WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Україна - художня словесність - Курсова робота

Україна - художня словесність - Курсова робота

Ну що б, здавалося, слова —

Слова та голос, більш нічого.

А серце б'ється — ожива,

Як їх почує. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

ідуть між люди...

І для того Божого слова недостатньо не тільки натхнення, красот стилю, а й відкрить науки, наголошує І. Франко. "Красоти" враження, погоджується він із І. Кантом, "се тільки форма". Аналогічно й осягнення краси — синтезу поетики внутрішнього змісту — неможливе тільки науковим пізнанням, аналогічним методам. То твір і дійсність — не є тотожностями, як те пробував довести М. Добролюбов, і мета науки та мистецтва — при повній тотожності — у глибокій сутності своїй є не тотожною. Наука прагне істини як дослідженої відповіді на інтегральні питання Буття і Свідомості, а мистецтво, "поет розширює зміст нашого внутрішнього я, зворушуючи його до більшої або меншої глибини". А оскільки внутрішнє я не в усьому осягається досвідним шляхом, воно таємниче й індивідуально неповторне, свавільне у формах самовираження, то й пізнати його лише науковим методом неможливо. А відповідно до цього необхідно зрозуміти, що мистецтво ("краса, що є, як говорив Шлегель, — приємною появою добра") є специфічним виразом духу-душі людини-народу, а відповідно до цього ми "розрізнюємо кілька головних об'явів душевного життя: пам'ять, тобто можливість переховування і репродукування давніх вражень або взагалі давніх імпульсів та змін у нашім організмі, далі є свідомість, тобто можність відчувати враження, імпульси і зміни як щось окреме від нашого я; чуття, тобто можність реагувати на зверхні або внутрішні імпульси; фантазію, тобто можність комбінування і перетворювання образів, достарчуваних пам'яттю; і, вкінці, волю, тобто можність звернення наших фізичних чи духовних сил в якімсь однім напрямі.

Коли вдумаємося в кожну з цих функцій душі (як і функції комбінування свідомого та підсвідомого, уявлення, мрії, видіння, пророцтва. — Авт.), то переконаємося, що всі вони оперують матеріалом, якого їм достарчують наші змисли. А що поезія являється також результатом тих самих душевних функцій, то не дивно, що в ній змисловий матеріал мусить бути основою" ("Із секретів поетичної творчості").

З усього цього з незаперечністю випливає, що, по-перше, поетичні змисли не є аналогом висновків лише наукового досліду, але породжені й органічно пов'язані з історичним буттям людей ("У нас єдиний кодекс естетичний — життя". — І. Франко); і, по-друге, що "Велесова книга" є твором мистецьким, із роду етно-національних міфів, і саме тому "змислами" своїми має як "душевний", так й історичний зміст та характер.

Справді, "Велесова книга" — енциклопедія глибоких переживань і роздумів. З одного боку — окремої людини, а в кінцевому рахунку цілої "маси" — спочатку рабів ("п'ятнадцять віків ниділи в рабстві"), а згодом — повсталого народу, що погромив поневолювачів, відвоював землю, встановив свій лад, усвідомив: доля — справа серця, розуму, досвіду, волі і дії кожного. За щасливу долю потрібно боротися!

Характерно: автор не оперує документованими фактами й доказами. Про все говорить його душа. І тому ми відчуваємо атмосферу, мотиви, наслідки відновлюваного пам'яттю рабства, прозріння, самоідентифікації (перемігши, сказавши "то є земля наша, ми стали собою"; і ми "не греки й не варяги, а русичі"), а головне — внутрішній рух почуття і думки, які відтворюють і релігійні, і світоглядні, і родові та племінні, виробничі, політичні, державотворчі — особливості буття народу, схоплені й виражені гарячим серцем.

У творі не календаризуються і не завжди персоніфікуються події та битви, не прив'язуються до географічних реалій умови життя.

Проте — і це є вирішальною умовою естетичної правди! — ми "бачимо" і нашу праземлю, і нашу праісторію, у тому числі й співвідносно з взаємодією з персами та германцями, греками і варягами, — пережиті "душею" автора. Ті, наголосимо, праземлю і праісторію, які бачимо й у творах іноземних дослідників, і в працях вітчизняних вчених .

Свобода — ось ідеал "Слова про закон і благодать" митрополита Іларіона. Справедливість, закон — ось ідеал "Руської правди". Людяність, єдність, патріотизм — ось ядро "Поучення дітям" В. Мономаха.

Закономірно, що ті ідеали були органічно перейняті славними правнуками: як і автор "Велесової книги", як великий Святослав, кошові Запорожжя й Гетьмани та козаки живуть, бачать світ однодумно: "краще мертвими лягти в сиру землю, ніж нидіти в рабстві". Та й що дивного? Ярослав Мудрий, Володимир Мономах були найосвіченішими людьми свого часу. І Ярослава Мудрого не випадково іменували "Сватом Європи": Київські князі і бояри мали понад 200 одружень з тронними родами Швеції, Данії, Норвегії, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Угорщини, Польщі, Візантії. Київ пишався своєю Європейськістю. Богдан Хмельницький володів шістьма мовами, стількома ж Іван Мазепа, дванадцятьма Пилип Орлик. Їхні ідеали розвивалися в процесі всеєвропейських зв'язків, контактів з Туреччиною, іншими країнами Близького Сходу. Ідеал високоосвічених гуманістів-демократів був успадкований і Михайлом Грушевським, Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою, Степаном Бандерою, полковником Коновальцем, генералом Шухевичем, як і героями УПА — славні традиції козацьких лицарів.

Це особливо важливо ще й тому, що навіть на початку ХХІ ст. українофобами шириться психоідеологія патріотичного нігілізму, зневажливого трактування українських вождів і героїв, їхніх інтелектуальних рівнів, державницької психіки мільйонів, цинічно трактується вся філософія життя, а відтак і література народності та "філософії серця".

І це за умови, що історія підтверджує протилежне. "Період філософської доби Відродження, — зазначається в розділі "Філософія нового часу ХVІ-ХVІІ ст. "вузівського підручника" "Історія філософії" Т. Кононенком, — значною мірою підготував настання переосмислення ролі природи та знання про природу у філософських побудовах". Вибудовується ґрунт першої світової НТР. Свідомістю Європи запановують ідеї Просвітительства, Реформації й Контрреформації. Як наслідок — "предметом нового філософського дослідження стає природа як універсальна цілісність, самостійна й самодостатня" (с. 238), а предметом словесного мистецтва — людина як універсум, гуманізм та національна ідея як фундаментальні опори поступу цивілізації і культури. Формується поняття Терена — як об'єднувальної Сутності Природи і Батьківщини, Матерії і Духа, історії і сучасності, буття і творчості.

Українська і суспільна свідомість, позиція патріотичної інтелігенції, і словесне мистецтво виявилися готовими до зустрічі з викликами часу.

Осягнувши тенденції і проблеми світу — в минулому, сучасному і майбутньому, — Тарас Шевченко пропонує добу національно-державного відродження, енергією творення в якій, деміургом поступу й гуманізму буде Слово, а його витвором, носієм-лицарем і захисником — людина, котра усвідомила: до мети йти не легко.

Знову, як і тисячі років назад, поряд з вождями, а то й самі — вождями стають митці слова: Шевченковою дорогою ідуть Іван Франко, Михайло Грушевський і Леся Українка, Михайло Драгоманов, Борис Грінченко і Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський і Володимир Винниченко, Олександр Олесь і Богдан Лепкий, Василь Стефаник і молоді когорти синів революції 1917 року. Їхнє кредо — слова великого Франка: за щастя необхідно боротись, тож потрібно "не ридать, а здобувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі!".

Як бачимо, слова — аналогічні тим, що їх утверджували автори "Велесової книги" і "Слова о полку Ігоревім", які заповів Т. Шевченко: "борітеся — поборете!" і які сказав інтелігент за натурою та борець за характером Михайло Максимович московському академіку — фальсифікатору Погодіну: "Колего, відмовтесь від ваших неправдивих писань, інакше я битимуся з Вами до останнього подиху мого життя!".

І бився! — що видно й із його книги "Киевъ явился градом великимъ!". Як билися й всі справжні творці художньої словесності — великі літописці народного життя. Аналогічні процеси відображали й музика та живопис, архітектура й театр, образотворче, вокальне мистецтво.

Схема

Loading...

 
 

Цікаве