WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Етнічна історія села Павлівка - Курсова робота

Етнічна історія села Павлівка - Курсова робота

Чорна рілля ізорана,

білим тілом зволочена

ще й кров'ю сполощена ...

Велику могилу насипали воїни, що залишились живими, похоронивши в неї своїх товаришів і командирів. Землю носили шапками. Трупи ворогів не хоронили. Пізніше могила служила дозорним пунктом. На ній була збудована дерев'яна шестиметрова вишка, на якій постійно проводили вартування дозорці. Тільки-но дозорець помічав наближення татар, він запаленою віхою повідомляв про небезпеку. Він же умовними знаками повідомляв про силу ворога. Коли сили ворога були нечисленні населення виступало проти татар і відбивало їхні наскоки. При численній перевазі татар все населення села втікало і переховувалось в лісах. Ця історично битва і згадка про село наводить на думку про можливе існування нашого села на той період історії.

У 1945 році сільські активісти - вчителі тодішньої семирічної школи Манжос О.Д., Чайківська М.Й., Димура С.С. і інші розпочали писати історію села Павлівки. В 1950 р. із опитування старожила села 90-річного Гуменчука Максима селу тоді було 372 роки, а Димура Гарійон твердив, і наполягав на тому і тільки на тому, що селу виповнилось 472 роки. Прожив Димура Гарійон 89 років і його твердження щодо скільки років селу більше співпадає із архівними даними про історію нашого села. Таким чином село Павлівка засноване в 1478 році. За статутом територіальної громади села "День села" датоване 9 жовтня 1478 року, день освячення церкви.

Із слів тих же старожилів першим поселився в цій місцевості лісничий Павлов із своєю дружиною. По національності він був росіянин. Із Росії був висланий, як неблагонадійна людина. Його садиба знаходиться там, де жили Шульці та Гадамці. На сьогоднішній день це вулиця Набережна будинок №21, де проживає Савчук Галина Григорівна (тут колись проживав Шульц на городі якого поховані Павлов із своєю дружиною). Садиба Павлова знаходилась поряд із р. Верхів біля якої в низині знаходилась криниця, з якої сім'я Павлова брала воду. Зверху до криниці були прокладені східці з дерева. Павлов любив і хотів мати пасіку, адже в лісах було безліч бджіл. Сам він не вмів біля неї ходити. В місті Умані у пана він за собак виміняв кріпака, який вмів ходити біля пасіки. Павлов цього чоловіка поселив у місці, де зараз вулиця Чапаєва. Синів його поселив: найстаршого, де зараз вулиця Кам'яна (раніше жив Гуменчук Сидір); другого поселив, де жила Гуменчук Марія Давидівна (зараз вул. Леніна - Калинівська); третього поселив, де живе Гуменчук Григорій Юхимович (вул. Стельмаха); четвертого поселив, де жив раніше Ковальчук Терень Стахович (вул. Мізяківська - Шевченка); п'ятий син залишився жити біля батька. Так, як вони вихідці з міста Умані їх односельці називали уманьчуками. Згодом кличка "уманьчук" перейшла в прізвище Гуменчук, яке в селі на даний час найпоширеніше. Село розпочало своє існування із невеликого хутірця, де проживало декілька сімей. Згодом тут почали зоставатись заїжджі чумаки, переселенці з інших міст і сіл, яких виганяли з своїх поселень поміщики.

Із наукового збірника "Подільська старовина" 1993 року село Павлівка (Rusка Раwlіка - Раwlіса Кrоlewка) в 1603 році належала Адаму Гумінському, котрому прийшлось витримувати натиск магната Януса Збаразького, брацлавського воєводи, який послав своїх підданих прилуцьких ( із Прилук), пограбувати село і двір власника, а хлопів з жінками було забрано до міста Прилуки і, головне, вигнав із держання Гумінського. Видно, що Гумінський не зміг довести своє право на грунт Павлівки, бо вони із Стефаном Залєським, власником села Черепашинець, обидва претендували на цю власність. Залеський своїх людей послав на Павлівку Гумінського, там вони розібрали будинок і забрали підданих до Черепашинець. В 1603 році Адам Гумінський знову звертається до суду за підданих та свій маєток (Із польських архівних матеріалів Вінницького краєзнавчого музею).

У XVIII столітті Павлівка входила до складу королівських земель Вінницького староства. В першій половині XVIII століття вона знаходилась в володінні Людвика Калиновського, старости Вінницького, полковника військ коронних. В останній чверті XVIII століття володаркою цих міст була кастелянша Соломія Холоневська. За часи її володіння в 1785 році в Павлівці нараховувалось 124 двори з 620 селянами-уніатами. В 1795 році в селі вже нараховувалось 949 чоловік "християнського закону".

В наслідок визвольної війни українського народу 1648-1654рр. Україна на Переяславській Раді була возз'єднана з Росією, але територія Вінницької області в тому числі і с. Павлівка знаходилась під владою польської шляхти аж до 1793 року. Напад на Україну і захоплення Вінницької області вчинили польсько-шляхетні війська в 1651 році на чолі з графом Потоцьким і Калиновським, які по зрадницьки порушили Зборівський мир.

Володарем села Павлівки, починаючи з 1651 року по 1775 рік був рід Людовика Калиновського, старости вінницького, полковника військ коронних. В 1745 році Л.Калиновський в селі розпочав будівництво уніатської церкви, яку закінчив у 1748 році. Першим священиком був Михайло Шевадзінський. Церква була знищена пожежею, її відбудували лише і 1770 році, яка проіснувала до 1792 року. Потім на місці цієї церкви було побудовано знову нову церкву. Церква була зруйнована в горезвісні 30-ті роки. Церкви будувались там, де зараз господарчий магазин та кафе "Вітокс" по вул. Леніна

Всі селяни до реформи 1861 року були кріпаками графа Грохольського, а потім цілого ряду дрібних поміщиків Братковських, Дхемешкевичів, Крюковських - більша частина з них була на службі у Грохольського і одержала від нього ділянки землі з селянами. В 1846 році частину села на основі купчої кріпості було віддано підполковнику у відставці Дехтереву Терентію Івановичу. Частина селян, скуповуючи в поміщиків землю, володіли земельними наділами від 3-х до 20 десятин і більше. Пізніше павлівські землі належали гущенецькому панові Тишкевичу, який перед смертю, захворівши психічно, роздав ці землі своїм слугам і службовцям: лісничому Мусєвичу, комісару Братковському, землеміру Павловському, старшому конюху Васильківському, покоївці Мозераці, ліснику Стиберському. Про поміщицькі наділи старші жителі пам'ятають такі назви, як Дехтерева вулиця (нині частина вулиці Пушкіна), Дехтерев ліс, ліс "мусєвичова", земля "братковського"(нині поле за водоканалом), земля "мозеракі"(нині вулиця і провулок Лісовий). Проживають і досі в селі фамільні "нащадки" і Гуменчуки, Корчевські, Братковські, Ольховські і інші.

З архівних даних в різні роки XVII - XVIII століть землями села володіли 31 дрібні поміщики, а саме: Стабарський, Ольховський, Васильківський (по 25 десятин), А.Братковський, Гнат Павловський (107 десятин), поміщиця В.свирська, Альбін Б'ялобжецький, поміщиця Юлія Клюковська, П.Утарбовський, Тит Кричевський, Покут шевський, Линхіор Криниць кий, Василь дзимашкевич (136 десятин), поміщиця Ганна Корчевська, Тишкевич, Гаспір Братковський, Грохольський, А.Калиновський, поміщиця Софія Холоневська, Савіцький, Насалєвський, Тіхоміров(мав 280 десятин тільки орної землі), Чертковський, Супутніцький(мав 140 десятин орної землі), поміщиця Соколовська.

На 1890 рік і по 1908 рік землі села Павлівки було розподілено між 12-а поміщиками, земельні наділи, яких чітко визначені на карті земельних володінь села, яка знаходиться в Вінницькому державному архіві. Володіли землею поміщики: Г.Братковський (61 десятина), А.Братковський, Соколовська, А.Павловський, Ф.Павловський, К.Павловський, Мистовичевська (60 десятин), Мисевич, К.Мазеракі, Т.Дехтерев, Г.Корчевська, Васильковський. Частину земельного наділу мав дворянин Ольховський та 26 гектарів орної землі належали церкві, згідно архівних даних перепису кількості землі на 1890 рік в поміщиків було 1542 га орної землі та 1131 га під лугами і лісами; в селян-одноосібників, що скупили землю в інших поміщиків було 1444 га орної землі, лугів і лісів разом. На 1902 рік в селі нараховувалось 470 дворів.

Поміщик Супутніцький мав свій водяний млин на р. Верхів (нині ставок біля сільської ради, де жив засновник села Павлов). Водяний млин пана Димішкевича був побудований на р. Верхів (нині ставок між вул. Чапаєва та Пушкіна); на цьому ж ставку був побудований і другий водяний млин, який належав місцевому батюшці. Тут же знаходилась ґуральня, олійня і пивоварня пана Ходзицького і його так званий "панський горідець". Все це було побудоване по іншу сторону греблі цього ж ставка. Із розповіді селян старшого покоління, пан завіз і посадив на "горідці" помідори, перець та інші культури. Жителі села не знали чи воно все їстівне чи ні, тому не їли овочів.

Loading...

 
 

Цікаве