WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Усна народна творчість українців - Курсова робота

Усна народна творчість українців - Курсова робота

План

  1. Витоки та еволюція українського фольклору.

  2. Народна творчість та писемна література.

  3. Дещо про фольклористичну термінологію

  4. Характерні особливості усної народної творчості

  5. Жанрова система українського фольклору

Література

1.Витоки та еволюція українського фольклору

Важливою складовою українського народознавства є наука про народну творчість — фольклористика. Незважаючи на поважний вік, що обіймає понад два століття, вона все ще перебуває у пошуку оптимального наукового трактування багатьох питань, пов'язаних зі становленням та еволюцією предмета, його взаємин із історією, етнографією, літературою тощо. Та й головна справа в тім, що таке явище, як фольклор, не було незмінним за всіх часів.

Відомо, що фольклор виник разом із мовою. Саме у процесі продуктивного розвитку мови і викристалізовувався фольклор. Цей процес тривав так довго, як довго існує мова. Скільки саме — відповісти важко, але минуло багато й багато тисячоліть, перш ніж народи почали користуватися такою звичною і на перший погляд простою первинною комунікативною системою, як мова. Якщо період становлення і розвитку писемності становить 4—5 тисячоліть (у східних слов'ян — тисячоліття), то усна творчість перевищує цей період у 50—60 разів, а деякі дослідники впевнені, що у сто разів. Що стосується східних слов'ян, то тут всяка цифра буде гіпотетичною, оскільки історики не дали нам цілісної концепції у цьому плані. Зрозуміло, що багато чого здатний прояснювати сам фольклор, у якому можна знайти рудименти матріархату та родового суспільства, однак цей аспект фольклористичних студій розроблений ще недостатньо.

Усна народна творчість протягом тисячоліть була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду народу, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народних ідеалів. У фольклорі знайшли відображення не лише естетичні й етичні ідеали народу, а й його історія, філософія, психологія, дидактика — тобто все, чим він жив, що хотів передати наступним поколінням. Навіть норми звичаєвого права, неписані закони фіксувалися в усній формі, запам'ятовувалися вибраними громадою людьми і за потреби відтворювалися у незмінному вигляді.

Слово для наших предків мало й магічну силу. За його допомогою, вірили вони, можна домогтися щасливого полювання, викликати дощ, відвернути бурю і град, посуху, вберегти родину від зла і напасті, які підстерігали беззахисну перед силами природи людину на кожному кроці.

Значний період в історії людства взагалі та кожного народу зокрема характеризується культивуванням так званого міфологічного мислення. Це період анімістичних (коли душею наділяються не тільки люди, тварини, а й рослини, Йредмети неживої природи), антропоморфних (коли людськими властивостями наділяються тварини, рослини, у людській подобі уявляються боги тощо) вірувань, що склали основу як первісних релігій, так і сюжетів, мотивів, образної системи усної творчості. Міфологічні образи, вірування стимулювали народну фантазію і сприяли культивуванню фантастичних оповідок, героїчного епосу, календарно-обрядової поезії. Але з часом міфологічні образи втрачають реальну основу і сприймаються творцями та носіями фольклору як художні образи і символи, в яких народ втілював свої суспільні ідеали, уявлення про добро і зло, ставлення до навколишньої дійсності.

Перші писемні пам'ятки східних слов'ян не лише зафіксували високорозвинуту міфологічну традицію Київської Русі, а й самі значною мірою збагатилися за рахунок цієї традиції, стали її органічним продовженням на іншому історичному рівні. На цей час міфологія як система мислення та світоглядна база зазнає трансформації, однак не втрачає остаточно своїх позицій. Це засвідчує хоча б той факт, що літописці відтворювали давню історію Київської Русі за усними джерелами, у яких народні герої — Кирило (Микита) Кожум'яка, Ілля Муромець, Михайлик, Микула Селянинович та ворожі їм сили — Соловей Розбійник, Шолудивий Буняка, Ідолище, Змій — ще не стали казковими персонажами. Разом з тим літописи зафіксували найголовніші міфологічні постаті слов'янського Олімпу — бога неба Сварога, богів сонця Хорса і Дажбога, грому і бурі — Перуна, вогню — Сварожича, худоби — Велеса (Волоса), вітру — Стрибога, зими — Коляди, Марени, весни — Ярила, літа — Купала та ін.

Трансформація давньої міфології не означає зникнення величезного шару народної культури. Це — поступовий перехід давніх сюжетів і мотивів, образів і світоглядних уявлень у нову систему художньої творчості — фольклор. Колись нерозчленований масив народної міфології став жанровою системою фольклору — казки, легенди, перекази, оповідання, балади, героїчний епос, обрядовий цикл тощо, що в тій чи іншій формі дійшли до наших днів.

У поясненні витоків і становлення українського фольклору слід виходити насамперед із специфіки народної творчості, яку не можна перенести на грунт національної культури подібно до культових споруд в архітектурі або іншомовних джерел, перекладених українською мовою. Фольклор невіддільний від народного світогляду, побуту, історії тощо. Таким чином, народну творчість українців слід вважати прямою спадкоємницею уснопоетичних надбань Київської Русі, зокрема тих її регіонів, що співпадають географічне й історично. На відміну від писемної пам'ятки, створюваної здебільшого одним автором на основі писемних (колись — культових) норм, фольклор реалізується у руслі місцевої традиції. Його творцем і носієм є весь загал. Лише на етнічних порубіжжях помічаємо різноманітні культурні перехрещення і взаємозапозичення. Дещо своєрідними є ці зв'язки і взаємовпливи в іншомовних та іншонаціональних осередках, розташованих на території України: болгарських, російських, грецьких, чеських, польських, німецьких та ін.

2. Народна творчість та писемна література

Соками усної народної творчості живилася писемність. На її основі створювалися історія і література, зокрема староукраїнські літописи (Густинський, Грабянки, Величка, Самовидця, Острозький, Львівський та ін.), на її грунті будувалася діяльність братських шкіл, Києво-Могилянської академії. Із цього погляду таємниці народної творчості необхідно особливо добре знати філологам та історикам. Без цього немислиме розуміння як давньоукраїнської історії та культури, так і витоків творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Лесі Українки, Марка Вовчка, І. Франка, ряду сучасних письменників. Зв'язок їх зі творчістю народу — неминучий. Цей зв'язок розуміли видатні письменники кожної епохи, а найбільше ті, що черпали в народній творчості не лише творчу снагу, а й сюжети та образи, художні засоби.

Народ багатовіковою практикою створив таку систему художніх засобів у фольклорі, які йдуть до створення художнього образу найкоротшим шляхом. Виконавець фольклорного твору не просто .описує факт чи подію, а зображує їх, він ніби все бачить перед собою. Тому його виконання емоційне, виразне, багате на жести і міміку"

205Однією з основоположних особливостей фольклору е одвічне прагнення його творців і носіїв до ідеалів правди, до безкомпромісної оцінки баченого і пережитого. Створю- • ючи образ ідеального героя, народна пам'ять діє вибірково: відкидає уєе, що могло б принизити його, і гіперболізує ті риси, які звеличують героя, роблять його вчинки гідними для наслідування.

Цілком очевидний той факт, що розібратися у лабораторії літературної творчості неможливо, не знаючи насамперед її першоджерел — усної народної традиції. Без цього неможливо ^ре тільки осягнути всю складність літературного процесу, а й заглибитися у творчі витоки літературних напрямів, шкіл, а зрештою й поетики літературних творів.

3. Дещо про фольклористичну термінологію

Термін "фольклор" утвердився в науці відносно пізно. З другої половини XIX ст. він вживається паралельно з такими термінами, як "народна творчість", "народна поезія", "народна словесність", "народна поетична творчість" та ін. Усі вони близькі за змістом, але неоднозначні. Термін "народна творчість" має ширше значення, ніж "народне мистецтво", оскільки охоплює усі види творчої діяльності людини — естетичну, соціально-політичну і навіть виробничо-побутову. Його використовують спеціалісти різних сфер знань, тому в кожному конкретному випадку виникає необхідність уточнення, про який саме вид народної творчості йтиме мова.

У другій половині XIX ст. набув поширення термін "фольклор" (з англійської — народна мудрість, народні знання). Здавалося б, це поняття має ще ширший зміст, ніж "народна творчість"; зрештою, у зарубіжній науці так воно і є: до нього включаються не лише народне мистецтво в усіх його виявах, а й народний побут, народна медицина, вірування тощо. Таким чином, західноєвропейська й американська фольклористика обіймає практично всі аспекти народознавства.

У своїх роздумах про фольклористичну термінологію Максим Рильський визнавав правомірність користування усіма названими вище термінами, однак закликав не забувати дуже місткого і точного терміну "словесність", що його широко вживали філологи минулого — О. Потебня, П. Куліш, Ф. Колесса та ін. Разом із тим М. Рильський вказував на деяку штучність такого усталеного терміну, як "народнопоетична творчість", оскільки слово "поезія" має свою специфічну сферу вживання, пов'язану з віршуванням.

Найбільш вживаним у світовій практиці є термін "фольклор"; через школу, засоби масової комунікації, книги цей термін міцно увійшов у науку і був сприйнятий також самими носіями усної народної творчості. Але в нашій науці він зазнав деякого коригування. Ми цілком приєднуємося до трактування, яке дав відомий учений В. Гусєв: терміном "фольклор" позначається не все народне мистецтво загалом, а та його сфера, в якій художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з 'їхнім життям та побутом.


 
 

Цікаве

Загрузка...