WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКраєзнавство, Eтнографія → Україна - художня словесність - Курсова робота

Україна - художня словесність - Курсова робота

Багатовікове буття українського народу також зберегло свій образ та дух найповніше, а часом то й лише у мистецтві Слова .

Причина зрозуміла: архітектурні пам'ятки, навіть такі, як Кам'яна Могила, величні споруди типу Змієвих Валів фіксують певні явища й витвори певного часу, але у застиглій статиці. Може хвилювати багатством барв живописна творчість, але й вона, вражаючи красою образів, неповторністю колориту, яскравістю барв (секретів яких не віднайдено й досі), як на фресках і настінних малюнках храмів, — однак і вона не передає життя в динаміці простору й часу, а головне — внутрішнього руху людини. Символами доби постають скіфські баби, але також символами тільки минулого. Навіть лікували людей музикою — голосом Всесвіту, але й вона осягається лише особливо обдарованими. Від того цінність тих мистецтв не менша від багатьох "відкрить" сучасності. І не випадково на звернені до однієї з "баб" слова: "бо то літак, а не якась дараба. Прогрес, модерн, а ти стара, як світ", — "сміється баба, клята скіфська баба, сміється, ухопившись за живіт" (Ліна Костенко). Не всякий "модерн" є відкриттям сутності, а часто й просто мистецтвом. Колишні знаки доби — шедеври людського поступу.

І все ж говоримо про те, що з усіх мистецтв у самопізнанні та пізнанні буття народу наймогутнішим є мистецтво словесне, бо мова може містити елементи всіх інших видів та граней творчості, передавати об'єкти оповіді чи зображення в усій їхній типовості та неповторності, універсальній повноті, в адекватній синкретичності художнього вираження: речової конкретності, кольорової барвистості, музичної гармонійності (чи дисгармонії) і глибини, скульптурної мініатюрності чи монументальності, театрального дійства, реальності і мрії. А головне — об'єктивувати риси усіх сутностей людини, природи, суспільного буття в їх неспинній змінюваності, взаємозумовленості та спрямованості до свідомої мети, в усій суголосності з Вічністю, Космосом і Землею.

Відома дослідниця О.М. Таланчук у своїй праці "Українознавство: Усна народна творчість" (К., 1998) переконливо показує: "віднайти коріння народних уявлень про навколишній світ означає заволодіння великою таємницею особливостей народного характеру, його світовідчуття. Таким чином "відкриються найкоштовніші скарби прекрасного — світу мистецтва" (с. 8). Але прекрасне не існує без правди як синтезу знання і досвіду, філософії й віри, уявлення й мрії, пам'яті й передбачення та пророцтва, існуючих в потоці історії та в історичній свідомості, мудрості і моралі.

Українська народна творчість, зокрема казка, додає й автор багатотомного дослідження "Українські народні казки" (2003) Микола Зінчук, несе й масу загальнолюдської енергії та інформації, — однак вона є генератором не лише загального, а й одинично-своєрідного, зокрема є й надбанням колективного творчого генія української нації, тому є "справжньою книгою буття українського народу", бо фольклорні твори "містять багатий матеріал для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу" (с.10).

Доказом тому є тисячі творів найрізноманітніших жанрів фольклору, їх філософія і поетика, мистецтвом-матір'ю яких є народна космогонія.

На жаль, "слов'янська міфологія не зберегла до нашого часу повних текстів, у яких була б послідовно викладена цілісна система створення світу. Але й тепер у різних фольклорних жанрах (піснях, казках, колядках, замовляннях, переказах, загадках та ін.) ми виявляємо відгомони давніх космогонічних уявлень наших предків і знаходимо паралелі до них у міфології інших народів" (О. Таланчук).

По-своєму інтегруючий серед них — образ Світового Древа.

Як наголошував у 6-томній "Історії української літератури" Михайло Грушевський, є зарубіжні літератури, котрі в своєму розвитку не мали великих фольклорних традицій. Українська до писемних першопочатків мала багатовікову усно-поетичну спадщину. Дехто трактував її лише як початкову і тому нижчої якості стадію. Але то була хибна думка. Бо саме народна творчість наснажувала писемну літературу не лише образами і мотивами, а й найвищого рівня філософією та поетикою. І не лише в минулому, у доісторичні часи, а й у час Київської Русі, коли були створені епохальні билини Київського циклу (про образ князя Володимира — Ясне Сонечко), та в час національно-визвольної революції ХVІІ ст., коли було створено знамениті історичні пісні та народні думи — шедеври світової поезії, у наступні епохи аж до наших днів.

Твори про Світове Древо були інтегральними: вони визначали код не лише словесної творчості, а й мистецтва інших родів і видів. Причина зрозуміла: поетика Світового Древа наснажена філософією світотворення й світорозуміння, у яких домінуючими є гуманістичні морально-етичні ідеали.

Орел або сокіл (іноді Сатанаїл за велінням Бога) дістає з дна моря пісок і з нього твориться земна твердь. Так Світове Древо являє триєдину будову: небесне царство — землю — підземне царство, — об'єднуючим началом якої є людина (живі і померлі предки). І не лише своїм фізичним існуванням, а й волею: вона бо творить той світ! Вона, до речі, визначає і символи нашого світорозуміння: блакитне небо і сонячне поле, отже: і кольори прапора, і триглав — Тризуб .

Уявлення про світ та дорогу до щастя виявляє й поезія, казка про образ Святого яйця (предтечі мистецької писанки), про обряди жертвоприношення, ініціації, рукотворення; про боротьбу богів, правди і кривди, носіїв прекрасного і потворного; оповіді про Змієві Вали, Кирила Кожум'яку, інших героїв. Отже: про міфічне й реальне, дійсність і вимисел, а в цілому — про життя реальних людей і народів у неспинному плині історії. Тому плині, що породжує родинні і племенні зв'язки, побут і працю, календарні й обрядові традиції, пісні про кохання й розлуки, переможні бої і печальні втрати.

І особливо важливо, що Слово в тій творчості, як ми бачимо, не обмежується фіксацією, означенням екзистенції явищ реального світу та життя людей.

Слово усьому тому дає життя! Бо тільки названі речі і явища набирають виразу і плоті, і духу. Слово і відображує, й творить реальність, бо кожен у слово вкладає і свій досвід, свої чуття, а тим самим одновимірне бачення метафізичного світу заміняє багатовимірним. Однокольоровий промінь сонця чи місяця багатобарвною веселкою. Слово творить людську душу як генератора багатоманітних проявів тепер уже живої природи та свідомої волі, жаги воління і діяння, прагнення до все вищих і глибших категорій почуттів та мислення. До ідеалу. Як зазначав великий мовознавець Олександр Потебня, акумулюючи багатство переживань та усвідомлень, слово стає мовби сферичним: набуває внутрішнього (прихованого, асоціативного) і видимого змісту та внутрішньої і зовнішньої форми.

"Ідея — основа ідеалізму, який визнає ідею, дух і свідомість первинними. Природа, матерія, буття — вторинними. Світ — втілення "абсолютної ідеї" всесвітнього духу", "свідомості". Матеріалізм, зокрема ж, вважає ідею продуктом лише людського мислення; матеріальний світ існує незалежно від свідомості — немає вічних і незмінних ідей.

Грецьке ornamenti означує світотворення (космос), — зазначає автор праці "Ідеологія Терену" Валерій Сніжко. — Зокрема красу у інших давніх народів, процес естетизації довкілля присутній у всьому. І значно раніше за біблійні мотиви (вони узагальнили погляди давніх) у творенні Всесвіту і земного довкілля є одвічною сакральною ідеологією виникнення людства в складі довкілля. Сучасність характеризує "брак розуміння тієї самоочевидної істини, що достеменно поезія взагалі (зауважу, мистецтво взагалі. — В.С.) не прагне щось означати, вона прагне лише бути (О. Хоменко)" (с. 5). Але це не може заперечити істини: Природа визначає не лише фундамент Буття, а й сутність та категорії прекрасного". Природа є творцем і Мови загалом, і художньої словесності зокрема. Тому не випадковим був афоризм: Слово — Бог, і "знать од Бога і голос той, і ті слова ідуть меж люди" (Т. Шевченко). Словесність виявляє етапи розвитку і буття, і свідомості, і тіла, й інтелекту, й душі народу (людини).

Єдністю картини буття, віри, філософії, мистецтва, "корисного і прекрасного, троянд і винограду" (М. Рильський) й стала уснопоетична народна творчість — непідкупне дзеркало правди життя, могутній шукач й інтегратор історичних істин.

Контамінуючи вітчизняні уснопоетичні та міжнародні, зокрема міфологічні та біблійні, традиції, розвивається й писемна література. Яскравими прикладами синтезу історичності та художності постають ще найдавніші праукраїнські шедеври — "Велесова книга" та "Літопис Аскольда".

У підручнику "Українознавство" (1996) нами зазначалося: досі точаться дискусії стосовно автентичності "Велесової книги", але для нас той твір поставав органічним для вітчизняної історії й художньої творчості з інших міркувань: "Новим етапом (в житті народу) стала епоха, на матеріалі (досвіді) якої було створено "Велесову книгу" (тобто, VІ–ІХ ст. н.е.)". Та, наголосимо, епоха, яку досліджували і арабські, візантійські, грецькі, римські історики та політичні діячі й практично всі бачили її суголосно з автором "Велесової книги". Деякі літератори, зокрема Г. Грабович, ігнорують ту історичну реальність, тому й не бачать того, що "До цього етапу (до VІ ст.) релігія, філософія, мистецтво формувалися й структурувалися в своїх частинах (ідеях, уявленнях, переконаннях). "Велесова книга" стала цілісною системою — міфом етносу (нації), що вийшов з маси етногруп, усвідомив себе (поділив світ на "я" і "вони"), став на шлях здійснення власної історичної місії. Релігія там, де починається віра; філософія там, де цілісно постають досвід, логіка, сумнів, отже — пошук істини; мистецтво — де синтезується й символізується душевно-інтелектуальні сили людини і етносу. Окремі його форми виявляють більше релігійну чи філософську силу творчості. Міф об'єднує зусилля. Його сутність — формування волі, історичної самосвідомості, ідеї повної (і зокрема державної) самореалізації етносу. Ідеї й програми розвитку.

Loading...

 
 

Цікаве