WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Народні традиційні знання: медицина та ветеринарія - Курсова робота

Народні традиційні знання: медицина та ветеринарія - Курсова робота

Народ приписував появу деяких хвороб вітрові, а особливо вихорові — раптовому поривові вітру, який знімався зненацька від землі і закручувався спіраллю. За народними повір'ями, у такому вихорі перебуває нечистий, а ще казали, що це злий дух жениться або чарівники пускають хвороби за вітром. Вважалося, коли хтось потрапить у цей вихор, буде довго і тяжко хворіти, інколи аж до смерті. При виникненні вихору радили хреститися і падати на землю. А ще намагалися на всяк випадок носити при собі обереги, зокрема ніж або інший гострий предмет, який необхідно було кинути у саму круговерть.

Слід зазначити, що знахарі часто лікували хвороби, виникнення яких мало раціональне пояснення, проте лікувалися ірраціональними методами. До таких хвороб належить "рожа", "волос", "зуби", "удар", "золотнік".

"Рожу" розпізнавали за зовнішніми ознаками. Це, здебільшого, почервоніння шкіри, свербіж, інколи з'являлися пухирі.

"Рожу" спалювали таким чином: знахарка бере три чи дев'ять льняних пасом (бажано освячених) та шматок червоної тканини. Тканину кладе на хворе місце, бере одно пасмо льону, підпалює і шепче замовляння. Процес повторювався відповідно три чи дев'ять разів.

Причиною виникнення "волосу" могли слугувати нариви на пальцях рук чи ніг. Назва цієї хвороби мотивується віруванням у проникнення в організм людини водяного ниткоподібного черв'яка, що нібито утворився із кінської волосини. Обов'язковими атрибутами при лікуванні "волосу" мали бути дев'ять пшеничних колосків та мисочка з теплою водою. Колоски зв'язували, прикладали до хворого місця, поливали гарячою водою.

Лікування зубного болю в українців традиційно пов'язується з фазою місяця, причому головну роль у лікуванні відводять "молодику". Пов'язано це з тим, що дія місяця вважалася сприятливою в період його зростання. Щоправда, інколи вважали, що більше сприяє лікуванню старий місяць. Тут головну роль відігравала аналогія, бо старий сходить, а молодий ще розвивається. Відповідно біль має зійти, як і старий місяць. Як правило, зубний біль замовляли.

"Удар", "звих"— це хвороба, яка, з одного боку, має цілком раціональне пояснення: падіння і необережне ступання призводять до пошкодження тканини організму, порушення м'язових волокон. Проте, за народним переконанням, ця хвороба є демонічною істотою. Коли ж упала, то це значить, що з нею нечистий бавиться, до того ж удар ніколи сам не пройде. Удар здебільшого замовляли. Примовляючи, водили рукою чи свяченим ножем по хворому місці.

Особливо ретельно ставилися до лікування "підірваного живота ", який міг викликати низку інших хвороб. Зокрема шлунка, хребта, серця, легенів, а інколи й бездітність у жінок.

Підірваний живіт, як правило, "ставили" у такий спосіб: народний лікар, знайшовши, де "враз" б'ється, помаленьку тиснув на нього рукою, підводячи до пупа та примовляючи молитву. "Ставили живіт" ще й так: хворому на пуп клали шматочок хліба чи зрізану картоплину, у які встромлювали дев'ять сірників, запалювали і накривали горщиком. А ще ставили на живіт череп'яний горщик з гарячою водою, кидали туди дев'ять маленьких камінців. "Ставили золотнік" і на "сокіру": сокиру ставили лезом до підлоги, а на обух налягали. Всі ці засоби були направлені на те, щоб притягнути "враз" до пупа.

Після "встановлення вразу" рекомендували декілька днів нічого важкого не піднімати, утриматися від фізичних навантажень.

При замовлянні крові особливих обрядодій не застосовували. Як правило, воно зводилося до того, що знахарка свяченим ножем хрестила ушкоджене місце і замовляла його.

Слід зазначити, що лікування такого виду хвороб передбачало і лікування словом. Власне, в нероздільності раціонального та ірраціонального і виявляє себе специфіка народної медичної практики.

Цей жанр фольклору ввібрав у себе багато давніх міфів та магічних уявлень. Замовляння умовно можна поділити на два види. Зразки першого виду — це об'ємні тексти, в яких є зачин, основна частина та кінцівка. Основна частина розпочинається з того, що виконавець магічної дії не бере на себе відповідальності лікувати, а звертається по допомогу до вищих сакральних сил. Найчастіше звернення направлене до Ісуса Христа, Богородиці, святих. Наступним етапом є відшукування хвороби, називають всі її можливі причини, після чого виконавець обрядодій застосовує принцип кумуляції — намагається перелічити всі частини тіла, де ця хвороба може бути зосереджена. Наступним етапом є "вигнання" хвороби.

Цей процес умовно можна поділити на декілька видів: хворобу відсилали туди, звідки вона була наслана, у глухі, нелюдні місця або ж туди, де їй начебто буде краще, аніж у тілі хворого. Насамкінець іде закріплення у вигляді молитви "Отче наш" або слова "амінь". Цій групі замовлянь притаманна розвинена оповідь, чітко виражений сюжет. Сукупність текстів цієї групи формує певний універсальний тип, який може бути використаний для лікування більшості хвороб. Замовляннями цього типу найчастіше лікують такі хвороби, як "ляк", "уроки", "даннє", "підвій".

Другий вид характеризується невеликими за обсягом текстами, які часто складаються з одного—двох речень, побудованих за принципом подібності або у вигляді діалогу. Замовляння цього виду застосовують при лікуванні таких хвороб, як "рожа", "волос", "зуби", "удар", "кров", "золотнік".

Ветеринарія

Народна ветеринарія — важлива ділянка народного досвіду, що обіймає раціональні знання, ірраціональні уявлення та практичні навички лікування свійських тварин. Особливу увагу українці приділяли тим тваринам, від яких залежало успішне ведення господарства (коні, велика рогата худоба, свині).

У народній ветеринарії застосовувались переважно ті ж засоби, що і в народній медицині. Найпопулярнішими були ліки рослинного характеру. Так, при розладах травлення у тварин їх напували відварами деревію, звіробою, дубової кори, кмину, а при затвердіннях шлунку давали пити відвар із насіння льону. Невеликі рани лікували соком або товченим листом ранника, промивали відваром ромашки, живокосту, чебрецю. Хворе вим'я худоби змащували відваром живокосту. Шкірні недуги та висипки лікували водяним відваром гірчака, тютюну, а також дьогтем та домашнім квасом.

Часто рослинні ліки використовувалися у поєднанні з мінеральними речовинами, тваринними жирами тощо. Так, від сибірської виразки худобу лікували домашнім квасом, змішаним із селітрою та нашатирним спиртом. Тварин, хворих на чумку, напували відваром на буряковому квасі насіння льону, конопель, зернових із додатком іржавого заліза, дьогтю, часнику та мідного купоросу. Мідний купорос (синій камінь) використовували також для лікування такого поширеного недугу тварин, як ящур. Для зниження температури тіла худобу змащували розчином рудої глини, буряковим квасом. При здутті худоби від перегодовування її напували огірковим розсолом чи олією або ж закріплювали їй в роті солом'яне перевесло і ганяли до сильного спітніння. Подекуди у таких випадках заганяли тварин у воду на півтори-дві години, а іноді вдавалися до кровопускання.

Н. в. нагромадила й певні знання про значення санітарії та гігієни для успішного догляду за свійськими тваринами. Щоб запобігти захворювань, худобу не тримали у вогких чи холодних місцях, не давали їй пити застояну воду, періодично змінювали місце випасу й водопою, стежили за своєчасною ковкою коней та волів тощо.

Як і народна медицина, Н. в. тісно поєднувала раціональні знання з магічними діями. Щодо причин хвороб, то найчастіше їх пов'язували зі впливом "дурного ока" чи зловмисними діями відьом (видоювання чужих корів). Коли домашнє лікування тварин було безуспішним, зверталися до людей, що мали у цьому певний досвід (знахарів, костоправів, коновалів).

Список використаних джерел та літератури

  1. Давидюк В. Давидюк Г. Народна медицина та ветеринарія // Берегиня. – 1999. - №3. – С. 77-87.

  2. Колодюк І. Куди веде коріння знахарства // Київська старовина. – 2006. - №1. – С. 46-53.

  3. Лозко Г. С. Українське народознавство. – К., 1995. – 368 с.

  4. Наконечна Ю., Українець А. Народна медицина: традиції та сучасність // Берегиня. – 2004. - №2. – С. 56-65.

  5. Наулко В. І. Культура і побут населення України. – К., 1993. – 288 с.

  6. Паламарчук Л. Культура здоров'я в традиціях українського народу // Хімія. Біологія. – 2004. - №24. – С. 49-53.

  7. Пономарьов А. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. – К., 1993. – 256 с.

  8. Тимченко А. Категорії часу в народній медицині українців // НГтЕ. – 2003. - №2. – С. 106-112.

  9. Українська етнологія. За ред.. В. Борисенко. – К., 2007. - 400 с.

  10. Українське народознавство / За ред.. С. П. Павлюка. – К., 2006. – 568с.

Loading...

 
 

Цікаве