WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Теорія етносу - Курсова робота

Теорія етносу - Курсова робота

Проте історична обмеженість цієї ідеї не була усвідомлена тими, хто вже у XX сторіччі намагався втілити її в життя й спричинив цим багато лиха. До речі, індустріалізація в колишньому СРСР здійснювалася паралельно з так званою ленінською національною політикою. Обидва явища вже на той час наближалися до стану анахронізмів.

З іншого боку, не можна не бачити й того, що десь близько середини XX сторіччя, за зовсім інших економічних та соціально-політичних умов, тобто у США, почалося докладання зусиль щодо створення (засобами "плавильного тигля") єдиної американської нації. Дуже схожа ідея. Щоправда, методи її реалізації були не такі варварські, як у СРСР, але в історичному плані це справи не змінює.

Проте бачимо й таке, що у другій половині XX сторіччя промисловість країн Заходу поступово починає переходити на малі та середні підприємства (модулі), й ось уже наприкінці цього, тобто нашого, сторіччя у США фіксується вибух етнічної свідомості (йдеться про етнічний ренесанс 70-х — початку 80-х років).

Американці як нація етномаргіналів справді були вивільнені від консервативних кайданів етнічного, але заразом і від його духовно-душевних охоронних функцій. Вони швидше, ніж інші народи, дійшли матеріального добробуту, але вони ж, досягти цієї мети, першими серед народів світу відчули й брак духовності та душевності. Чи не тому саме з американців почалася етнічна революція сьогодення? Бо сказано: не хлібом єдиним жива людина.

Отже, мабуть, мав-таки рацію російський поет Микола Гумільов, коли у своїх "Записках кавалериста" записав: "Мені важко повірити в те, що людина, яка кожного дня обідає й кожної ночі спить, може вкласти що-небудь у скарбницю духу. Тільки піст та бдіння, навіть коли вони мимовільні, пробуджують у людині особливі сили, що досі дрімали". Справді, у цих словах є певне перебільшення, але ще більше в них мудрості.

Виявляється, що набутий наполегливою, сумлінною, раціонально зорганізованою й високопродуктивною працею добробут вимагає своєї особливої платні у формі втрати духовно-душевного комфорту. Отже, з глибин забуття на поверхню повсякденності викликається етнічне, щоб виконати свою компенсаторну функцію. Почуття етнічної приналежності заповнює вакуум найважливіших позитивних людських почуттів. Воно відшкодовує ті втрати у царині особистісно-психологічного спілкування, яких людина зазнає, виконуючи анонімно-казенні, формальні соціальні ролі.

Як пише американська дослідниця українського походження Оксана Соловей, "якщо сорок років тому безнастанно говорилося про "плавильний казан", в якому різні етнічні групи "перетоплюються" на "американців", то тепер навпаки — всі прагнуть відшукати своє коріння, підкреслити самобутність національних звичаїв"1. Хоча пік етнічного ренесансу в США і пройшов (він припав на кінець 70-х — 80-ті роки XX сторіччя), але цінність етнічного для окремої людини, для певних американських спільнот, а також і для нації загалом стала достатньо зрозумілою. Відтак тут етнічна революція свою історичну місію виконала.

Що стосується колишнього СРСР, то він і зовсім розпався, залишивши після себе 15 нових незалежних держав. Проте й тут відбувається етнічний ренесанс2.

Відшукуючи витоки сучасних світових етнічних процесів у розвитку промислового виробництва, вважаємо за необхідне зауважити, що цей підхід, який відштовхується від стану економіки та змін в її межах, не є притаманним виключно марксизмові, бо й найвизначніший представник сучасної соціологічної думки, один з "буржуазних" критиків марксизму Раймон Арон писав, зокрема: "Сам я, коли пробую аналізувати радянське або американське суспільство, охоче починаю зі стану економіки й навіть зі стану продуктивних сил, щоб потім перейти до виробничих відносин, а відтак до соціальних відносин".

Так от, розвиток продуктивних сил призвів до етнічних революцій сьогодення, які, у свою чергу, гостро порушили проблему етнічних меншин і проблему етномаргіналів. Що стосується першої проблеми, то вона перебуває у полі зору Організації Об'єднаних Напій і більш-менш успішно розв'язується, але про другу цього сказати не можна. Проте вона не є ні простою, ні мало важливою. Адже саме маргінали, в тому числі й етнічні, з їхньою психологічною розколотістю, амбівалентністю особистості, є найпоширенішими носіями асоціальної поведінки.

Оскільки ж у стані етнічних маргіналів найчастіше перебувають вихідці з етнічно змішаних сімей та представники етнічних меншин, то зазначені вище проблеми зливаються фактично в одну — в проблему етномаргіналізму. Й аж ніяк не слід применшувати її небезпечність, бо, як відомо, "Рим загинув, коли йому вже не стало чого рятувати як свою найвищу й абсолютну святиню, — коли він увесь суцільно обернувся на державу маргіналів".

Завершуючи коротку оцінку сучасного етнічного ренесансу, який відбувається на тлі розпаду таких держав, як Радянський Союз, Югославія, Чехословаччина, підкреслимо, що він, цей ренесанс, породив деякі теоретичні проблеми. Сутність однієї з них полягає у, здавалося б, незбігу відповідних тенденцій до національного відокремлення із сучасним процесом формування єдиного світового співтовариства.

Етнічна революція сьогодення ззовні не "вписується" до сучасних різновидів виробничої, торговельної, технічної, наукової, інформаційної, культурної світової інтеграції. Нерозуміння саме такого типу зустрічає вона в сучасній Європі, яка здійснює: дедалі ширшу інтеграцію.

Здогадним і найзагальнішим поясненням цієї проблеми може бути те, що етнічне має дещо іншу природу й виконує дещо інші функції у людському суспільстві, ніж ті, що бачилися дослідникам досі. Має сенс також припущення про набагато більшу історичну сталість етнічного, ніж це уявлялося досі.

Отже, відповідне дослідницьке завдання у найбільш загальному вигляді може полягати у з'ясуванні того:

    1. якою є природа етнічною й як воно виявляє себе за різних історичних та регіональних умов;

    2. які соціальні функції виконує та яку соціальну роль відіграє етнічне як в історичному процесі взагалі, так і в сучасному світі зокрема;

    3. наскільки історично сталим є етнічне як духовно-культурний феномен та якими є найважливіші причини цієї сталості.

Розв'язання цього завдання, тобто з'ясування справжньої ролі етнічного у сучасних соціально-історичних процесах, може сприяти:

  • по-перше, підсиленню елемента передбачуваності у здійсненні цих процесів;

  • по-друге, діяльності, яка відповідає вагомості етнічного компонента у цих процесах.

2.4 Етнічне як індивідуальна цінність

Тут ми вважаємо за необхідне звернути увагу ось на що. Справді, людина перш за все — соціальна істота, тому її буття немислиме без почуття "ми", тобто приналежності до такого соціального цілого, яке забезпечує всебічну захищеність і створює умови для душевної рівноваги. Й у якийсь момент може здатися, що для індивіда достатньо тільки першого, тобто всебічної захищеності, але це — непорозуміння, на якому саме й базуються абсурдності космополітизму. Насправді ж людина, позбавлена другого, тобто душевної рівноваги, втрачає й найважливіші соціальні ознаки й частіше за все стає носієм девіантних або суїцидних нахилів. А от глибинні засади душевного гомеостазу людина набуває у процесі етнізації й подальших достатньо тісних (безпосередніх або опосередкованих) зв'язків зі "своїм" етносом.

Отже, слід вважати зовсім не випадковим те, що переважна частина вихованців колишніх радянських дитячих будинків (ця здебільшого неетнізована людська маса) перетворювалася на антисоціальні "елементи", тобто на ворожих суспільству осіб. До речі, коли у сім'ї, цьому першому й найважливішому осередку етнізації, дитині не приділяється достатньої уваги (а таке може траплятися у сім'ях як з низьким, так і з високим рівнем добробуту), вона, ця дитина, виростає без душевної "аури", тобто нечулою й жорстокою.

Комплекс душевної (психічної) нерівноваги притаманний здебільшого людям неетнізованим або недоетнізованим, а тому й позбавленим суттєвих соціальних ознак. Головним чином через сім'ю-родину підростаючий індивід (дитина — підліток — юнак) убирає в себе (в конкретній етнічній формі) найважливіші духовно-душевні цінності людства. А відтак він набуває осмисленості життя, духовної сили, почуття цілісності буття, а також душевної (психічної) рівноваги й соціальної стійкості.

У зв'язку з цим підкреслимо, що духовна спустошеність (І відповідно етнічна нестійкість) людини зростає тією мірою, якою традиційна (тригенераційна) сім'я перетворюється на нуклеарну (двогенераційну). Повага до старших, їх шанування та цінування у традиційних суспільствах — це далеко не архаїчний та пустий звичай, подібний до ритуалу. Дідусі й бабусі миють далеко не тільки утилітарну цінність доглядальників своїх онуків, вони несуть у собі визначальний потенціал етнічного. Отже, відокремлення дідусів та бабусь від онуків у чомусь дорівнює розтягнутому в часі духовно-душевному самогубству етносу.

Loading...

 
 

Цікаве