WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Теорія етносу - Курсова робота

Теорія етносу - Курсова робота

Отже, той, для кого неприйнятною є ідея етноцентризму, неминуче стає прихильником етнічного плюралізму.

Етнічний плюралізм — це світоглядна мочити, сутністю якої є визнання рівності й самоцінності кожного етносу, його права на збереження своєї самобутності, права на вільний та всебічний розвиток. Етнічний плюралізм постає на противагу етноцентризму, а також ніким явищам, як етнічне протистояння, конфронтація, а то й ворожнеча. Витоками етнічного плюралізму є гуманістичні ідеали людства, загальнолюдські цінності. Філософськими засадами цієї світоглядної позиції є вчення про багатоманітність світу як закономірність його існування. Будь-яка одноманітність, у тому числі й етнічна, є не тільки небажаною, але й неможливою, позаяк у живій природі вона тотожна фактичному омертвленню. Прагнучи збереження своєї етнічної багатоманітності, людство тим самим бореться (сьогодні вже досить свідомо) за високий рівень своєї життєздатності. Етнічний Плюралізм уособлює в собі усвідомлення неподільності загальнолюдської культури; він дедалі більшою мірою стає органічною часткою сучасного цивілізованого способу мислення.

Безперечно позитивний вплив на реалізацію ідей етнічного плюралізму може справляти розвиток інтернаціоналізму.

Інтернаціоналізм (від лат. inter — "між ", natio (nationis) — "народ") - це світоглядний принцип міжнаціонального єднання, що стверджує рівність та суверенність усіх народів світу, потребує визнання та поважання самобутності соціально-історичних та культурних надбань кожного з них. Реалізація цього принципу передбачає творення світової співдружності націй на засадах взаємодопомоги та взаємосприяння всебічному прогресивному розвитку. Першим досвідом такого єднання народів була Ліга націй, що існувала у період між першою та другою світовими війнами (1920 — 1939 рр.). Після другої світової війни (з 1945 року) ідеї світової співдружності націй продовжує розвивати й реалізовувати Організація Об'єднаних Націй. Значний наголос в її діяльності робиться па визнанні та відстоюванні прав людини. З розпадом у серпні 1991 року СРСР почався новий етап співпраці народів світу.

У марксистсько-ленінській соціально-політичній науці важливу роль відігравала теорія пролетарського інтернаціоналізму (на противагу теорії "буржуазного націоналізму"). Ця теорія обґрунтовувала розкол кожної розвиненої сучасної нації на два головних ворожих класи. Теорія пролетарського інтернаціоналізму фактично відстоювала ідею безнаціональності як міжнародного пролетаріату, так і міжнародної буржуазії. Спроби практичного втілення цієї ідеї довели її безпідставність.

Нарешті, етнічна ідеологія, що має своїм завданням підготовку й розгортання етнічного руху, не може, зрозуміло, обійти увагою таке явище, як космополітизм.

Космополітизм (від грец. космополіт -- "громадянин світу") — це система поглядів на відносини між народами, в якій базовою є ідея так званого світового громадянства. Перші свідчення появи цієї ідеї можна знайти вже у античних істориків та філософів. Ідеологія космополітизму впродовж багатьох сторіч використовувалася неодноразово й у різні часи відігравала історично неоднакову роль. Але, за незначним винятками, простежуються дві головні форми її використання. По-перше, космополітизм може використовуватися як форма приховування етноцентризму та експансіоністських намірів, як засіб здійснення шовіністичної політики. По-друге, він може поставати як теж приховане фактичне капітулянтство деякої частини інтелігенції певного етносу перед ідейно-політичною, духовно-культурною та іншими формами тиску державницьких структур пануючого етносу. Іноді ідея світового громадянства бралася на озброєння поборниками етнічної консолідації, пацифістами, борцями за права людини, представниками технологічного детермінізму тощо.

Загалом космополітизм е різновидом утопічного світогляду, який несе на собі переважно негативне навантаження, позаяк відкидає ідею існування людства як поліетнічної та багатонаціональної цілісності, тобто стоїть на позиціях перетворення його на щось невиразне й одноманітне. Мабуть, здебільшого слушною є та думка, що "консолідація суспільства не може бути досягнута на ідеологічному ґрунті космополітизму, комунізму".

Як було відзначено, функцїювання та характер етнічної ідеології багато в чому залежать від змісту міжетнічних відносин.

1.5 Міжетнічні відносини та їхні наслідки

Міжетнічні відносини — це поняття, що містить у собі узагальнені уявлення про розмаїття ціннісно навантажених (від позитивних та нейтральних до вкрай негативних) специфічних людських міжгрупових стосунків. Їхнім змістом, з одного боку, е питання про вживання етнічної мови, збереження пам'яток матеріальної етнічної культури та розвитку всіх напрямків етнічної культури взагалі, а також питання про володіння етнічною територією й навіть про фізичне виживання того чи того етносу. Розкриття цього боку міжетнічних відносин може бути здійснене через розгляд таких негативних явищ, як етнічна антипатія, етноцентризм, етнічна конгломерація, етнічна дискримінація, етнічна депортація, деетнізація, штучна асиміляція, етноцид.

Іншим напрямком розвитку міжетнічних відносин є позитивний, і для розкриття його змісту залучаються поняття етнічної симпатії, етнічного плюралізму, міжетнічної інтеграції тощо. Нарешті, міжетнічні відносини містять у собі явища що не піддаються поляризованій оцінці, позаяк засад є нейтральними. Це етнічна сепарація, природна асиміляція, етнічна міксація, етнічний індиферентизм тощо.

Отже, розглянемо деякі з перелічених вище понять.

Етнічна дискримінація — це утиски та утиснення, які здійснює панівний етнос щодо нєпанівного етносу (або певної кількості таких етносів). Вона дається взнаки при наймі на роботу та звільненні з роботи; при виплаті заробітної плати та встановленні окладу; при розв'язанні питань підвищення кваліфікації та висунення на більш високу посаду; при наданні прав громадянства та здійсненні судочинства; при реалізації прав на соціальний захист та прав людини взагалі тощо. Етнічна дискримінація має свої економічні, історичні та психологічні корені. Так, бажання отримувати додатковий прибуток підштовхує переважну більшість наймачів-роботодавці в використовувати для цього й такий засіб, як етнічна дискримінація, якщо, зрозуміло, це не заборонено законом. З боку найманих робітників — представників не-дискримінованих етносів — такий засіб може знаходити розуміння й навіть підтримку. Соціальне це може пояснюватися бажанням бодай у такий спосіб піднятися над таким, як сам. Крім того, ці, а також будь-які інші "неекономічні" прояви етнічної дискримінації є реалізацією психологічної установки багатьох людей на протистояння "ми — вони". Ця установка, у свою чергу, історично зумовлена дуже довгими сторіччями ставлення до етносів-чужинців як до ворогів.

Із зростанням у сучасному світі значущості прав людини, загальнолюдських цінностей, взаєморозуміння та взаємодії між народами етнічна дискримінація стає дедалі не популярнішою.

Якщо етнічна дискримінація потребує цілком однозначної оцінки, то стосовно етнічної асиміляції така однозначність не може бути прийнятною.

Етнічна асиміляція – це процес поступового розчинення певної етнодисперсної групи або й цілого невеликого за чисельністю етносу серед іншого великого етносу або групи етносів. Цей процес є закономірним, і коли він не зазнає спеціальних втручань, локалізоване етнічне життя згасає майже непомітно. Але частіше за все трапляється так, що найбільш свідома частка цього етносу, а нерідко й передова громадськість оточуючих етносів звертають увагу на необхідність уповільнити процеси такого згасання, а то й припинити їх. Людство від цього значно виграє, бо для нього тим самим суттєво поліпшуються можливості збагатитися духовно-культурними надбаннями зникаючого етносу. Поряд із зазначеними існують і інші форми втручання в етнічні асиміляційні процеси. Наприклад, штучне їх прискорення шляхом створення всіляких перепон для нормального функціювання етносу та задоволення етноформами своїх етнічних потреб. Тоді така асиміляція починає наближатися за своїм змістом до деетнізації.

Закономірність асиміляційних змін є такою, що. по-перше, зникають ознаки етнічності у царині матеріальної культури й лише потім — у царині культури духовної. Найбільш стійка риса етнічності — етнічна самосвідомість.

Loading...

 
 

Цікаве