WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія становлення туристичного краєзнавства - Курсова робота

Історія становлення туристичного краєзнавства - Курсова робота

Одним з фундаторів туристичного краєзнавства в Україні вважаємо Омеляна Партицького (1840-1895 рр.). О.Партицький регулярно здійснював науково-краєзнавчі подорожі у Карпати. Зібраний ним археологічний і краєзнавчо-етнографічний матеріал став основою для праць "Образи Руси Галицької", "Подорожньо-етнографічні записки" (1887 р.). Про найатракційніші пам'ятки та найважливіші події Галичини О.Партицький залишив окремі краєзнавчі розвідки-нариси "Жерло Парашка", "Крехівський монастир", "Камінь Св.Петра" та ін. І саме О.Партицький першим серед українських краєзнавців розробив туристичний маршрут для краєзнавчої подорожі атракційними околицями Львова.

Видатною постаттю українського туристичного краєзнавства є Іван Нечуй-Левицький (1938-1919 рр.) – талановитий письменник, етнолог-фольклорист, філолог і краєзнавець. І.Нечуй-Левицький здійснив цілий ряд краєзнавчо-експедиційних мандрівок теренами рідного краю, зокрема об'їхав більшу частину Східної Польщі (Галичину, Лемківщину, Холмщину, Підляшшя, Волинь, Поділля) та Молдови (Північна Буковина).

Класичним туристично-краєзнавчим твором І.Нечуй-Левицького можна назвати його подорожній нарис "Мандрівка на українське Підлясся", надрукований на шпальтах львівського часопису "Правда".

Третій етап – становлення галицького краєзнавства у 2-й пол. XIX ст. – на поч. XX ст. (діяльність товариства "Просвіта", Івана Франка та ін.) – 1868-1914 рр.

В кінці XIX ст. – на поч.ХХ ст. український національно-визвольний (і краєзнавчо-просвітній) рух було зосереджено, головним чином, у Галичині.

Відомою постаттю українського туристичного краєзнавства у кінці ХІХ ст. став священик і громадський діяч І.Гавришкевич. Він здійснив перше систематичне експедиційне-мандрівницьке обстеження території Галичини й Буковини і першим з українців наніс на карту близько 2 тисяч висот цих земель. І.Гавришкевич залишив науково-краєзнавчі описи подорожей Самбірським і Стрийським повітами, опублікував грунтовний краєзнавчо-етнографічний нарис про с.Кам'янка-Вольська біля м.Рави-Руської, який не втратив і сьогодні свого пізнавального і наукового значення.

Краєзнавчі матеріали В.Площанського, В.Чернецького, І.Гавришкевича та ін. українських краєзнавців кінця ХІХ ст. були використані при виданні фундаментального 16-томного польського Географічного словника (1880-1902 рр.).

Новий період розвитку українського галицького краєзнавства (у т.ч. краєзнавства туристичного) найтісніше пов'язаний з діяльністю Івана Франка (1856-1916 рр.). І.Франко ще учнем Дрогобицької гімназії і студентом Львівського університету здійснив низку краєзнавчо-пізнавальних мандрівок Прикарпаттям. Ці мандрівки вже в молодому віці заклали в душі І.Франка переконання про винятково велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення туристично-краєзнавчих мандрівок для широких верств українства. За період 1880-1882 рр. І.Франко пішки сходив Сколівщину і Тухольщину. З 1880-х років починається його знайомство з Гуцульщиною. Багато років мислитель відпочивав у колоритному гуцульському с.Криворівні, бував у м.Косові, Кутах, Буркоті, Жаб'є, на "Писаному Камені" біля с.Ясенове.

У 1883 р. І.Франко організував "Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу", а згодом – суто краєзнавче-туристичний "Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю".

Отже, у розвитку галицького краєзнавства у другій пол. ХІХ ст. пріоритетним був народознавчий аспект. Кінець XIX – поч. ХХ ст. стали періодом комплектування і оформлення збірок про пам'ятки матеріальної та духовної культури краю, створення місцевих музеїв.

Для широкого загалу українських туристів на поч. ХХ ст. почали виходити численні буклети, путівники, нариси, монографії з туристично-краєзнавчої проблематики. Серед них, зокрема, найбільшою популярністю користувалися такі: "Туристика" А.Гудзиновського, "Прогулянки в наші гори" І.Франка, "Галицьке краєзнавство" Ю.Целевича, "Опис рідного краю" та "Мала географія України" Б.Заклинського, "Провідник по Галичині" М.Орловича.

Четвертий етап – розвиток галицького краєзнавства у міжвоєнний період 1918 – 1939 рр.

Після закінчення Першої світової війни суттєво змінилася політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій виникли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. На цих землях краєзнавство і туризм залишалися справою передової громадськості. Характерним стало створення регіональних краєзнавчих осередків, діяльність яких значно пожвавила туристично-екскурсійний рух.

Вивченням рідного краю займалися як окремі українські установи і товариства (НТШ, "Просвіта", "Рідна школа", "Союз українок", "Пласт", "Чорногора", "Плай", "Січ" та ін.), так і національно свідомі представники інтелігенції і селянства. Чимало краєзнавчого матеріалу міжвоєнного часу зберігається нині в архівних фондах.

Характерною особливістю розвитку українського галицького краєзнавства у міжвоєнний період є розбудова музейної мережі у краї: станом на 1939 р. в Галичині діяло 47 публічних музеїв. У 1935 р. музеєзнавці краю заснували "Комітет українських обласних музеїв" (КУОМ), який об'єднав регіональні музейні товариства Галичини.

З приходом на Галичину у вересні 1939 р. радянської влади та початком Другої світової війни були знищені практично всі краєзнавчо-туристичні організації на західно-українських землях.

П'ятий етап – краєзнавство Галичини в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

У роки Другої світової війни краєзнавча діяльність продовжувалася в умовах німецької окупації українських земель, але в значно менших масштабах. Навесні 1940 р. у Кракові був створений Український Центральний Комітет (УЦК), який очолив В.Кубійович. При УЦК у Львові в 1942 р. був організований "Відділ молоді", яким керували пластові керівники. Згодом засновується пластовим зразком організація "Виховна Спільнота Української Молоді" ("ВСУМ"). Відновлено організацію літніх таборів для молоді, вишкільні табори й курси, а мережа гуртків і куренів ВСУМу поширилася на всі галицькі терени. Німецька окупаційна влада не дозволила українському "Пласту" офіційно здійснювати свою діяльність, і пластуни змушені були збиратися нелегально.

3. Розвиток краєзнавства в Українській РСР

у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.

Перша світова та інші війни спричинили повний застій у розвитку краєзнавства. Жовтнева революція 1917 р. дала поштовх спробі українських більшовиків поєднати український націоналізм ("українізацію") з комуністичною ідеологією. Основою краєзнавчих досліджень у цей час стає марксистсько-ленінська ідеологія. Коли НЕП заспокоїв селянство, партія більшовиків розпочала кампанію "націоналізації", спрямовану на розширення підтримки з боку неросійських народів, на завоювання їхньої прихильності. Український різновид цієї політики називався українізацією.Перші заходи українізації мали на меті розширити вживання української мови, у тому числі в партії та уряді Української РСР. Зросла кількість українців в урядових установах. Кампанія українізації охопила всі царини життя України. Найбільший вплив вона справила на освіту.

Бурхливо в 1920-ті pp. розвивався краєзнавчий рух. Успішно впроваджувались як наукові, так і громадські форми краєзнавства. Краєзнавство стає масовим. Краєзнавчий рух в Україні у 1920-ті pp. вели Київське товариство природознавців, Історичне товариство Нестора Літописця та Українське Наукове товариство.

На кінець 1920-х pp. в Україні налічувалося 30 тис. краєзнавців, працювало 51 товариство, 658 гуртків краєзнавства. У листопаді 1922 р. при АН України (академік В. І. Вернадський - перший президент АН України) була створена Київська Комісія краєзнавства. Вона згодом утворила ще дві комісії - Одеську комісію краєзнавства для Степової України і Харківську комісію для Слобожанщини. Комісія краєзнавства при АН України видала два номери "Бюлетня комісії краєзнавства", проте так і не змогла стати організаційним і координаційним центром краєзнавства в республіці.У 1922 р. при Всеукраїнській АН засновано Комісію краєзнавства. У комісії працювали академік А. М. Лобода (голова комісії), В. І. Лучицький, М. В. Птуха, М. П. Василенко, П. А. Тутковський, 1.1. Шмальгаузен.

Loading...

 
 

Цікаве