WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Гетьманщина і розвиток українознавства - Курсова робота

Гетьманщина і розвиток українознавства - Курсова робота

Та різні підходи (як зазначає той же Шерех, — критика вглядова, коли шукається істина, і наглядова, коли вона виконує лише поліційні функції) — явище всезагального поширення. На щастя, і в українстві на чільні позиції вийшло аналітичне, об'єктивно-конструктивне українознавство.

На доказ наведемо окремі факти.

Ще з початку 30-х років готується і видається 3-томна "Українська загальна енциклопедія" (Львів-Станіслав-Коломия. За редакцією Івана Раковського). 1935 року Ю. Липа видав літературознавчу працю "Бій за українську літературу". Теоретично насичена, масштабна ерудицією, вона вводила читача в широке коло тенденцій, фактів, імен на межі XIX–XX століть й змушувала бачити і всю європейську, й "радянську" літературу не тільки через більшовицькі окуляри. Однак автор відчув, що це — надто вагомий, а все ж — лише одногалузевий фактор народної о буття. Потрібна ж історично й науково універсальна перспектива. І Ю. Липа 1938 р. видає нову працю — "Призначення України" (Львів, в-во "Хортиця"). Як і в однойменній книжці В. Винниченка, центральна ідея цієї праці — "відродження нації". Але стиль не стільки публіцистичний, скільки історико-політичний: у п'яти частинах дослідження Ю. Липа висвітлює тисячолітній шлях українства і найголовніші фактори його розвитку, долі, характеру та перспективи: географічні, економічні, соціально-політичні, етнічно-демографічні, культурно-психологічні, державно-національні. При цьому Україна бачиться як у внутрішньому генезисі, так і у зв'язках зі Сходом та Заходом, як і тисячу років назад, так і в ХХ ст.

Закономірно, що поява саме такого типу досліджень і спонукала, й дала змогу створити "Енциклопедію українознавства", а водночас — підготувати праці історіософського, отологічного, філософського, культурологічного, соціально-економічного, політичного змісту, які з наукових позицій підбивають різні грані буття українців. Серед них — і " Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941). Стан і статус" Ю. Шевельова, і літературно-культурологічні дослідження у 4-х томах Ю. Бойка (Блохіна) та у 2-х томах Є. Маланюка (серед яких особливе місце посідає "Малоросійство"); "Історія української культури" І. Крип'якевича та ін. авторів (1937, 1990 роки); і "Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. У 3-х томах". Упорядники Т. Гунчак і Р. Сольчаник; "Слідами піонерів. Епос української Америки" У. Самчука; "Українці в Японії" І. Світа; "Україна і Росія у світлі культурних взаємин" П. Голубенка; "Студії до історії українців Канади" М. Марунчака; "Матеріали до українсько-канадійської фольклористики й діалектології" Яр. Рудницького; "Розстріляне відродження" Ю. Лавріненка; "На магістралях доби" Г. Костюка; "Сучасна література в УРСР" І. Кошелівця; "Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис" О. Воропая; "Україна. Історія" О. Субтельного; нариси про українських гетьманів, написані В. Антоновичем, Л. Винарем, І. Борщаком; "Тисяча років української культури" М. Семчишина.

Особливий етап розвитку українознавства — 90-ті роки ХХ ст.: після референдуму 1 грудня 1991 р. вітчизняний і зарубіжний наукові потоки зближуються, а то й зливаються; держава, що раніше нищила українознавство, стає його захисником і виразником.

Природно, що на цьому етапі перевидаються літописи різних авторів і епох, "Велесова книга" (1990, 1995), історичні праці В. Антоновича, Х. Вовка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Костомарова, М. Максимовича, Д. Чижевського, А. Жуковського, Г. Ващенка; стають доступними для читачів України "Щоденник", "Відродження нації" В. Винниченка, "Теорія нації" В. Старосольського, "Дух нації" А. Княжинського, "Призначення України" Ю. Липи. З'являються історичні дослідження М. Семчишина ("Тисяча років української культури", К., 1993), М. Брайчевського ("Конспект історії України", К., 1993 "Літопис Аскольда", К., 2001), О. Апанович ("Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність", К., 1994), О. Субтельного ("Україна. Історія", К., 1991), колективні збірники українознавців: "Старожитності Русі-України" (К., 1994), "Українознавство в розбудові держави" (К., 1994), "Національні відносини в Україні у XX ст." (К., 1994), "Українська література в загальнослов'янському і світовому контексті" (К., 1988–1994), "Українська культура. Історія і сучасність" (Львів, 1994), "Філософія" (К., 1991), "Багатопартійна українська держава на початку XX ст." (К., 1992), "З порога смерті..." (К., 1991), "Культурне відродження в Україні" (Тер., 1993). А також праці з окремих напрямків українознавства: "Історія України ХХ ст.." Т. Гунчака; Г. Касьянова ("Українська інтелігенція 1920-х — 30-х років", К., 1992), П. Кононенка ("Українська література. Проблеми розвитку", К., 1994, "Українознавство", К., 1994; "Свою Україну любіть...", К., 1996; "Українознавство", К., 1996), Л. Лук'яненка ("Не дам загинуть Україні!", К., 1994), Ю. Шаповала ("Людина і система", К., 1994), нові видання і дослідження А. Жуковського, В. Маркуся, В. Смолія, М. Панчука, С. Пирожкова, що вносять важливі корективи в історію, теорію й методологію українознавства. Наближається до завершення підготовка тритомної "Енциклопедії українознавства" французькою мовою.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Бібліографія — галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання.

Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів; суспільна свідомість.

Краєзнавство — комплексна наука, що різнобічно вивчає окреслену частину країни (регіону, області, населеного пункту). Основним завданням краєзнавства є вивчення рідного краю. Предметом такого вивчення є конкретний регіон.

Народознавство — наука, що досліджує етнічні спільноти на предмет визначення специфічних ознак і функцій, виявлення їх змісту та закономірностей процесу становлення з погляду забезпечення існування етносу.

ЛІТЕРАТУРА

Кононенко П. Українознавство: Підручник. — К.: Либідь, 1996.

Баран В.Д., Баран Я.В. Походження українського народу. — К., 2002.

Брайчевський М. Конспект історії України. — К., 1994; "Літопис Аскольда", К., 2001.

Грушевський М. Історія України-Руси — К., 1991-1997.

Дорошенко Д. Огляд української історіографії. — К., 1990.

Єфремов С. Українознавство. — К., 1920.

Інститут українознавства. — К., 2002.

Історія української школи та педагогіки: Хрестоматія. — К.: Знання, 2003.

Калакура Я.С. Історичні засади українознавства як науки і навчальної дисципліни // Збірник наукових праць НДІ українознавства. Том І. — К., 2003. — С. 322 — 330.

Кононенко П.П. "Свою Україну любіть..." — К.: Твім Iнтер, 1996.

Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Феномен української мови. — К.: Наша культура і наука, 1999.

Кононенко П.П., Кононенко Т.П. Освіта ХХІ ст. Філософія родинності. — К.: Артек, 2001; Український етнос: ґенеза і перспективи. — К., 2002.

Кононенко П.П., Токар Л.М., Маляренко Л.Л. Українознавство в системі освіти: Довідник джерел з питань змісту, методології та методики викладання. — К., 1996.

Крисаченко В.С.Українознавство. Хрестоматія-посібник. У 2-х кн. — К.: Либідь, 1996.

Максимович М. Киевъ явился градомъ великимъ... — К., 1994.

Мишанич О.В. Українознавство як світова наукова дисципліна // Збірник наукових праць НДІ українознавства. Том І. — К., 2003. — С.114 — 121.

Калакура Я.С. Українська історіографія. — К.: Генеза, 2004.

Ільєнко І. В пазурах у двоглавого. — К., 2004.

Навчально-виховні програми з українознавства. — К.: Знання України, 2001.

Українознавство. Навчальна програма нормативної дисципліни для середніх навчальних закладів. — К., 2004.

Українознавство. Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих закладів освіти. — К., 2004.

Філологія як українознавство: навчальний посібник / Укл. П.П. Кононенко, А.Ю. Пономаренко, С.П. Денисюк та ін. — К., 2003.

Горенко-Баранівська Л.І. Культура як українознавство. — К., 2003.

Loading...

 
 

Цікаве