WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Історія виникнення та становлення Кельменців - Курсова робота

Історія виникнення та становлення Кельменців - Курсова робота

"Історія виникнення та становлення Кельменців"

План

Вступ.

1. Історія виникнення Кельменців.

2. Кельменці як районний центр.

3. Кельменці під час Великої Вітчизняної Війни.

4. Післявоєнний період.

Висновки.

Список використаної літератури

Вступ

Кельменці — селище міського типу з 1960 року, центр Кельменецького району. Розташовані на автошляху Чернівці — Сокиряни, за 4 км на північ від залізничної станції Ларга і за 106 км від Чернівців. Населення — 8,3 тис. чоловік.

В центрі сучасних Кельменців на березі Потока виявлено рештки поселення ранніх слов'ян черняхівської культури (II—VI століття н. е.), а на південних схилах Потока — рештки поселень XIV—XV століть.

1. Історія виникнення Кельменців.

Вперше село згадується в документах 1559 року під назвою Келменци. Назва його кілька разів змінювалась. В 1642 році воно іменувалося Келмешти, а в 1817 році Келмещий.

За народною легендою першим на території сучасних Кельменців поселився корчмар на ім'я Кельман. Згодом рядом з корчмою з'явилося кілька будинків. Садибу корчмаря подорожні називали двором Кельмана, а людей, що служили в нього, кельменцями. Збереглися відомості про те, що з середини XVIII століття населення Кельменців належало до категорії царан. Земля, на якій вони поселилися, належала феодалу. Основним заняттям було землеробство і скотарство. За користування землею кельменчани працювали у маєтку феодала та виконували різні повинності. За Положенням 1749 року царани мали одробити 24 дні на рік, дати феодалу десятину від врожаю, від приплоду тварин, від бджіл тощо. Крім того, селян змушували сплачувати великі податки на користь держави: подушне, від майна тощо. З 1766 року за Правилами Г. Гіки кількість урочних днів зменшувалась до 12. Але обсяг роботи на день визначався такий, що його можна було виконати тільки за 3—4 робочі дні. Отже, фактично панщина збільшувалась у 2—3 рази. Згідно ж "Пунктів", виданих молдавським диваном у 1810 році, кожне тяглове господарство царан повинно було обробити півфальчі панського поля, скосити фальчу сінокосу, давати панові десяті свого врожаю, привезти віз дров, постачати по 2 курки, 100 дійних овець, по мітку пряжі, платити щорічно по 10 левів, за т. зв. Панські дні тощо. Насправді ж поміщик не дотримувався згаданих пунктів, а постійно збільшував повинності, жорстоко поводився з населенням. До того ж царани мали сплачувати і державні податки.

Становище селян ускладнювалось ще й утисками з боку турецьких загарбників. Селяни мусили сплачувати данину грошима, поставляти зерно, худобу, мед, брати участь у походах турецьких армій, в скл. молдавських військових загонів та інше2.

Після приєднання Бессарабії до Росії взаємовідносини між кельменчанами і поміщиками регулювались "Положенням про царан" 1819 року, "Нормальним контрактом" 1846 року. Царани мали працювати на поміщика понад 50 робочих днів на рік та виконувати ряд інших повинносте. Кількість робочих днів визначалась в залежності від величини земельного наділу селянина та кількості худоби.

Важкі умови життя, посилення феодальної експлуатації викликали протести з боку кельменчан. Найбільш розповсюдженою формою соціального протесту були скарги на непосильний гніт, на збільшення повинностей, захоплення у поміщика угідь. Мали місце часті втечі селян. Як повідомляв хотинський земський у 1833 році "селяни залишають свої господарства..., відмовляються відбувати власникам повинності..., не бажають коритися ні їм, ні земській поліції".

Не поліпшила економічного становища селян і реформа 60-х років. В Кельменцях, як і в інших селах Хотинського повіту, земельні наділи, близько 8 десятин одержали тільки 25,5% селян, решта — мізерні клаптики.

Зростало незадоволення селян. Вже у квітні 1869 року кельменчани та жителі сусідніх сіл відмовились від виконання повинностей на користь власника.

Процес обезземелення селян тривав. В пореформений період поміщики і куркулі все більше прибирали до своїх рук землі селянської бідноти, вдаючись до беззаконня та насильства; це змушені були визнати навіть представники влади. Бессарабське губернське в селянських справах присутствіє констатувало, що заможні селяни, користуючись слабкістю своїх односельчан, купують у них за найнижчу ціну земельні наділи і стають власниками величезних угідь. В той час як поміщик Стар-жинський у 1877 році володів майже 1400 десятинами землі та 430 десятинами лісу селяни користувалися всього 2675 десятинами землі. Значна ж частина її належало багатіям. Уже в 1883 році з 482 селянських господарств 128 (26%) залишилися безземельними; до того ж 150 (31,1%— не мали робочої худоби. Корови мали лише 34 (7,1 %) господарства.

Задихаючись від безземелля, селяни змушені були орендувати землю у поміщиків і куркулів за дуже високу ціну. У 1883 році, наприклад, орендувало землю 16 % безземельних і 21 % надільних господарства. З орендованої землі вони давали власникові половину зібраного врожаю. Орендна плата за сінокіс становила близько 25 крб. за фальчу. За випас пари волів доводилося платити по 10—12 крб., за випас корови — 7—10 крб. Та селяни не завжди мали можливість орендувати землю безпосередньо в самих землевласників, тому що ті не бажали дробити її на малі ділянки, а надавали перевагу лихварям, які брали в оренду великими масивами. Тому в багатьох випадках селяни орендували землю з других і третіх рук. Виходило, що селяни платили за землю в 5—6 разів дорожче, ніж орендар, що брав у поміщика великий масив.

Становище основної маси селян Кельменців в кінці XIX — на початку XX століття залишалось важким. Основні земельні площі, що належали до Кельменців, були власністю поміщиків і куркулів. У 1905 році, наприклад, поміщики Старжинські та Холоневські володіли близько 1170 десятинами землі та понад 300 десятинами лісу, в той час як 410 селянським господарствам належало тільки 2361 десятина землі. При тому переважна більшість цих земель була в руках багатіїв. Важким тягарем лягали на селян численні податки: викупні платежі, державні податки, мирські і земські збори, різні повинності. У 1903 році селяни Кельменців повинні були дати для виконання різних перевезень для військових потреб 116 підвід, для супроводження арештантів 86 возів і 442 провідники, для ремонту шляхів 1120 робітників та 26 підвід. В 1911 році лише земського збору кельменчани сплатили 2236 крб. 74 копійки.

З розвитком капіталістичних відносин поміщики і куркулі організовували підприємства первинної переробки сільськогосподарської сировини. Вже у 1897 році в Кельменцях діяли олійниця, вітряний, кінний та водяний млини. Розвивалось ремесло та кустарне виробництво, якими, як правило, займалися безземельні селяни. В Кельменцях ткали килими, полотно, сукно, робили бочки, вози, плели кошики тощо. Ткацтвом займалась майже кожна селянська сім'я.

Незадовільними були медична справа на селі та становище з освітою. В 70-х роках XIX століття в Кельменцях було відкрито фельдшерський пункт, який обслуговував населення всієї волості. З 1884 року його перетворено на амбулаторію. З ініціативи земського лікаря К. П. Михалевича в Кельменцях у 1891 році почалося будівництво дільничної лікарні на 10 ліжок, яке завершилося через три роки. Один лікар з двома фельдшерами і акушеркою мали обслуговувати понад 20 тис. населення.

До кінцяXIX століття в Кельменцях хоч і працювало вже дві школи — церковнопарафіяльна та земська, однак більшість дітей до школи не ходила. На той час лише 10 % населення вміли читати й писати. У 1904 році тут було відкрито чоловічу і жіночу гімназії. Але вони були доступні дітям багатіїв.

В роки першої російської буржуазно-демократичної революції відбулися заворушення і в Кельменцях. Старожили згадують, що влітку 1905 року до них дійшла звістка про повстання на броненосці "Потьомкін". Про боротьбу робітничого класу і моряків-чорноморців розповідав їм їхній земляк В. Н. Мардар, який служив на Чорноморському флоті. Селяни жваво обговорювали революційні події, висловлювали свою підтримку борцям проти царизму. В селі розповсюджувалася революційна література, листівки.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції підняла до політичного життя всіх трудящих села. В кінці жовтня 1917 року в селі відбувся великий мітинг. В центрі села зібралися солдати волосного гарнізону і трудящі. На мітингу перший голова Кельменецької волосної Ради В. В. Раренко, сільські активісти П. Ф. Кучейник, П. Г. Горобієвський, солдати — представники гарнізону з радістю вітали перемогу Великого Жовтня і заявили про свою одностайну підтримку Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним, готовність із зброєю в руках відстояти завоювання Жовтня. Здійснюючи ленінський декрет про землю, кельменчани захоплювали поміщицькі землі, маєтки, на що скаржилась буржуазна газета 2 грудня 1917 року.

Loading...

 
 

Цікаве