шлюзи для розгортання підприємницької діяльності були фактично повністю відкриті, а міжгрупові взаємини будувалися на суто нових, значною мірою саморегулятивних (і, треба визнати, глибоко демократичних) засадах. До речі, демократизм американців ще півтора сторіччя тому досить усебічно описав, побувавши в Америці, видатний французький політичний діяч, політолог та історик Алексіс де Токвіль. Додамо до цього, що постійний приплив іммігрантів до країни робив описаний стан речей перманентним.

Внаслідок сформувався соціально-історичний велетень — Америка XX сторіччя, який через свою економічну могутність поширив сьогодні і свій духовно-культурний вплив практично на цілий світ. При цьому ми особливо підкреслюємо, що американський спосіб життя за всіх його переваг є відчутною мірою безетнічним способом життя. Й така його риса є не стільки перевагою, скільки вадою. Принаймні на сьогоднішній день.

Що ми маємо на увазі? Перш за все те, що сучасне загострення міжетнічних відносин, кризові явища у механізму самосвідомості та культури етносів не є випадковими. Вони спричинені нерегульованим розвитком науки, техніки, промисловості, що призвів до порушення рівноваги між етносом ти його природним і соціальним середовищем, до зруйнування внутрішньо етнічних структур. Але водночас він викликав і таке явище сьогодення, як етнічний ренесанс. Виявляється, що консерватизм етносів на певному етапі розвитку людства стає необхідною й єдиною рятувальною силою щодо понівеченої природи та духовно-душевних цінностей самого ж людства.

Хоча, можливо, розвиток суспільного виробництва не одразу й не безпосередньо впливає на розвиток усіх інших царин суспільного буття, але є такі царини, де цей зв'язок дуже відчутний. Одна з них — етнічна. Так, коли приблизно з середини XIX сторіччя у виробництво почали проникати ідеї стандартизації, уніфікації, одноманітності, то вони, ці ідеї, своєрідно віддзеркалилися у теоретичних поглядах на майбутнє націй. Адже марксистська ідея поступового злиття націй і виникнення у майбутньому безнаціональної спільності людей "працювала" на обґрунтування саме одноманітності у відповідній царині людського буття.

Loading...

 
 

Цікаве