WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія виникнення та становлення Кельменців - Курсова робота

Історія виникнення та становлення Кельменців - Курсова робота

IV селянський з'їзд Хотинського повіту 8—9 (21—22) січня 1918 року, на якому були представники Кельменецької волосної Ради, прийняв рішення про встановлення Радянської влади в повіті. Взявши владу в свої руки, кельменчани розподілили між селянами поміщицьку землю, дружно включились у будівництво нового життя.

Однак не судилося в ті роки трудящим Кельменців здійснити свої плани соціальних перетворень. Вони змушені були піднятися на боротьбу проти австро-німецьких інтервентів, що захопили село в лютому 1918 року та румунських окупантів, які вдерлися на Північну Буковину. Окупанти ліквідували всі завоювання Радянської влади, встановили жорстокий режим.

На заклик більшовиків трудящі Кельменців стали на боротьбу проти іноземних загарбників. Вони взяли активну участь у Хотинському повстанні 1919 року. Серед них особливо активними були В. В., О. В. Раренки, А. Ф. Кучейник, В. Г. Атаман, Прокіп і Сава Горобієвські та багато інших. В ніч на 23 січня 1919 року за сигналом штабу Хотинського повстання виступив і повстанський загін кельменчан на чолі з В. В. Раренком. Над Кельменцями замайорів червоний прапор.

Румунські загарбники за допомогою Антанти кинули проти повстанців великі військові з'єднання. Після героїчного опору повстанські загони змушені були відійти за Дністер. Учасник повстання М. М. Раренко згадує, що кельменчан виводив на Поділля більшовик В. В. Раренко. Він вигукнув односельчанам на прощання: "Ми ще повернемось!" І трудящі Кельменців твердо вірили, що справа, за яку боролися повстанці, не загине.

Чимало кельменчан — учасників Хотинського повстання — влилось у кавалерійську бригаду Г. І. , Котовського. В її рядах хоробро билися за Радянську владу на фронтах громадянської війни Прокіп та Сава Горобієвські, Володимир Раренко, Володимир Атаман та інші. Пізніше частина а них повернулася в село і провадили підпільну боротьбу проти боярсько-румунських загарбників.

Налякані повстанням і ворожим ставленням народу, окупанти встановили жорстокий режим. Не дозволялось виходити увечері на вулицю, приймати в квартирах гостей, збиратись групами. Щоб запобігти спілкуванню людей, були закриті на певний час навіть ярмарки і базари. Насилля і репресії панували повсюдно.

Мало що дала трудівникам і проведена румунами у 20-х роках земельна реформа. Більшість земель і кращі її ділянки залишились у поміщиків або згодом перейшли до рук куркульства. Безземельні і малоземельні кельменчани мали одержати по 1—3 га землі. За проектом селянам належало одержати близько 3 тис. га землі, а одержали лише понад 1 тис. га. Високі викупні ціни на землю, брак тяглової сили, важкий податковий тягар призводили до того, що селяни поступово втрачали свої наділи, розорялися. Вже у 1940 році, на час возз'єднання Північної Буковини з УРСР, 3 % селянських дворів були зовсім безземельними, 10,2 % мали менше 1 га землі, понад 60 %— від 1 до 3 га, 19,1 %— від 3 до 4 га, близько 1,5 %— від 4 до 5 га землі. В цей же час 4 поміщики і церква володіли 285,1 га землі, 24 куркульські господарства — 286,2 га землі. В поміщицьких і куркульських господарствах працювало 384 постійні і сезонні робітники. Безземелля і злидні спричинювали до ворогування і сутичок між рідними та сусідами. В 30-х роках селянин В. В. Рудий понад 10 років судився з рідною сестрою за межу на городі. Адвокати, судові чиновники та різні посередники навмисне зволікали справу і витягували в них останні соки.

За рахунок розорення основної маси селян зростали і економічно міцніли поміщицькі і куркульські господарства. В селі виникли різні дрібні підприємства первинної обробки сільськогогіподарської продукції. Поміщикам і куркулям належало 2 парові, 11 водяних і 5 вітряних млинів та 2 олійниці.

Окупаційний режим виявлявся в усіх галузях життя. У двох початкових школах села навчання велося лише румунською мовою. До учнів застосовувалися методи фізичного покарання. Все це призводило до того, що більшість дітей залишалась поза школою, не одержавши навіть початкової освіти. В червні 1940 року в селі було 1061 чоловік неписьменних і 306 малописьменних. У своїй знахабнілій політиці національного гноблення окупанти навіть дійшли до того, що, реєструючи немовлят-українців, записували їх румунами.

Під час панування румунських бояр у Кельменцях не було ні клубу, ні бібліотеки, ні інших культурно-освітніх установ для культурного обслуговування трудящих. Зате тут було 3 магазини, де продавалась лише горілка, понад 20 шинків, церква, за допомогою яких окупанти одурманювали свідомість населення.

Велика плата за послуги лікаря, дорогі медикаменти, були причиною того, що трудящі селяни не могли й думати про медичну допомогу.

Та мешканці Кельменців не припиняли боротьби проти румунських окупантів і не втрачали надії на визволення, завжди звертали свої погляди на схід до могутнього Союзу РСР. Довгожданий час визволення настав у 1940 році.

Учасник цієї знаменної події М. М. Раренко згадує: "Над натовпом майнув червоний прапор, потім другий, третій... Їх багато приготували кельменчани до урочистої зустрічі наших дорогих визволителів. Хвилюються всі... Повільно рухаються військові автомашини з піхотою... Зупиняється перша машина. Червоноармійцям піднесли хліб-сіль. Колону визволителів оточують тисячі кельменчан. Обійми... Поцілунки... Під червоними прапорами тисячі людей вирушають у центр села...", де відбувся багатолюдний мітинг. Учасники мітингу висловили подяку Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення.

В Кельменцях було відновлено Радянську владу.

На час возз'єднання у селі було 1280 дворів, проживало 4986 чоловік населення (чоловіків — 2349, жінок — 2637). Національний склад населення був такий: українці становили 93,9 %, решту—росіяни, євреї, поляки, румуни, молдавани.

У перші ж дні Радянської влади були створені місцеві органи управління. Діяли волосний та сільський виконавчий комітети Рад депутатів трудящих. До керівництва прийшли представники трудового народу, селяни-бідняки. Головою волосного комітету став К. Є. Дудка, секретарем — Т. І. Солдатенко. Кельменецький сільвиконком очолив П. Ф. Кучейник. До складу сільвиконкому увійшли Л. Д. Гарабаджій, В. Л. Джуруляк, Ф. С. Горобієвський, Т. В. Крупко, О. П. Білобрицький та інші.

2. Кельменці як районний центр.

З листопада 1940 року Кельменці стали районним центром. Керівником і організатором трудящих у боротьбі за здійснення соціалістичних перетворень була волосна (пізніше районна) партійна організація, створена в перші дні після визволення. Першим секретарем волосного комітету партії був П. Г. Мудрак, другим — Д. Г. Фатєєв, секретарем — Г. І. Сушко. В січні 1941 року в райцентрі працювало 53 члени і кандидати в члени партії.

Розпочала свою діяльність волосна (пізніше районна) комсомольська організація. Першим секретарем волосного комітету комсомолу була обрана В. А. Бережна. В установах та на підприємствах виникли первинні комсомольські організації.

У серпні 1940 року в Кельменцях було націоналізовано паровий млин, торговельні підприємства, засоби зв'язку. Поміщицька і церковна землі були передані безземельним і малоземельним селянам. Для розподілу землі була створена земельна комісія, до складу якої увійшли активісти селяни-бідняки Ф. С. Горобієвський, В. Т. Безверхний, Ф. М. Рудий та інші. Радянська влада передала селянам Кельменців 408,5 га землі, весь сільськогосподарський інвентар колишніх поміщицьких маєтків.

З перших днів відновлення Радянської влади трудящі села відчували піклування Комуністичної партії і Радянського уряду про підвищення їхнього матеріального добробуту і культурного рівня. За короткий час у селі була побудована електростанція, почала працювати хлібопекарня, широка мережа підприємств державної і кооперативної торгівлі та побутового обслуговування. На будівництво шосейного шляху від Кельменців до станції Ларга було виділено 198 тис. крб., на реконструкцію пекарні та школи — 185 тис. карбованців.

Вперше в історії кельменчани одержали право на безплатне медичне обслуговування. У липні 1940 року в селі була відкрита лікарня з терапевтичним, інфекційним і пологовим відділеннями, а також медична амбулаторія.

Радянський уряд подав грошову допомогу багатодітним матерям. Крім одноразової допомоги в розмірі по 2 тис. карбованців, їм було призначено по 2 тис. крб. щорічної допомоги. 771 житель Кельменців і сіл району в 1940 році одержали пенсію.

Було створено всі умови і для культурного розвитку трудящих. З 1 вересня 1940 року в Кельменцях почали працювати 2 школи — середня і семирічна, де діти вчились рідною українською мовою. Вперше всі діти пішли до школи. Виявили бажання вчитися і дорослі. Населення жадібно тягнулося до знань. У селі була створена мережа гуртків по ліквідації неписьменності і малописьменності.

Loading...

 
 

Цікаве